Ухвала КЦС ВС № 607/14244/15-ц

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2023 року м. Київ справа № 607/14244/15-ц провадження № 61-12582ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., учасники справи: заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», стягувач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Надія Миронівна, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року, прийняту за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 8 липня 2022 року у задоволенні заяви відмовлено. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року, повний текст якої складено 14 листопада 2022 року, апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 липня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким заяву задоволено. Замінено стягувача у виконавчих провадженнях № 607/14244/15-ц - Акціонерне товариство (далі - АТ) «Універсал Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Не погоджуючись з постановою Тернопільського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Н. М., 14 грудня 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення і залишити в силі ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 липня 2022 року. Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху і надано заявнику п'ять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених недоліків. Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно зі статтею 25 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Підставою касаційного оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Н. М., вказує неправильне застосування судомапеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16 (провадження № 12-199гс19), у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 31 березня 2021 року у справі № 641/6120/14-ц (провадження № 61-3676св19), від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14, від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100). Зазначає, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надало доказів відступлення права вимоги за кредитним договором та доказів здійснення оплати за договором факторингу. Вказує, що наявна різниця між сумами відступленої грошової вимоги і стягненої за рішенням суду. Крім того, стверджує, що рішення суду ним виконано у повному обсязі, тому правові підстави для заміни стягувача у виконавчих провадженнях відсутні. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про непідтвердження ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» переходу від АТ «Універсал Банк» права грошової вимоги до боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у тій сумі, яка зазначена в реєстрі права вимоги. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд вказав про наявність правових підстав для заміни стягувача у виконавчих провадженнях. Також зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції, оскільки у межах заяви про заміну сторони виконавчого провадження перевіряється лише наявність підстав для процесуального правонаступництва і не вирішується питання щодо наявності чи відсутності заборгованості. Судом апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2016 року стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» 31 603,70 доларів США у відшкодування заборгованості за кредитним договором № 11/279-К від 23 липня 2007 року, 3 654 грн - судового збору. Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/14244/15-ц видано виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ). Також у Личаківському відділі державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 61077560 з примусового виконання виконавчого листа № 607/14244/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором. 24 травня 2019 року Державним підприємством «СЕТАМ» проведено електронні торги предмета іпотеки - квартири у АДРЕСА_1 , яку реалізовано за 774 060 грн. Крім того, апеляційним судом встановлено, що з доходів ОСОБА_1 утримано і перераховано до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби 20 530,33 грн, в тому числі судовий збір у розмірі 3 654 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 100 грн. 30 квітня 2021 року АТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 30/04/21/ФК2, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» зобов`язується передати (сплатити) АТ «Універсал Банк» суму фінансування, а АТ «Універсал Банк» зобов`язується відступили факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, визначених цими договорами. Відповідно до додатку № 1 до договору факторингу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 - боржника за кредитним договором № 11/279-к від 23 липня 2007 року у розмірі 42 602,44 доларів США, з яких 4 197,65 доларів США - основна заборгованість за тілом кредиту; 18 339,41 доларів США - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом; 20 065,38 доларів США - заборгованість за нарахованими штрафами. З платіжного доручення від 30 квітня 2021 року № 17073 апеляційним судом встановлено, що згідно договору від 30 квітня 2021 року № 30/04/21/ФК2 проведено оплату. Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає. Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Продаж прав вимоги за кредитним договором має наслідком зміну кредитора у зобов`язаннях, що узгоджується з приписами статті 512 ЦК України. При цьому за приписами частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 442 ЦПК України. Згідно із частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження. Передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. Процесуальне правонаступництво в розумінні зазначеної законодавчої норми допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від такої позиції, про що зазначила у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 803/1273/16 (провадження № 11-771ас18). Ураховуючи наведені обставини та вимоги законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача у виконавчому провадженні відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження». Установивши, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору про відступлення права вимоги набуло статус нового кредитора за кредитним договором № 11/279-К від 23 липня 2007 року, отримало право на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд, правильно застосував положення законодавства. Доводи заявника про те, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надало доказів відступлення права вимоги за кредитним договором № 11/279-К, укладеним 23 липня 2007 року, та доказів здійснення оплати за договором факторингу, відхиляються касаційним судом, оскільки спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи. Твердження заявника про наявність різниці між сумами відступленої грошової вимоги і стягненої за рішенням суду не є підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, оскільки сам по собі факт укладення договору факторингу не створює безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в договорі. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, заявник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14, від 31 березня 2021 року у справі № 641/6120/14-ц (провадження № 61-3676св19), відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними з правовідносинами у справі № 607/14244/15-ц. Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин». З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи. Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100), також відхиляються касаційним судом, оскільки оскаржувана постанова не суперечить вказаному висновку касаційного суду. У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) зазначено, що оскільки забезпечені заставою вимоги банку окремо внесено до реєстру вимог кредиторів банкрута та враховуючи, що банком відступлено право вимоги до боржника за кредитним договором, іпотечними договорами, а також договором відступлення прав вимоги іншій юридичній особі, така юридична особа (новий кредитор) має право звертатись до господарського суду із заявою про заміну кредитора у справі його правонаступником, в частині суми на яку отримала право вимоги, в порядку статті 21 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови саме Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, у чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах. Тому посилання заявника на незастосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні ухвали Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16 (провадження № 12-199гс19) касаційним судом не приймаються. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Н. М., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 8 листопада 2022 рокує необґрунтованою, додержання норм процесуального права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі учасникам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки оскаржувана постанова є законною і обґрунтованою, прийнятою з додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Н. М., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року суд відмовляє. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Надія Миронівна, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року, прийняту за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук