Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/3620/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/3620/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна, секретар судового засідання І.М. Станкова, за участю представників сторін: від прокуратури: В.М. Тунік від Фонду державного майна України: Ю.В. Кравченко від відповідачів: 1)Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця": Д.В. Приміч 2)Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса): Д.В. Подорян розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 (суддя Ю.М. Невінгловська, м.Одеса, повний текст складено 20.06.2022) у справі № 916/3620/19 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідачів: 1)Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; 2)Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав власності, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, В С Т А Н О В И В : У грудні 2019 року заступник прокурора Одеської області (надалі також - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (надалі також - Фонд) звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (надалі також - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця"), Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" та державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С., в якому у редакції заяви №15/3/2-179вих-20 від 19.10.2020 (вх.27894/20 від 19.10.2020) просив: 1)визнати незаконними та скасувати: -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 49464718 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема, нежитлові будівлі "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З" загальною площею 2027,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 152; -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 48603438 від 10.09.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема, нежитлові будівлі спального корпусу "Г" загальною площею 22367,8 кв.м, спального корпусу "Д" загальною площею 22409,7 кв.м, спального корпусу "З" загальною площею 22697,7 кв.м, поліклініки "Ц" загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури "Щ" загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури "К" загальною площею 895 кв.м, кафе "Л" загальною площею 83,5 кв.м, КНС "М" загальною площею 259,6 кв.м, КПП "Н" загальною площею 5,5 кв.м, кафе "А" загальною площею 184,7 кв.м, кафе "Б" загальною площею 330,9 кв.м, кафе "В", загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку "Е" загальною площею 224 кв.м, господарського корпусу "Є" загальною площею 395,6 кв.м, котельної "П" загальною площею 514,3 кв.м, бювету "У" загальною площею 60,9 кв.м, туалету "Ф" загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні "Р" загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170; -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 49463537 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловин №10 загальною площею 6,5 кв.м за адресою: м. Одеса, вул.Лиманна, буд. 170-А; -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 49464245 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини №15 загальною площею 10,8 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-Б; -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 49462677 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини №16 загальною площею 11,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-В; 2)скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію наступних прав: -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема, нежитлові будівлі "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З" загальною площею 2027,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 152; -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема, нежитлові будівлі спального корпусу "Г" загальною площею 22367,8 кв.м, спального корпусу "Д" загальною площею 22409,7 кв.м, спального корпусу "З" загальною площею 22697,7 кв.м, поліклініки "Ц" загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури "Щ" загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури "К" загальною площею 895 кв.м, кафе "Л" загальною площею 83,5 кв.м, КНС "М" загальною площею 259,6 кв.м, КПП "Н" загальною площею 5,5 кв.м, кафе "А" загальною площею 184,7 кв.м, кафе "Б" загальною площею 330,9 кв.м, кафе "В", загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку "Е" загальною площею 224 кв.м, господарського корпусу "Є" загальною площею 395,6 кв.м, котельної "П" загальною площею 514,3 кв.м, бювету "У" загальною площею 60,9 кв.м, туалету "Ф" загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні "Р" загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170; -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловин №10 загальною площею 6,5 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-А; -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини №15 загальною площею 10,8 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-Б; -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини №16 загальною площею 11,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-В; 3)визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на індивідуально визначене майно у вигляді: -нежитлових будівель "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З" загальною площею 2027,2кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 152; -об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник" у складі: спального корпусу "Г" загальною площею 22367,8 кв.м, спального корпусу "Д" загальною площею 22409,7 кв.м, спального корпусу "З" загальною площею 22697,7 кв.м, поліклініки "Ц" загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури "Щ" загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури "К" загальною площею 895 кв.м, кафе "Л" загальною площею 83,5 кв.м, КНС "М" загальною площею 259,6 кв.м, КПП "Н" загальною площею 5,5 кв.м, кафе "А" загальною площею 184,7 кв.м, кафе "Б" загальною площею 330,9 кв.