Ухвала КГС ВС № 916/2467/21

УХВАЛА 23 січня 2023 року м. Київ cправа № 916/2467/21 Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Рогач Л. І., розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Ляхової Наталії Петрівни на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 у справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ФОП Ляхової Н. П. про виселення, ВСТАНОВИВ: ФОП Ляхова Н. П. 27.12.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить: скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2022 у цій справі. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2023 для розгляду касаційної скарги у справі № 916/2467/21 визначено колегію суддів у складі: Рогач Л. І. - головуюча, Мачульський Г. М., Чумак Ю. Я. Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке. Статтею 290 ГПК України встановлені вимоги до форми і змісту касаційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити: пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах; пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення; пункт 3) - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої цієї ж статті (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також зазначити, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах. Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Тобто процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про те, неправильного застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень та чітко визначати конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на відповідні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які при цьому неправильно застосовані судом. При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями. Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності". Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997). У касаційній скарзі ФОП Ляхова Н. П. (стор. 23, абз.6 касаційної скарги) зазначає, що суд апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального права (статей 2, 14, 86, 236 ГПК України), неповно з`ясував обставини справи, не дослідив належним чином зібрані докази, дійшов висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права (статті 251-254, 317, 334, 387, 391, 761, 763 Цивільного кодексу України, статті 134, 283, 284 Господарського кодексу України, частини першої статті 10, частин першої, другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII, частини першої статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ, а також не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню (частину першу статті 15 ЦК України, частину першу статті 2, статтю 5, частині першу статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"). Поряд із цим, підставою для касаційного оскарження ФОП Ляхова Н. П. визначила пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) (стор. 24, абз. 5 касаційної скарги). Однак, касаційна скарга в частині визначеної підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки скаржниця у поданій касаційній скарзі не зазначає щодо якої саме норми права (пункт, частина, стаття Кодексу або Закону) відсутній правовий висновок Верховного Суду із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. При цьому, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу. За таких обставин, враховуючи, що скаржниця у поданій касаційній скарзі визначила підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а в касаційній скарзі не зазначила щодо якої саме норми права відсутній правовий висновок Верховного Суду із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній, така скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху. Отже, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам ГПК України, Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу враховуючи вищевикладені недоліки. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. З огляду на викладене, касаційна скарга ФОП Ляхової Н. П. підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржниці строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та належним обґрунтуванням, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, із зазначенням яких саме норм права, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду про їх застосування у подібних правовідносинах. Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України. З огляду на те, що вищевказана касаційна скарга підлягає залишенню без руху до усунення її недоліків, клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови буде розглянуто Верховним Судом після усунення недоліків касаційної скарги. Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ляхової Наталії Петрівни на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 у справі № 916/2467/21 залишити без руху.

2. Встановити Фізичній особі-підприємцю Ляховій Наталії Петрівні строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 та всім іншим учасникам справи, додавши до заяви докази такого направлення, а також докази отримання цієї ухвали суду.

4. Роз`яснити Фізичній особі-підприємцю Ляховій Наталії Петрівні, що у разі невиконання вимог суду, касаційна скарга у справі № 916/2467/21 вважатиметься неподаною та буде їй повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Л. Рогач