Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/1004/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1731/23 Справа № 202/1004/22 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г.О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції (суддя першої інстанції Кухтін Г.О., повний текст рішення складено 19 вересня 2022 року), В С Т А Н О В И В: У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 за результатом розгляду якого просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 122 489,05 грн., яка складається з трьох процентів річних у сумі 39 395,84 грн. за період з 25 січня 2019 року по 25 січня 2022 року та інфляційних збитків у сумі 83 093,21 грн. за період з 25 січня 2019 року по 25 січня 2022 року. Крім того, позивач просив стягнути на свою користь судовий збір та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2022 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодився генеральний директор ТОВ «Вердикт Капітал» Іжаковський О.В., та подав апеляційну скаргу, вважає, суд першої інстанції неправильно з`ясував всі обставини справи, не дослідив подані докази, не застосував правильно законодавство до спірних правовідносин, що послугувало невірним ухваленням рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що обставини укладеного договору підтверджуються рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2015 року по справі №201/14450/15-ц та рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року, заборгованість, яка була відображена в додатку до договору №2306/К про відступлення прав вимоги, визначена із врахуванням раніше згаданих судових рішень. Наголошує на тому, що загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню станом на 25.01.2022 року становить 122 489,05 грн. Розрахунок заборгованості про стягнення 3% річних та інфляційних збитків розраховано відповідно до рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року, нарахування 3% проведено на суму 437 332,15 грн.. за період 25.01.2019 року по 25.01.2022 року. нарахування інфляційних збитків проведено на суму 7 332,15 грн. Вказує, на те, що рішення про звернення стягнення було у валюті гривні, на ту суму заборгованості в гривні, що визначена рішенням суду, позивачем і було нараховано 3% та інфляційній втрати, тому висновок суду першої інстанції є помилковим щодо встановлення неможливості проведених нарахувань, з підстав в іноземній у валюті. Подаючи позовну заяву, позивачем розраховано суми заборгованості за останні 3 року до подачі позовної заяви. ОСОБА_2 просив рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Товариства задовольнити в повному обсязі. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає, що стягнення основного боргу в розмірі 308871,89 грн. та відсотки 128460,26 грн. в рахунок іпотечного майна за кредитним договором від 27.07.2007 року №0301/0707/88-313 відбулось на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.12.2015 року у справі № 201/14450/15-ц, отже основне зобов`язання було виконано у 2016 році шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, та спливала позовна давність до додаткових вимог ще у 2019 році. ОСОБА_1 просив рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2022 року залишити без змін. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 122489,05 гривень тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (2481*100=24810), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки були задоволені частково. Звернено стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 30,9 кв.м.), яка належить ОСОБА_3 , в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 0301/0707/88-313 від 27 липня 2007 року, яка станом на 28 липня 2015 рік становить 437 332,15 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 308 871,89 грн.; сума заборгованості за відсотками 128 460,26 грн. шляхом її продажу з укладенням від імені публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. В задоволенні позовних вимог про визнання права власності відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2015 року в частині визначення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови в задоволенні позову скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині. Визначено спосіб звернення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м., яка належить ОСОБА_3 за ціною, визначеною підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності. В решті рішення залишено без змін. Вказаним судовим рішенням також встановлено, що 27 липня 2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №0301/0707/88-313, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 31400 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом на строк до 20 липня 2017 року. У забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором 27 липня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № 0301/0707/88-313-Z-1 згідно якого ОСОБА_3 передала в іпотеку Іпотекодержателю належну їй на праві власності квартиру загальною площею 30,9 кв.м, житловою площею 17,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить їй на праві власності. В подальшому, 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, AT «Сведбанк» продав AT «Дельта Банк» (правонаступник якого є ПАТ «Дельта Банк») права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПAT «Дельта Банк» замінює AT «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від AT «Сведбанк» до AT «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до AT «Дельта Банк» переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Отже AT «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору, а згідно витягу з додатку №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами було продано право вимоги за кредитним договором №0301/0707/88-313 та договору іпотеки №0301/0707/88-313-Z-1. Також судом у вказаному вище рішенні встановлено, що відповідач ОСОБА_1 ухилився від повернення кредитних коштів та відсотків, у зв`язку з чим станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 437 332,15 грн. з яких: сума заборгованості за кредитом складає 308871,89 грн.; сума заборгованості за відсотками 128 460,26 грн. 23 вересня 2020 року між AT «Дельта Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги, згідно змісту якого AT «Дельта Банк» відступає ТОВ «Вердикт Капітал» належні Банку, а ТОВ «Вердикт Капітал» набуває права вимоги Банку за договорами кредиту, в тому числі, і за кредитним договором №0301/0707/88-313 від 27 липня 2007 року, основна заборгованість: валюта кредиту 840, заборгованість по тілу кредиту 1250,60, заборгованість по тілу кредиту в гривні 35 274,30 грн., заборгованість за процентами у валюті кредиту 4 996,31 грн., заборгованість за процентами в гривні 140 925,42 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не звертався до суду із позовом про стягнення з боржника сум боргу (тіла кредиту, відсотків, комісії, тощо). У відносинах, що виникли мало місце лише звернення стягнення на предмет іпотеки та відступлення прав вимоги за кредитним обов`язком. Враховуючи відсутність судового рішення яким стягнуто кредитну заборгованість. Також суд першої інстанції дійшов висновку, про пропуск строку позовної давності. