Постанова Хмельницький апеляційний суд № 681/331/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2023 року м. Хмельницький Справа № 681/331/22 Провадження № 22-ц/4820/339/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2022 року (суддя Горгулько Н.А.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, в с т а н о в и в : У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 в якому просив застосувати наслідки недійсності договору дарування, укладеного між ним та ОСОБА_1 , стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 89 986,40 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 09 квітня 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 та визнано недійсним договір дарування квартири, укладений 25 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Хмельницької області Огородник Л.А., зареєстрований в реєстрі за №273. Питання про застосування наслідків недійсності зазначеного договору судом не розглядалось. Позивач зазначає, що за оформлення договору дарування ним сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 10586,40 грн.. Також, як встановлено вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 сплачував ОСОБА_2 з лютого 2015 року по грудень 2020 року щомісячно по 1000 грн., а всього - 71000 грн. Також ним були понесені витрати на поховання дружини ОСОБА_2 в сумі 8400 грн. Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено підстав для задоволення позову, порушення його прав з боку відповідача судом не встановлено. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що саме в рішенні Полонського районного суду у справі №681/1514/20 зазначено, що розписка, в якій відповідач брав на себе зобов`язання надавати для відповідача та його дружини щомісячно матеріальну допомогу в сумі 1000 грн., а також поховати за власний рахунок, встановити пам`ятник і доглядати за могилами, і є доказом того, що між сторонами існували домовленості про передачу квартири на умовах надання допомоги. На думку апелянта, суд першої інстанції, дійшовши висновку, що вимоги позивача не випливають і із ст.216 ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу позовних вимог, мав самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію позовних вимог та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. На думку відповідача, ним не порушено прав позивача. ОСОБА_1 вирішив добровільно та за власним волевиявленням надавати їм з дружиною матеріальну допомогу на їх лікування, що підтверджено письмовою розпискою. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 9 квітня 2021 року, що залишене без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 10.08.2021 року, задоволено позов ОСОБА_2 та визнано недійсним договір дарування квартири, укладений 25 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Хмельницької області Огородник Л.А., зареєстрований в реєстрі за №273, скасовано рішення зазначеного нотаріуса від 25 лютого 2015 року індексний номер 19597738 про державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840 грн. У день укладення правочину ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 розписку, про те, що вони подарували для нього квартиру, а він в свою чергу зобов`язується щомісячно надавати для позивача і його дружини матеріальну допомогу у розмірі 1000 грн., та в разі їх смерті зобов`язувався поховати їх за власний рахунок, встановити пам`ятник та доглядати за могилами. Після складання названих документів подружжя ОСОБА_4 продовжувало проживати у спірному житлі, ОСОБА_1 у квартиру не вселився, не заперечив, що надавав ОСОБА_2 щомісячно до грудня 2020 року включно кошти, та за власний рахунок здійснив поховання ОСОБА_3 . Додатковим рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2021 року квартиру АДРЕСА_1 передано у власність ОСОБА_2 . Звертаючись з позовом, позивач просив відповідно до статті 216 ЦК України застосувати наслідки недійсності договору дарування, а саме стягнути з відповідача понесені ним витрати за оформлення договору дарування, сплачений ним податок на доходи фізичних осіб в розмірі 10586,40 грн., сплачені ним ОСОБА_2 кошти по 1000 грн. щомісячно починаючи з лютого 2015 року по грудень 2020 року. А також стягнути понесені витрати на поховання дружини ОСОБА_2 в розмірі 8400 грн. У статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Характерною особливістю договору дарування є його безоплатний характер, тобто відсутній грошовий еквівалент зустрічного зобов`язання. Як вбачається із матеріалів справи, договір дарування від 25.02.2015 року, який визнаний судом недійсним, не передбачав на його виконання сплату ОСОБА_1 грошових коштів, які позивач просив стягнути за наслідками недійсності такого правочину, у зв`язку з чим суд першої дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову. Щодо доводів апелянта про самостійне застосування судом ефективного способу захисту порушеного права позивача, то відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За положеннями частини 2 статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд на підставі статті 216 ЦК України застосувати наслідки недійсності договору дарування, укладеного між ним та ОСОБА_1 , стягнувши з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 89 986,40 грн. Інших позовних вимог не заявлено. Заявлений позивачем спосіб захисту відповідає положенням статті 5 ЦПК України, статті 16 ЦК України, а також статті 13 Конвенції. Колегія суддів зазначає, що самостійне визначення судом у даному випадку іншого способу захисту, це є грубим порушенням як норм ЦПК України, так і прав учасників справи, які до розгляду таких вимог не були підготовлені, не подавали докази, судом будуть порушуватися принципи цивільного судочинства: диспозитивності та змагальності. Так, Верховний Суд з першого дня застосування (з 15 грудня 2017 року) нової редакції частини першої статті 5 ЦПК України, яку з метою ефективного захисту порушеного права застосували суди, вирішуючи незаявлену позовну вимогу, у своїх судових рішеннях роз`яснював судам, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від: 12 грудня 2018 року у справі № 399/142/16-ц, провадження № 14-508 цс 18; 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц, провадження № 14-97 цс 19; 27 листопада 2019 року у справі №761/4771/17, провадження № 14-493цс19; 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, провадження № 14-354цс19; 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17, провадження № 14-24цс20; 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19, провадження № 12-35гс20; 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20; 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21) та багатьох інших. Отже, суд може застосувати інший, ефективний спосіб судового захисту лише у випадку, коли про це попередньо заявлено у позовній заяві, з якою ознайомлена інша сторона справи з метою ефективного захисту проти цієї вимоги. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року). Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк