Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/2269/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.01.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2269/22 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач) суддів: Березкіної О.В., Іванова О.Г. Розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2022 (повний текст складено та підписано 06.10.2022 суддя Ліпинський О.В.) у справі №904/2269/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент", м.Запоріжжя до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про присудження компенсації за порушення права на виконання судового акта в розумний строк в розмірі 60 000,00 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - Відповідач) про стягнення за рахунок держави немайнової шкодиу розмірі 60 000,00 грн завданої неправомірними діями (бездіяльністю) Відповідача, які перешкоджали виконанню ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року по справі №160/20385/21 в частині повернення Позивачу з Державного бюджету України сплаченного ним судового збору в розмірі 2270 грн. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2022 у справі №904/2269/22 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що Позивачем не наведено будь-яких фактів того, що внаслідок відмови в поверненні судового збору з державного бюджету, діловій репутації ТОВ "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" завдано шкоду. Позивач не довів існування таких необхідних умов для відшкодування моральної шкоди, як наявність неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, що є підставою для відмови в задоволенні заявленого позову. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги: Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 60 000,00 грн, завдану діями Відповідача, які перешкоджають виконанню рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі №160/20385/21. Узагальнення доводів апеляційної скарги: Апеляційну скаргу обґрунтовано настуним: - суд першої інстанції посилається на доводи, зазначені Відповідачем у відзиві на позовну заяву, і що зазначені обставини не спростовані Позивачем шляхом подачі відповіді на відзив. У додатках до відзиву у п.6 зазначено: Квитанція про надсилання стороні Головне Управління Державної Казначейської Служби України у Дніпропетровській області 37988155.pdf. Тобто, відзив на позовну заяву по справі No 904/2269/22 був надісланий Відповідачу, а не Позивачу, і не його представнику. - Єдиною підставою невиконання судового рішення Відповідач у листі зазначив відсутність інформаційно-технологічних можливостей. В чому саме полягає така відсутність, Відповідач не повідомив і ніяких доказів на її існування не подав. - Відповідач у відмові рекомендує надати документи на паперових носіях. Це фізично неможливо. Дніпропетровський окружний адміністративний суд не надає документи на паперових носіях. Про це повідомлено на офіційному сайті Дніпропетровського окружного адміністративного суду. - Наявність з боку Відповідача відповіді на заяву Позивача свідчить, що Відповідач сприйняв цю заяву як офіційну, отже перевірив підпис заявника. - Позивач вважає, що у цій справі презюмується три обставини: протиправність дій та рішень Відповідача - згідно ст. 1173 ЦК України; право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного судового рішення - згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини; розмір відшкодування, який не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах. Зокрема, у справі "Харук та інші проти України" (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява N 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. - суд неправильно застосував норму матеріального права, вимогу до документа на переказ застосував до паперової копії електронного розрахункового документа. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що: - за результатами розгляду заяви Позивача Головне управління повідомило, що не має інформаційно-технологічних можливостей відповідно до вимог законодавства в сферах захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних систем, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. В результаті всього Головне управління зазначило, що для повернення коштів судового збору необхідно надати до належного Головного управління Державної казначейської служби України за місцем знаходження плату на паперових носіях документи, оформлені та/або засвідчені належним чином відповідно до вимог Порядку повернення (перерахування) кошті, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №

787. Не погоджуючись із відповідним рішенням, Позивач без жодних доказів щодо неправомірності дій Головного управління стверджує, що йому було нанесено шкоду, яка на його думку без жодних розрахунків становить розмір 60 000 гривень. - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не має інформаційно- технологічних можливостей для здійснення повернення коштів з бюджету згідно судових рішень, наданих в електронному вигляді, відповідно до вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно- телекомунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу, про що Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області було надано роз`яснення листом від 04.08.2022 № 04-06-06/9388. Разом з тим, було рекомендовано надати документи на паперових носіях до відповідного Головного управління Державної казначейської служби України за місцем зарахування платежу. - Обвинувачення грунтується на припущеннях всупереч вимог Законодавства України позивачем не досліджено такі доводи: Жодним судовим рішенням не доведено протиправну поведінку Головного управління при законному повернені виконавчого документа позивачу. Не наведено жодного доказу протиправної поведінки. Не наведено жодних фактичних даних даних які б могли вказувати на порушення вимог ст 1173 ЦК. Позивач взагалі не зазначає, яким нормативно правовим актом передбачена сума компенсації у розмірі 60 000 гривень. - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області є суб`єктом владних повноважень у сфері виконання рішень щодо стягнення коштів Державного бюджету, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно- правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді: Ухвалою суду від 14.10.2022 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи №904/2269/22. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2022 у справі №904/2269/22 відкладено до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції. 21.10.2022 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/2269/22. Ухвалою суду від 26.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2022 у справі №904/2269/22. Розгляд апеляційної скарги ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору: 10.12.2021 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом прийнято ухвалу по справі №160/20385/21, якою повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" з Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. ТОВ "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" звернулось до Відповідача з відповідною вимогою про повернення судового збору. Листом від 02.03.2022 року Відповідач повідомив Позивачу, що в резолютивній частині ухвали суду від 10.12.2021 року по справі №160/20385/21 відсутні посилання суду на номер та дату платіжного доручення, який підтверджує плату судового збору до державного бюджету. Крім того, платіжне доручення від 18.10.2021 року № 1177 не містить відбиту штампа банку та підпис відповідального виконавця, що суперечить вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки України в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №

22. У зв`язку із чим, ухвалу суду повернуто без виконання на підставі п. 11 Порядку. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2022 по справі №160/20385/21 внесено зміни до ухвали суду від 10.12.2021 року якою доповнено дату на номер платіжного доручення. 03.08.2022 Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області отримало на електронну поштову адресу заяву ТОВ ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ про повернення коштів судового збору в розмірі 2270,00 грн. відповідно до ухвал Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2022 та від 10.12.2021 по справі №160/20385/21, Як зазначив Відповідач у відзиві на позовну заяву, і зазначені обставини не спростовані Позивачем шляхом подачі відповіді на відзив (ст. 166 ГПК України), подані до заяви про повернення коштів копії документів, не були засвідчені належним чином відповідно до вимог Порядку №

787. З огляду на викладене, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області було надано письмову відповідь від 04.08.2022 № 04-06-06/9388, за змістом якої Позивачу рекомендовано надати документи на паперових носіях до відповідного Головного управління Державної казначейської служби України за місцем зарахування платежу. Крім того, відповідач зазначив, що Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не має інформаційно-технологічних можливостей для здійснення повернення коштів з бюджету згідно судових рішень, наданих в електронному вигляді, відповідно до вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції: Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного: В постанові Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі № 923/236/19, викладено наступний правовий висновок: «Верховний Суд зауважує, що відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити в т.ч. зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову». В постанові Верховного Суду від 26.05.2022року у справі №910/17717/20 викладено наступний правовий висновок :

140. Верховний Суд із урахуванням предмету спору у цій справі вважає за необхідне також звернути увагу суду під час нового розгляду справи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 згідно якої кошти державного бюджету належать на праві власності державі з урахуванням чого боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

141. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

142. Згідно із підпунктом 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок) казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

143. Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

144. Отже територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

145. Відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номера (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема, за вимогами до держави Україна.

146. Аналогічної позиції щодо стягнення шкоди завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами з Державного бюджету України дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у постанові № 920/715/17.

147. Тому резолютивна частина рішень у зазначених спорах не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 02.03.2021 у справі № 911/2371/19). Предметом позову в даній справі є матеріально правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" про стягнення за рахунок держави немайнової шкодиу розмірі 60 000,00 грн завданої неправомірними діями (бездіяльністю) Відповідача, які перешкоджали виконанню ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року по справі №160/20385/21 в частині повернення Позивачу з Державного бюджету України сплаченного ним судового збору в розмірі 2270 грн. Відповідно до змісту позовної заяви, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на наступні фактичні обставини: « … Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі №160/20385/21 суд вирішив повернути Позивачу з Державного бюджету України сплачений судовий збір в розмірі 2270 грн. Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Відповідач у встановлений законом строк рішення суду не виконав. Листом від 02.03.2022 р. висунув власні вимоги до судових рішень, пославшись на його невідповідність підзаконному акту… … Ухвалою від 18 квітня 2022 року абзац другий резолютивної частини ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року виклав у наступній редакції: «Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, 29-А, код ЄДРПОУ 34155997) з Державного бюджету України сплачений судовий збір в розмірі 2270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) згідно платіжного доручення № 1177 від 18 жовтня 2021 року, копія якого знаходиться в матеріалах адміністративної справи № 160/20385/21». … Відповідачі і це рішення у встановлений законом строк не виконав. Листом від 04.08.2022 р. посилається на відсутність інформаційно-технологічних можливостей. Ми перевірили, офіційні сайти державних органів працюють, можливість перевірити цифрові підписи суду і заявника у Відповідача наявна. Неправдивість викладеної в листі інформації додатково підтверджується діями інших казначейств України, які опрацьовують в системі електронного документообігу заяви про повернення судового збору і повертають судовий збір без зволікань, наступного дня після подання заяви. Це не перший випадок, коли органи казначейства не виконують судові рішення у встановлений законом строк. Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.11.2020 (Справа Nо 910/5350/20) присуджено компенсацію за порушення права на виконання в розумний строк рішення господарського суду Запорізької області від 26.09.2018 р. у справі No 908/1146/18. Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.09.2021 (Справа No 910/479/21) присуджено компенсацію за порушення права на виконання в розумний строк рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 р. у справі No 908/1482/18. Предметом цього позову є присудження компенсації за порушення права на виконання в розумний строк ухвали (рішення) Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі №160/20385/21. Законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що … … У даному випадку, фактичне перерахування коштів взагалі не відбулось через забаганки Відповідача, якому завжди щось заважає. Як зазначив Суд у рішенні у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), заява No 18357/91, від 19.03.1997, п. 4, право на звернення … … Аналогічне зазначення міститься у рішенні Суду у справі "Савіцький проти України", заява No 38773/05, від 26.07.2012, в якому… … Крім того, щодо обов`язковості судових рішень, то Судом було постановлене "пілотне" рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", No 40450/04, від 15.10.2009. В наведеному рішенні зазначено, що… …. Позивач вважає, що бездіяльністю Відповідача йому завдано шкоду. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі №160/20385/21 не виконується. З урахуванням наведеного, на підставі ст. 56 Конституції України, просимо відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 60000,00 гри., завдану діями Відповідача, які перешкоджають виконанню рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі №160/20385/21… … Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Судовий збір взагалі не справляється з позову про відшкодування шкоди, заподіяної особі протиправними діями або бездіяльністю органу державної влади. Ця обставина є загальновідомою, зазначена в Постанові Вищого господарського суду України від 01 червня 2016 року у справі No 910/25906/15. Щодо розподілу судових витрат. Судовий збір за вказану вймогу не справляється, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат в цій частині (13.03.2018 Справа No 910/2575/17 Господарський суд міста Києва). Державний бюджет не є фізичною чи юридичною особою, а тому не може бути зазначений у виконавчому документі в якості боржника. А отже і відповідачем. Ця обставина встановлена ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.09.2017 р. у справі No 910/1025/16. Державну казначейську службу України можуть представляти територіальні органи або безпосередньо сама Державна казначейська служба України. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (Постанова від 11 квітня 2018 року, справа No 461/4137/14). … В Україні нормативно не встановлено методику визначення розміру відшкодування моральної шкоди. За відсутності в Україні нормативної методики визначення розміру відшкодування моральної шкоди, Позивач керувався рішеннями Європейського суду з прав людини. За його рішеннями заявникам (як фізичним, так і юридичним особам) відшкодовується немайнова шкода в розмірі від трьох до десяти тисяч Євро. Інколи півтори тисячі. Рішення Європейського суду з прав людини є частиною нашого законодавства. Тому Позивач вимагає відшкодування по мінімуму - 60000,00 грн. Коли суди відшкодовують по 5000,00 грн., це вимушує Позивача звертатися кожного разу ще й до Європейського суду з прав людини, за справедливою компенсацією. Українські суди мабуть повинні колись почати враховувати, що Рішення Європейського суду з прав людини є частиною нашого законодавства… … Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Бо виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції…». Висловлювання - логіко-семантична категорія, яка зображає форму виразу думок та форму виразу знання. Воно має певний зміст і за змістом може бути істинним або хибним. У висловлюванні дещо стверджується чи заперечується про клас предметів або елемент класу, виражається відношення між об`єктами думок, фіксується наявність чи відсутність властивостей у класу предметів чи елементів певного класу. Головна логічна характеристика висловлювання - істинність або її хибність. З урахуванням вищевикладенного, колегія суддів констатує, що позивачем визначено предмет позову як стягнення з держави моральної шкоди у розмірі 60000,00 гривень, в той час, як обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги містять посилання на юридичні факти, які входять до предмету доказування у позовах про стягнення з держави компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу у відповідності до приписів Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України :