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно вимог ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність або спеціальне майнове право на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки були задоволені частково. Звернено стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 30,9 кв.м.), яка належить ОСОБА_3 , в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 0301/0707/88-313 від 27 липня 2007 року, яка станом на 28 липня 2015 рік становить 437 332,15 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 308 871,89 грн.; сума заборгованості за відсотками 128 460,26 грн. шляхом її продажу з укладенням від імені публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. В задоволенні позовних вимог про визнання права власності відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2015 року в частині визначення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови в задоволенні позову скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині. Визначено спосіб звернення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м., яка належить ОСОБА_3 за ціною, визначеною підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності. В решті рішення залишено без змін. Суд першої інстанції дав правильну оцінку встановленим обставинам та відмовив у задоволенні позову, з огляду на те, що зазначеним вище рішенням суду, на підставі якого позивач проводив нарахування 3% річних, не тільки встановлена сума заборгованості, а й звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі цього майна у власність стягувача ПАТ "Дельта Банк" в рахунок заборгованості за кредитом. За таких обставин, нарахування 3% річних на суму заборгованості, яка рахувалась до звернення стягнення та передачі об`єкту нерухомості банку,- безпідставне. Також безпідставними є доводи скарги, що рішення про звернення стягнення було у валюті, на ту суму заборгованості в гривні, що визначена рішенням суду саме в національній валюті. З матеріалів справи вбачається, 27 липня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №0301/0707/88-313, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 31400 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом на строк до 20 липня 2017 року. У забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором 27 липня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № 0301/0707/88-313-Z-1 згідно якого ОСОБА_3 передала в іпотеку Іпотекодержателю належну їй на праві власності квартиру загальною площею 30,9 кв.м, житловою площею 17,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить їй на праві власності, тобто дана обставина, що кредитний договір було укладено в іноземній валюті встановлена судом та підтверджена доказами у справі, також учасниками справи цей факт не заперечується. Згідно положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (Рішення ВСУ від 28.03.2012 у справі 6-36736/10). Верховний Суд зробив висновки про те, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Причому немає значення застосовано позивачем еквівалент іноземної валюти чи ні (постанови Верховного Суду України: від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17,від 21.12.2016 у справі № 6-1672цс16, від 18.05.2016 у справі № 6-474цс16 та від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15; постанови Верховного Суду: від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16 (провадження № 61-23789св18), від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц (провадження № 61-31485св18), від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц (провадження № 61-26034св18), від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц (провадження № 61-21851св18), від 11.10.2018 у справі № 905/192/18). А тому апеляційній суд вважає, що доводи в частині того, що позивач має право на стягнення індексації, оскільки рішенням про звернення на стягнення іпотеки було у валюті гривні є необгрутованими з огляду на те, що основне зобов`язання, кредитний договір був оформлений в іноземній валюті. Також апеляційній суд не вбачає обставин, що позивачем не було пропущено строк позовної давності. В той же час, статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч. 5ст. 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Однак, стаття 259 ЦК України передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Згідно ч. 5ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28.03.2018 по справі №444/9519/12, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Частини 3, 4 статті 267 ЦК України регламентують, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч.5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки були задоволені частково. Звернено стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 30,9 кв.м.), яка належить ОСОБА_3 , в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 0301/0707/88-313 від 27 липня 2007 року Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2015 року в частині визначення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови в задоволенні позову скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині. Визначено спосіб звернення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м., яка належить ОСОБА_3 за ціною, визначеною підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності. В решті рішення залишено без змін, тобто рішення набрало законної сили 18 травня 2016 року та основне зобов`язання було виконано у 2016 році. З позовом про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції позивач звернувся у лютому 2022 року, тобто як правильно зазначив суд першої інстанції з пропуском строку, оскільки основне зобов`язання за кредитним договором виконано у 2016 році, позовні давність спливла до додаткових вимог у 2019 році. Доводи апеляційної скарги, що відповідач 20 вересня 2021 року здійснив оплату з погашення заборгованості у розмірі 90,89 дол. США, апеляційній суд не вважає, підтвердженими, оскільки доказів оплати надано не було, про що було зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення і, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновкам суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О. В. Халаджи О.Д.Канурна Т.В. Космачевська