Постанова Львівський апеляційний суд № 461/1053/22

Справа № 461/1053/22 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В. Провадження № 22-ц/811/2689/22 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Цяцяка Р.П., суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О., за участю секретаря Назар Х.Б.; прокурора Цинайко Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Бурки Валерія Володимировича» на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 18 квітня 2022 року, В С Т А Н О В И В: Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 18 квітня 2022 року закрито провадження у справі за позовом Фермерського господарства «Бурки Валерія Володимировича» до Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 гривень внаслідок того, що заява згаданого фермерського господарства не була внесеною до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 44-47). Дану ухвалу оскаржив позивач - Фермерське господарство «Бурки Валерія Володимировича». Апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати «та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції», покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права. Вважає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі № 461/1930/16-ц, якою керувався суд при постановленні оскаржуваної ухвали, не відповідає Конституції України (а.с. 52-59). Апелянт, будучи своєчасно (19.12.2022 року) належним чином повідомленим про час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 80, 85), явку свого представника в судове засідання не забезпечив і про причини такої неявки суд не повідомив, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. В порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Статтею 2 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина перша статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»). Повноваження прокурора визначаються статтею 121 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру». Спори, що виникають між юридичними особами та представниками прокуратури при реалізації ними своїх повноважень, за своїм суб`єктним складом підвідомчі господарським судам. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України. Майнові відносини суб`єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб`єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК та ГПК України. Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року в справі № 461/1930/16-ц (провадження № 14-60цс18) та постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 454/1668/17 (провадження № 61-15046сво18). Ураховуючи те, що ФГ «Бурки Віталія Володимировича» заявило вимогу до Львівської обласної прокуратури лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб`єкта владних повноважень, така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом така вимога повинна була розглядатися в порядку господарського судочинства. Оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, то суд першої інстанції правомірно оскаржуваною ухвалою закрив провадження у цій справі і доводи апеляційної скарги висновків цієї ухвали не спростовують. Щодо клопотання апелянта про внесення судом апеляційної інстанції «подання щодо конституційності» постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року в справі № 461/1930/16-ц (провадження № 14-60цс18), то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 6 статті 10 ЦПК України встановлено, що у випадку, коли суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. На підставі статті 51 Закону України «Про Конституційний Суд України» Верховний Суд може звернутися до Конституційного Суду України із конституційним поданням що визначення акта (його окремих положень) неконституційним. Такими актами згідно статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» є закони України та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Таким чином, до повноважень Конституційного Суду України не належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) постанов Верховного Суду (в тому числі і постанов Великої Палати Верховного Суду). Відтак, заявлене апелянтом клопотання про внесення судом апеляційної інстанції «подання щодо конституційності» постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року в справі № 461/1930/16-ц до задоволення не підлягає. Вищенаведений висновок знайшов своє відображення в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 463/257/17-ц (провадження № 61-27422св18). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Бурки Валерія Володимировича» залишити без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 18 квітня 2022 рокубез змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 24 січня 2023 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.