Ухвала КАС ВС № 620/6709/20

УХВАЛА 25 січня 2023 року м. Київ справа №620/6709/20 адміністративне провадження № К/990/36661/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №620/6709/20 за позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування запису у трудовій книжці, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 2), Чернігівської обласної прокуратури (далі - відповідач 3), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 1 від 10 квітня 2020 № 295; визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернігівської області від 21 травня 2020 № 127к; поновити на посаді начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Чернігівської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді в Чернігівській обласній прокуратурі; стягнути з Чернігівської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу; скасувати у трудовій книжці запис № 14 від 21 травня 2020. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії №1 Офісу Генерального прокурора від 10 квітня 2020 №

295. Визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Чернігівської області від 21 травня 2020 №127к, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури з 22 травня 2020. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 319 189,24 грн (сума без відрахувань обов`язкових платежів). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Чернігівської обласної прокуратури задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102937195041) копія ухвали про залишення касаційної скарги без руху отримана скаржником 06 січня 2023 року, що підтверджено розпискою у вказаному повідомленні. 19 січня 2023 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №620/6709/20. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). В уточненій касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17, від 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16 щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), а також висновкам Верховного Суду України, викладених у постановах від 04 березня 2014 року в справі № 21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14 та висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 21 березня 2018 року в справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року в справі № 817/3397/15. Також, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 червня 2021 року у справі №640/9398/20 та від 24 червня 2021 у справі №280/5009/20 щодо застосування пункту 6 розділу ІІІ, пункту 7 розділу І, пункту 2 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у цій справі, позивача звільнено через неуспішне проходження ним атестації і висновки суду, що мають оціночний характер, ґрунтуються саме на дотриманні процедури її проведення. Питання щодо правомірності звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку є похідним від цих вимог. Натомість, у зазначених скаржником справах №815/1554/17, №804/7399/16 предметом спору було звільнення працівників з органів прокуратури безпосередньо у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, без проведення атестації відповідно до Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ). У своїх постановах Верховний Суд України від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Водночас висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14 стосувались поновлення на посаді позивачів в тій же юридичній особі, з якої вони були звільнені. Натомість у цій справі, що розглядається, відповідно до частини п`ятої статті 51 Закону №1697-VII на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Особливості звільнення прокурорів, визначені положеннями Закону №113-ІХ та Закону №1697-VII є спеціальними щодо тих, які визначені статтею 40 КЗпП України. Отже, у порівнюваних справах різними є суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, підстави звернення до суду з відповідними позовами, а також нормативне регулювання спірних правовідносин та їх часові проміжки. Крім того, щодо неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі №817/3397/15, Суд звертає увагу на те, що вказані постанови були прийняті в часі раніше, до запровадження Законом №113-ІХ (діє з 25 вересня 2019 року) атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, отже у наведених скаржником справах Верховним Судом не досліджувалося питання застосування до правовідносин, пов`язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у їх взаємозв`язку з положеннями Закону №113-ІХ, тобто висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є релевантними по відношенню до спірних правовідносин. Таким чином, Верховним Судом відхиляються посилання позивача на вищенаведені постанови Верховного Суду. Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судове рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17, від 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16, від 21 березня 2018 року в справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року в справі № 817/3397/15 та постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року в справі № 21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14 є безпідставними. Також є безпідставними посилання скаржника на постанови Верховного Суду 03 червня 2021 року у справі №640/9398/20 та від 24 червня 2021 у справі №280/5009/20 з огляду на таке. Так, у справі № 280/5009/20 позивач проходив перший етап іспиту 04 березня 2020 року і безпосередньо цього ж дня він звернувся до голови Першої кадрової комісії із заявою, у якій посилаючись на некоректність сформованих питань, просив переглянути сформовані електронною системою питання та відповіді до них, які визнано невірними на відповідність нормам Закону, зарахувавши їх як правильні або надати можливість повторно скласти іспит. Крім того, у цей же день кадрова комісія зафіксувала 65 звернень від кандидатів, у яких усі кандидати скаржились, з - поміж іншого, на технічні збої в системі та роботу програмно-апаратного комплексу, некоректність питань у тестах. Щодо посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові 03 червня 2021 року у справі № 640/9398/20 згідно яких, якщо у процесі проходження прокурорами атестації на етапі складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки мали місце технічні проблеми, то такий іспит є таким, що не відбувся з причин незалежних від членів комісії та особи. Так, у справі № 640/9398/20 судами попередніх установлено, що з приводу існування технічних збоїв в системі тестування, крім позивача, того ж дня (04.03.2020) до відповідача звертався ще 81 прокурор, які приймали у ньому участь. До того ж, можливість існування таких проблем при роботі відповідної програми підтверджується листом ТОВ «Сайметрікс Україна», що мало місце раніше, (02.03.2020) та яке мало наслідком його перенесення на інший день. Натомість у даній справі підстави позову стосувалися проходження іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (другий етап атестації). При цьому, підстави позову ОСОБА_1 не пов`язані з подібними обставинами, оскільки тестування з боку позивача було завершено та після складення іспиту останнім подані скарги до кадрової комісії, у задоволенні яких було відмовлено. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у справах №280/5009/20, №640/9398/20, про які зазначає заявник, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Отже, уточнена касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому, Суд звертає увагу на те, що у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі №420/4663/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 420/4196/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 520/5000/2020, від 11 листопада 2021 року у справі № 580/1859/20, від 25 листопада 2021 року № 160/6148/20, від 17 листопада 2021 року № 140/8233/20, від 29 листопада 2021 року у справі №200/4759/20-а сформовано висновки щодо правомірності звільнення прокурорів з посад на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з винесенням кадровими комісіями рішень про неуспішне проходження атестації за результатами проходження тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Також, скаржник підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає, пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України вказуючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази. Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: 1)суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів. В уточненій касаційній скарзі скаржник також зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, і вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача без його належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Так, пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо, зокрема, справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Водночас посилаючись у касаційній скарзі на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції, що передбачено статтею 352 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 07 грудня 2022 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів. Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Скаржнику було роз`яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 28 грудня 2022 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень. Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто. Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції. Суд роз`яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №620/6709/20 за позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування запису у трудовій книжці - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк