Постанова 4801 № 148/1647/22

Справа № 148/1647/22 Провадження № 22-ц/801/226/2023 Категорія: 36 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О.О. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2023 рокуСправа № 148/1647/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Михайленко А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області у складі судді Дамчука О. О. від 30 листопада 2022 року про закриття провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання природного газу, встановив: У жовтні 2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» (далі ТОВ «Вінницягаз Збут») звернулось до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 7484 грн 43 к. заборгованості за послуги з постачання природного газу за період з 01 грудня 2021 року по 01 травня 2022 року та 2481 грн 00 к. витрат на сплату судового збору. Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. До початку розгляду справи по суті ТОВ «Вінницягаз Збут» подало заяву про відмову від позову, яка мотивована тим, що після пред`явлення цього позову відповідачем ОСОБА_1 задоволені позовні вимоги, тобто добровільно сплачено 7484 грн 43 к. заборгованості за надані послуги з постачання природного газу. ТОВ «Вінницягаз Збут» не підтримує надалі позовних вимог та просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати, які були понесені у зв`язку з розглядом справи, зокрема 2481 грн 00 к. судового збору. Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2022 року провадження у справі закрите на підставі пункту 4 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вінницягаз Збут» суму сплаченого судового збору при поданні позовної заяви в розмірі 2481 грн 00 к. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2022 року скасувати в частині стягнення з нього на користь ТОВ «Вінницягаз Збут» суми сплаченого судового збору при поданні позовної заяви в розмірі 2481 грн 00 к. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі ЧАЕС) у 1986 році першої категорії, є особою з інвалідністю другої групи по захворюванню, яке пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, тому звільнений від сплати судового збору. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) установлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Постановляючи ухвалу в частині стягнення судового збору суд першої інстанції з врахуванням частини першої статті 142 ЦПК України зробив висновок, що оскільки ТОВ «Вінницягаз Збут» не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх ОСОБА_1 після пред`явлення позову, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вінницягаз Збут» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви. З таким висновком погодитись не можна з таких міркувань. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Стаття 2 цього закону установлює, що платники судового збору громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом. У статті 5 Закону України «Про судовий збір» установлені пільги щодо сплати судового збору, зокрема від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: 1) позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі; 2) позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; 3) позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів; 4) позивачі у справах щодо спорів, пов`язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов`язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"; 5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники у справах щодо спорів, пов`язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги; 6) позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення; 7) громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб; 8) особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; 9) особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю; 10) позивачі громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; 11) виборці у справах про уточнення списку виборців; 12) військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків; 13) учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав; 14) позивачі у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"; 15) фізичні особи (крім суб`єктів підприємницької діяльності) кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов`язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, - після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; 15-1) органи місцевого самоврядування за подання заяви про визнання спадщини відумерлою; 16) позивачі за подання позовів щодо спорів, пов`язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 17) засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, у справах, пов`язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору. 20) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, його територіальні органи; 21) заявники у справах за заявами про встановлення факту народження або смерті, поданих у зв`язку із воєнним станом, надзвичайним станом, збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру; 22) позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно; 23) позивачі за подання позовів щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 1991 років»; 24) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб за подання позовів, предметом яких є відшкодування шкоди (збитків), у порядку, визначеному статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; 25) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, у справах про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції»; 26) Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення на час дії воєнного стану за подання позовів, предметом яких є стягнення штрафу; 27) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За змістом цієї норми безумовне право не сплачувати судовий збір мають лише особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи та особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Тобто, особа з таким статусом під час судового провадження, учасником якого вона є, має правомірні очікування, що вона не нестиме тягаря сплати судових витрат у виді судового збору незалежно від процесуального статусу, змісту права, яке підлягає захисту, форми у якій такий захист здійснюється, стадії судового процесу. За загальним правилом особа, яка завдала збитків іншій особі, зокрема втрат, які така особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, зобов`язана їх відшкодувати (частини перша, друга статті 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)). За своїм змістом судові витрати, які несуть сторони цивільного процесу, є збитками, оскільки без їх сплати особа не може отримати судовий захист права, тобто відновити (захистит) порушене, невизнане або оспорюване право. Загальні правила відшкодування таких витрат установлені у статті 141 ЦПК України, зокрема згідно з частинами першою третьою цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто ця норма установлює такі самі правила відшкодування судових витрат, як і правила відшкодування збитків, установлені нормами ЦК України (відшкодування особою, яка їх завдала, повнота відшкодування (пропорційність до розміру задоволених вимог) (частини перша, третя статті 22 ЦК України), справедливість, добросовісність і розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Разом з тим в окремих випадках, держава взяла на себе обов`язок з відшкодувати збитки, заподіяні іншою особою, наприклад держава відшкодовує шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (стаття 1174 ЦК України), шкоду фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення (стаття 1177 ЦК України), шкоду, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка його вчинила (стаття 1207 ЦК України). Ще зроблено для гарантування права потерпілого на повне відшкодування шкоди у таких випадках незалежно від того чи встановлено особу, яка її заподіяла чи спроможна вона її відшкодувати тощо. Так само і у статті 141 ЦПК України містяться окремі виключення щодо компенсації судових витрат сторони судового провадження не особою, процесуальні дії якої призвели до виникнення цих витрат, а державою. Зокрема, у частині сьомій цієї статті визначено, що у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Проте у частині 142 ЦПК України установлено загальне правило про те, що у разі відмови позивача від позову, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Очевидно, що ситуацію, коли держава зобов`язується компенсувати витрати у виді сплати судового збору відповідача, замість позивача, звільненого від сплати судових витрат, спричинені, можливо, і зловмисною поведінкою (подання завідомо безпідставного необґрунтованого позову), що спричинило відмову у позові, залишення його без розгляду чи закриття провадження у справі, і, натомість, відмовляється компенсувати судовий збір замість відповідача, який має такий самий статус (особи, яка в силу закону звільнена від його сплати) і добровільно після пред`явлення позову виконав зобов`язання перед позивачем, вважати справедливою неможна. Таким чином апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про покладення обов`язку з відшкодування судового збору на відповідача ОСОБА_1 , а тому ухвалу в цій частині необхідно змінити, компенсувавши судовий збір, понесений ТОВ «Вінницягаз Збут» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2022 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» суми сплаченого судового збору при поданні позовної заяви до суду. Судовий збір, понесений Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» (вул. Хмельницьке Шосе, буд. 23, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39593306), відповідно до платіжного доручення № 502 від 30 вересня 2022 року, в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят однієї) грн 00 к. за подання позовної заяви компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. (Повний текст судового рішення виготовлено 23 січня 2023 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета