Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/15235/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15235/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Аверкова В.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г. при секретарі Литвин С.В. за участю: представника позивача: Онопрієнко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, - В С Т А Н О В И В: Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - позивач, ГУ ДПС у м. Києві) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просило стягнути з відповідача податковий борг в сумі 120 618,69 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року значений позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з`явився у призначене судове засіданні, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до розрахунку суми податкового боргу, що підлягає стягненню у судовому порядку, станом на 13.04.2021 року, за ОСОБА_1 рахується податковий борг: - з військового збору на загальну суму 13 143,00 грн., який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 03 березня 2018 року №0023524204 та складається з донарахованого податкового зобов`язання у розмірі 9 718,79 грн., штрафних санкцій у розмірі 2 429,70 грн., пені у розмірі 994,51 грн.; - з адміністративних штрафів та інших санкцій у розмірі 510,00 грн., який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 03 березня 2018 року №0023524204; - податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 03 березня 2018 року №0023484204 та складається з донарахованого податкового зобов`язання у розмірі 32 395,95 грн., штрафних санкцій у розмірі 8 098,99 грн., пені у розмірі 66 300,75 грн. та штрафу відповідно до податкового повідомлення-рішення від 03 березня 2018 року №0023494204 у розмірі 170,00 грн. Відповідно до наявних в матеріалах справи копій поштового відправлення, вказані податкові повідомлення-рішення, направлені відповідачу за адресою АДРЕСА_1 , повернулась до ГУ ДПС у м. Києві без вручення. Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті за наслідками перевірки, результати якої оформлено актом від 31 січня 2018 року № 403/26-15-42-04/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді вартості успадкованого майна платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.». Вказаний акт перевірки отримано відповідачем 27.02.2018 року, відповідно до наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_1 . 16.05.2018 року ГУ ДПС у м. Києві сформовано податкову вимогу №98728-17 на загальну суму 185 924,93 грн. Відповідно до наявних в матеріалах справи копій поштового відправлення, вказана вимога, направлена ОСОБА_1 за його адресою, між тим, повернулась до податкового органу без вручення з відміткою «не проживає». Позивач, виконуючи покладений на нього обов`язок, звернувся до суду за захистом законних інтересів Держави. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що що податковим органом дотримана процедура визначення податкового зобов`язання відповідача та повідомлення останнього про наявність податкового боргу. Однак вказані дії позивача не призвели до погашення відповідачем податкового боргу. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. У даному випадку, предметом спору є стягнення податкової заборгованості, відповідно, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, встановлення факту узгодженості грошового зобов`язання, наявності податкового боргу, його сплати у добровільному порядку тощо. Так, п. 54.5 статті 54 Податкового кодексу України, встановлено, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідно до положень статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою. З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Таким чином, у разі незгоди з рішенням, яким платнику податків визначено грошове зобов`язання, останній має право оскаржити таке податкове повідомлення рішення в адміністративному чи судовому порядку. Протягом строку оскарження грошове зобов`язання вважається неузгодженим. Як вірно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 березня 2018 року №0023524204, №0023544204, №0023484204 та №0023494204 відносно ОСОБА_1 . Відповідно до наявних в матеріалах справи копій поштового відправлення, вказані податкові повідомлення-рішення, направлені відповідачу за адресою АДРЕСА_1 , проте, повернулись до ГУ ДПС у м. Києві без вручення. Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. Згідно пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, надано відповідь, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 07 березня 2020 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований за вказаною адресою з 01 грудня 1988 року. Оскільки у відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не вказано номер квартири при зазначенні місця проживання відповідача, існують підстави вважати, що за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться приватний будинок, а отже, позивач при здійсненні поштових відправлень за вказаною адресою, фактично направляв кореспонденцію за адресою місця проживання відповідача. Крім того, матеріалами справи підтверджується факт отримання відправлень відповідачем за адресою АДРЕСА_1 , а саме: акт перевірки отримано відповідачем 27.02.2018 року, відповідно до наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином, винесені у відношенні відповідача податкові повідомлення-рішення були направлені останньому за податковою адресою та вважаються врученими належним чином. Разом з тим, вказані податкові повідомлення-рішення від 03 березня 2018 року №0023524204, №0023544204, №0023484204 та №0023494204 не були оскаржені ОСОБА_1 ані в адміністративному, ані в судовому порядку, а тому, сума податкового боргу є узгодженою, але не сплаченою у встановлені законодавтвом строки. Так, узгоджене грошове зобов`язання, проте не сплачене платником податків у добровільному порядку в строки визначені законодавством набуває статусу податкового боргу платника у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. За визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Виконанням податкового обов`язку згідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Відповідно до положень статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Як вірно встановлено судом першої інстанції, 16.05.2018 року позивачем сформовано податкову вимогу №98728-17 на загальну суму 185 924,93 грн. Відповідно до наявних в матеріалах справи копій поштового відправлення, вказана вимога, направлена відповідачу за адресою: 03026, м. Київ, вул. Солов`їна, 13, проте повернулась до ГУ ДПС у м. Києві без вручення з відміткою «не проживає». Підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право, крім іншого, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Згідно з пунктом 41.2 статті 41 Податкового кодексу України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу. Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що податковим органом дотримана процедура визначення податкового зобов`язання відповідача та повідомлення останнього про наявність податкового боргу. Однак вказані дії позивача не призвели до погашення відповідачем податкового боргу. Пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України встановлено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Відповідно до положень статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. У разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Положеннями статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Оскільки податкова вимога від 16 травня 2018 року №98728-17 вважається врученою ОСОБА_1 , станом на день звернення позивача до суду з даним позовом, встановлений строк у 30 календарних днів минув, отже у контролюючого органу виникло право на стягнення вказаного боргу на користь Держави. У свою чергу, в даному випадку, доказів, які б підтверджували сплату ОСОБА_1 , спірної суми податкового боргу на момент вирішення спору, як і докази оскарження донарахованих останньому податкових зобов`язань у справі відсутні, що є підставою для його стягнення у судового порядку. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ГУ ДПС у м. Києві щодо стягнення податкового боргу в розмірі 120 618,69 грн. є доведеними та підтверджуються необхідними доказами, а тому підлягають задоволенню. Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що основними мотивами скаржника для скасування рішення суду першої інстанції є пропуск строку звернення до суду з даним позовом, з цього приводу зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що основним є питання застосування підпункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні Положення» ПК України у взаємозв`язку із положеннями пункту 102.4 статті 102 ПК України. Так, у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 1340//5767/18 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте, норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно. Цей висновок Верховного Суду підтриманий у низці постанов. Відповідно, висновок Верховного Суду з питання застосування пункту 102.4 статті 102 ПК України є сформованим і усталеним. Відступу від такого висновку в порядку, встановленому статтею 346 КАС України, здійснено не було і колегія суддів не вважає за необхідне від такого відступити. Водночас, такий висновок сформульований у неподібних до цієї справи правовідносинах, оскільки у цій справі позов пред`явлено у 2021 році, відповідно виникає питання застосування абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який набрав чинності 18 березня 2020 року. Так, Законом України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18 березня 2020 року, до ПК України внесено зміни. Зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1 - 52-5. Згідно з нововведеним пунктом 52-2 законодавець установив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. Цим же пунктом встановлено, що на період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу (станом на час розгляду справи - абзац десятий пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України). Законом № 591-IX до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України внесені зміни, які набрали чинності 29 травня 2020 року. Згідно з внесеними змінами слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)», а в абзаці восьмому - також замінено слова та цифри «до 30 березня 2020 року» - словами та цифрами «протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)». Отже, станом на час звернення до суду з даним позовом, ПК України встановив зупинення перебігу усіх строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19). До такого висновку призводить застосування граматичного (текстового) способу тлумачення положень абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, в якому відсутнє виокремлення будь-яких конкретних серед врегульованих статтею 102 ПК України строків. Як слідує зі змісту Закону № 533-ХІ, більшість його норм дійсно встановлює відповідні пільги в оподаткуванні, або звільняє від застосування штрафних санкцій за порушення у період дії карантину. Разом з тим, безпосередньо пункт 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України положень щодо пільг не містить, оскільки тимчасове встановлення мораторію на проведення певних видів перевірок за своєю суттю не можна розглядати як пільгу або преференцію. Предметом регулювання цього пункту є особливості здійснення податкового контролю як одного з видів адміністративних процедур у розумінні цього закону. Таким чином, пункт 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначає умови спрощення адміністративної процедури у період дії карантину. При цьому положення абзацу десятого щодо зупинення строків давності носить компенсаторний характер та слугує меті забезпечення можливості продовження адміністративних процедур після закінчення карантину. Слід зазначити, що станом на час розгляду справи дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) не завершилася. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що перебіг 1095-денного строку зупинився 18 березня 2020 року, а тому не можна вважати, що позивачем пропущено строк давності для звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу. Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що звернення контролюючого органу до суду з даним позовом відбулось в межами строку, встановленого ПК України, з урахуванням пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.12.2022 у справі №140/12235/21. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позивач правомірно та вчасно звернувся до суду з даним позовом, а тому вимоги апеляційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Л.О. Костюк А.Г. Степанюк Повний текст виготовлено 24.01.2023 року