1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, відтак при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій мали самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18). При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. З урахуванням вищевикладенного, колегія суддів апеляційного господарськоо суду, доходить висновку про необхідність застосування саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є правовідносини із стягнення моральної шкоди. В постанові Верховного Суду від ід 22.11.2022 у справі № 915/1544/20 викладено наступний правовий висновок : За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки. Колегія суддів звертається до висновку щодо питання особливостей деліктної відповідальності органів державної влади та застосування положень статті 1176 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі №6-501цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц. Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. З наведеного слідує, що зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Колегія суддів констатує, що апелянтом не надано належних і допустимих в розумінні статтей 76,77 Господарського процесуальноо кодексу України доказів на підтвердження заподіяння йому немайнової шкоди в розмірі 60 000,00 гривень та причинно-наслідкового зв`язку між невиконанням Відповідаем ухвал Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року та від 18 квітня 2022 року у справі №160/20385/21. Висновок суду першої інтанції в частині того, що позивачем не наведено будь-яких фактів того, що внаслідок відмови в поверненні судового збору з державного бюджету, діловій репутації ТОВ "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" завдано шкоду; Позивач не довів існування таких необхідних умов для відшкодування моральної шкоди, як наявність неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, що є підставою для відмови в задоволенні заявленого позову визнається колегією суддів таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги в частині того, що: « … 3.1. недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими В рішенні суду зазначено: "Крім того, як убачається зі змісту відзиву на позовну заяву, в пакеті документів, доданих Позивачем до заяви про повернення судового збору, в якості розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до бюджету, Позивачем було надано платіжне доручення від 17.12.2021 No 1493, згідно якого кошти в сумі 1816,00 грн. перераховані на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. Зазначений розрахунковий документ не відповідав даним ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2022 по справі No160/20385/21, згідно якої кошти судового збору, що підлягають поверненню з державного бюджету, сплачені за платіжнимдорученнямвід 18.10.2021 No 1177". Ця обставина наведена тільки у відзиві на позовну заяву. Жодним доказом не підтверджена. У відмові в поверненні судового збору Відповідач цю обставину не зазначає. 3.2. В рішенні суду зазначено: "Позивач не надав суду доказів в підтвердження того, що під час звернення із заявою про повернення судового збору в електронній форміі він дотримався наведенихвище вимог, а отже, доводи Позивача відносно неправомірності дії (бездіяльність) Відповідача, суд вважає недоведеними". Але ж суд не визначав, що ця обставина підлягає доказуванню. Наявність з боку Відповідача відповіді на заяву Позивача свідчить, що Відповідач сприйняв цю заяву як офіційну, отже перевірив підпис заявника. 4.1. неправильне застосування норм матеріального права Відповідач у відзиві вимагає доводити незаконність рішення, наявність шкоди, протиправність дій завдавача шкоди, причинно-наслідковий зв?язок. Фактично Відповідач здійснює вплив на суд щоб він не використовував ст. 1173 ЦК України (за якою шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів) та ст. 9 Конституції України (за якою ратифікована Конвенція і практика ЄСПЛ є джерелами права і обов`язковими до застосування). Позивач вважає, що у цій справі презюмується три обставини: - протиправність дій та рішень Відповідача - згідно ст. 1173 ЦК України; - право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного судового рішення - згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини; - розмір відшкодування, який не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах. Зокрема, у справі "Харук та інші проти України" (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява N 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. Стосовно останнього критерію ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі Бурдова, п. 100). 4.2. В рішенні суду зазначено: "У разі повернення судового збору (крімпомилково зарахованого) платником до відповідного головного управління Казначейства подаєтьсякопія судового рішення, засвідчена належним чином, заява про поверненнякоштів з бюджету та оригінал або копіядокумента на переказ або паперова копія електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету". Тобто, два різних документа. Або оригінал чи копія документа на переказ; або паперова копія електронного розрахункового документа. Позивач подав Відповідачу копію електронного розрахункового документа. Далі в рішенні суду зазначено: "Крім того, платіжнедорученнявід 18.10.2021 року No 1177не містить відбиту штампа банку та підпис відповідального виконавця, що суперечить вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки України в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року No

22. У зв 'язку із чим, ухвалу суду повернуто без виконання на підставіп. 11 Порядку". Отже суд неправильно застосував норму матеріального права, вимогу до документа на переказ застосував до паперової копії електронного розрахункового документа…» відхиляються як такі, що не містять в собі обгрунтувань на підтвердження наявності обставин, які входять до предмету доказування у справах за позовами про стягення з держави немайнової (моральної) шкоди, завданої діями органів державної влади. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному та матеріальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні, яке є предметом апеляційного оскарження. Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, неправильного тлумачення закону, застосування закону, який не підлягав би застосуванню або незастосування закону, який підлягав би застосуванню, в зв`язку із чим, з урахуванням положень частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2022 у справі №904/2269/22 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на нього, відповідно без задоволення. Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2022 у справі №904/2269/22 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2022 у справі №904/2269/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України Головуючий суддя М.О. Дармін Суддя О.В. Березкіна Суддя О.Г. Іванов