LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4816591/1350/19

від 26.01.2023 ·
Резолютивна:Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2023 року м.Суми Справа №591/1350/19 Номер провадження 22-ц/816/173/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І. з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 листопада 2022 року, в складі судді Клименко А.Я., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 28 листопада 2022 року, в с т а н о в и в: 01 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект», 3-ті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору факторингу №1 від 12.12.2011 року в частині відступлення прав вимоги по зобов`язаннях, що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту №11175397000 від 26.06.2007 року. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26 червня 2007 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту №11175397000, згідно з яким йому наданий споживчий кредит у сумі 73000, 00 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 300060, 00 гривень за курсом НБУ на день укладення договору. Того ж дня між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки №57412, згідно з яким було передано в іпотеку нерухоме майно житлове приміщення та земельна ділянка, розташовані за адресою АДРЕСА_1 та забезпечено виконання усіх грошових зобов`язань за вищевказаним кредитним договором. 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу №1, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11175397000 від 26 червня 2007 року, що був укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , який не був наданий ОСОБА_1 05 квітня 2016 року Сумським окружним адміністративним судом було ухвалено постанову по справі №818/116/16 за позовом ТОВ «Кей-Колект» до Зарічного відділу ДВС Сумського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту. Саме тоді йому стало відомо про укладений 12 грудня 2011 року договір факторингу. Посилаючись на ці обставини, просив поновити йому строк звернення до суду з позовною заявою про визнання договору факторингу недійсним. Вважав, що оскаржуваний договір факторингу порушує його майнові права, оскільки наразі відкрито виконавче провадження, в межах якого відбувається стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту №11175397000 від 26.06.2007 року на користь ТОВ «Кей-Колект». Посилається на те, що у ТОВ «Кей-Колект» на момент укладення договору був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки ТОВ «Кей-Колект» є небанківською фінансовою установою, за оскаржуваним договором отримує право вимоги заборгованості за валютним кредитним договором, проте ліцензії на здійснення валютних операцій та на надання фінансових послуг не має. Крім того, оскаржуваний договір вчинений з порушенням правового режиму обмежених в обігу об`єктів цивільного права, тому є нікчемним. Укладення фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника фізичної особи є порушенням розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03.04.2009 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг». На його думку, оспорюваний договір є фіктивним правочином, оскільки договір не має на меті для ПАТ «УкрСиббанк» ні отримання прибутку, ні збереження реальної вартості фінансових активів. Доводить, що відступлення права вимоги на етапі виконання судового рішення є неможливим. Посилаючись на викладене, просив поновити строк для звернення до суду, а позовні вимоги задовольнити. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 листопада 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір факторингу №1 від 12.12.2011 року в частині відступлення прав вимоги по зобов`язаннях, що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту № 11175397000 від 26.06.2007 року. Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 12000 грн. Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь держави судовий збір у розмірі 384 грн 20 коп. Стягнуто з ТОВ «Кей-Колект» на користь держави судовий збір у розмірі 384 грн 20 коп. В апеляційній скарзі ТОВ «Кей-Колект», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга ТОВ «Кей-Колект» мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що боржником у договорі факторингу може бути тільки суб`єкт господарювання фізична або юридична особа, зареєстровані в установленому порядку, і що порушення розпоряджень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є підставою недійсності оскаржуваного договору факторингу, є помилковими. Задовольняючи клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду, суд не навів мотивів та встановлених обставин, що мають значення для його позитивного вирішення. При цьому, поза увагою суду залишилась заява ТОВ «Кей-Колект» від 08.06.2021 р. про застосування позовної давності з доказами того, що позивач ще у 2014 році (за 6 років до звернення з позовом до суду) довідався про існування спірного правочину під час дослідження його судом в межах справи № 591/11429/13-ц (провадження № 6/591/25/14) про заміну сторони виконавчого провадження, в розгляді якої ОСОБА_1 приймав безпосередню участь. Крім того, суд першої інстанції не врахував висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. В апеляційній скарзі АТ «УкрСиббанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга АТ «УкрСиббанк» мотивована тим, що суд першої інстанції, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, зробив помилкові висновки про те, що на момент укладення оспорюваного договору, боржником у договорі факторингу міг бути суб`єкт господарювання фізична або юридична особа, зареєстровані в установленому порядку, а також, що укладання фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника фізичної особи є порушенням розпорядження № 231 від 03 квітня 2009 року Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг». Зазначає, що розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», на недотримання якого посилається суд, як на підставу для задоволення позовних вимог, прийнято на підставі п.6 ч.1 ст.28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг. Вважає, що у вищевказаному розпорядженні поняття «факторинг» не обмежується, а уточнюється - операція щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб`єктів господарювання є факторингом саме у сукупності з іншими обов`язковими елементами факторингу, що визначені цивільним законодавством для цього виду договорів - фінансування клієнтів та отримання плати за користування грошовими коштами, але це не означає, що вказане розпорядження обмежує коло осіб - сторін договору факторингу, що визначені ЦК України, та що набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб такими не є, так як закон не обмежує передачу прав кредитора у зобов`язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором, а підзаконні акти не можуть встановлювати будь-які обмеження до закону. Крім того, Верховний Суд в постанові від 10 лютого 2021 року по справі № 591/4552/17 (розглядалися позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «УКРСИББАНК», TOB «ВЕРДИКТ-КАПІТАЛ» про визнання недійсним договору факторингу, що за змістом є ідентичним з договором по справі, що розглядається) зазначив, що колегія суддів не погоджується з висновками судів, що боржником у договорі факторингу може бути суб`єкт господарювання - фізична або юридична особа, зареєстровані в установленому порядку, і що порушення розпоряджень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є підставою недійсності оспорюваного договору факторингу. За результатами розгляду касаційних скарг відповідачів по справі № 591/4552/17, судом касаційної інстанції були скасовані рішення судів 1-ї та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що всупереч положенням ст. 13 ч. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 263 ЦПК, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував висновки Верховного Суду, зроблені в аналогічних справах. Представник ОСОБА_1 адвокат Рижов С.Є. подав заперечення на апеляційні скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне, обґрунтоване та таке, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ «Кей-Колект» - адвоката Пилипенка С.В. та АТ «УкрСиббанк» Лукашенка О.В., які підтримали доводи апеляційних скарг, заперечення проти скарг ОСОБА_1 та його представника адвоката Рижова С.Є., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 26 червня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11175397000, згідно з яким позивачу наданий споживчий кредит у сумі 73000, 00 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 300060, 00 гривень за курсом НБУ на день укладення договору. Того ж дня між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки №57412, згідно з яким іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно житлове приміщення та земельну ділянку, розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Згідно з договором факторингу №1 від 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» свої права вимоги за зобов`язаннями позивача по кредитному договору №11175397000 від 26 червня 2007 року, у зв`язку з чим банком відступлено і права вимоги за договором іпотеки. Встановлено, що ТОВ «Кей-Колект» зареєстроване як фінансова установа 08.12.2011 року, до видів фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства належить факторинг. Також встановлено, що кошти в швейцарських франках за договором про надання споживчого кредиту було надано позичальнику ОСОБА_1 , який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов`язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору факторингу були чинними і підлягали застосуванню положення розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» №231 від 03 квітня 2009 року, згідно з якими боржником у договорі факторингу міг бути лише суб`єкт господарювання фізична або юридична особа, зареєстровані в установленому порядку. У зв`язку з цим, укладання фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника фізичної особи є порушенням вимог цього розпорядження. Суд вважав, що позивач не є стороною оспорюваного договору факторингу, є зацікавленою особою, тому укладення відповідачами цього правочину свідчить про порушення його прав. Крім того, клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Проте, колегія суддів з такими висновками суду погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 77, ч. 1 ст. 79, ч. 1 ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Система доказування у цивільному процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування, виступає її зацікавленість у вирішенні цивільного спору на свою користь. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню». Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року в справі № 757/44011/15-ц (провадження № 61-16980св18) зроблено висновок по застосуванню норм глави 73 ЦК України та вказано, що «за договором факторингу може відступатися право грошової вимоги до будь-якого боржника. Тобто, додаткових вимог щодо правового статусу боржника не закріплюється, а тому ним може бути будь-який учасник цивільних відносин». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 462/2980/17 (провадження № 61-11405св18) зроблено висновок, що «ні ЦК України, ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Таким чином, суд помилково вважав, що до спірних правовідносин може бути застосовано норми підзаконного акту розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231, згідно з яким до фінансової послуги факторингу було віднесено набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників, суб`єктів господарювання, за договором, на якому базується таке відступлення. Положення зазначеного підзаконного акту суперечить положенням статті 1079 ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України, та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які в силу вимог статті 4 ЦК України мають вищу юридичну силу над підзаконними актами». За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що боржником у договорі факторингу може бути лише суб`єкт господарювання - фізична або юридична особа, зареєстровані в установленому порядку, і що порушення розпоряджень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є підставою недійсності оспорюваного договору факторингу. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10 лютого 2021 року по справі № 591/4552/17 у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Вердикт Капітал», яке є правонаступником ТОВ «Кредекс Фінанс», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору факторингу. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та недоведеними доводи позивача про порушення його прав і про наявність підстав для визнання недійсним договору факторингу та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову із заявлених підстав. Помилковим є і висновок суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності і поновлення цього строку судом. Так, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що поза увагою суду залишилась заява ТОВ «Кей-Колект» від 08.06.2021 р. про застосування позовної давності та докази того, що позивач ще у 2014 році (за 6 років до звернення з позовом до суду) знав про існування оскаржуваного договору факторингу під час дослідження його судом в межах справи № 591/11429/13-ц, провадження № 6/591/25/14 про заміну сторони виконавчого провадження, у розгляді якої ОСОБА_1 приймав безпосередню участь (том 2, а.с. 148-149). Згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, ураховуючи те, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права, неправильно застосовані норми матеріального права, що згідно з п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про відмову у позові. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення від 17 червня 2009 року № НОМЕР_1 і відповідно до п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому понесені ТОВ «Кей-Колект» та АТ «УкрСиббанк» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1152,60 грн слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, ст. ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити. Скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 листопада 2022 року та прийняти постанову. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», 3-ті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року в частині відступлення прав вимоги по зобов`язаннях, що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту № 11175397000 від 26 червня 2007 року. Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1152 гривні 60 копійок. Компенсувати Акціонерному товариству «УкрСиббанк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1152 гривні 60 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - О. Ю. Кононенко Судді: В. І. Криворотенко О. І. Собина

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»