м, кафе "В" загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку "Е" загальною площею 224 кв.м, господарського корпусу "Є" загальною площею 395,6 кв.м, котельної "П" загальною площею 514,3 кв.м, бювету "У" загальною площею 60,9 кв.м, туалету "Ф" загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні "Р" загальною площею 8760,4 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170; -нежитлової будівлі (свердловина №10) загальною площею 6,5 кв.м за адресою: м.Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-А; -нежитлової будівлі (свердловина №15) загальною площею 10,8 кв.м за адресою: м.Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-Б; -нежитлової будівлі (свердловина №16) загальною площею 11,9 кв.м за адресою: м.Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-В. За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 10.12.2019 відкрито провадження у справі №916/3620/19 та в подальшому ухвалою суду від 30.09.2020 замінено первісних відповідачів у даній справі, а саме: Комунальне підприємство "Агенція реєстраційних послуг" та державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозову О.С. належним відповідачем Південним міжрегіональним управлінням юстиції (м. Одеса). ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що зареєстровані за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" об`єкти нерухомості є майном санаторію ім.Пирогова, що входить до об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", та належать до загальнодержавної власності, а вибуття із державної власності спірного нерухомого майна свідчить про невизнання ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно, що згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України, є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на індивідуально визначене майно. Вимоги про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, а також щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації про право власності обґрунтовані тим, що реєстрація права власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресами: м.Одеса, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В, проведена державним реєстратором в порушення статей 10, 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, зокрема, без перевірки наявності необхідних для цього документів, їх відповідності заявленим правам та вимогам законодавства. При цьому прокурор зазначив, що незаконне відчуження спірного державного майна санаторію імені Пирогова відбулося 10.09.2019 та 31.10.2019 шляхом реєстрації на нього права власності за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на підставі відповідних рішень державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. До цього моменту державна реєстрація прав власності на вказане нерухоме майно за будь-якими суб`єктами господарювання не здійснювалась, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відповідною інформацією КП "БТІ" Одеської міської ради. Таким чином, дану позовну заяву подано в межах строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Вирішуючи спір у даній справі суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, оскільки ним не представлено суду належних та допустимих доказів, які підтверджують право державної власності на спірне майно та незаконність проведеної державної реєстрації права приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на таке майно, а також вказав про неефективність обраного способу захисту щодо визнання права власності держави на спірне майно, яким держава фактично не володіє. При цьому, суд погодився із доводами Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) щодо недоведеності та необґрунтованості прокурором та Фондом державного майна України, яким чином Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) порушено інтереси держави, та щодо відсутності правонаступництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг". Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги (з урахуванням додаткових пояснень та відповідей на відзиви на апеляційну скаргу) Не погодившись з ухваленим рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у даній справі скасувати та ухвалити нове рішенння, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що: -аналіз законодавчих положень в їх сукупності дозволяє дійти висновку, що передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" майно знаходилось у віданні профспілок та є державною власністю, і така передача не потягнула за собою зміни форми власності, отже, державі в особі Фонду державного майна України спірне нерухоме майно належить в силу закону; -правовий висновок, що санаторій ім.Пирогова є державною власністю України, міститься у рішенні Господарського суду Одеської області від 19.11.2013 у справі №16-13-28/17-438-2011, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2014. Судом під час розгляду вказаної справи встановлено, що ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не могло набути право власності на спірне нерухоме майно на підставі акту від 24.01.1992 приймання-передачі майна у власність Федерації незалежних профспілок України, оскільки ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" жодним чином не доведено суду наявності саме у Федерації незалежних профспілок України права власності на це майно та законні підстави на розпорядження ним, а також зазначено, що наведений акт від 24.01.1992 не є правовстановлюючим документом, на підставі якого у особи виникають права власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном; -проте в порушення приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції при розгляді цієї справи безпідставно не були прийняті обставини, встановлені у справі №16-13-28/17-438-2011; -є безпідставним посилання місцевого господарського суду на судові рішення у справі №137/7, оскільки встановлені у них обставини не є преюдиційними для даної справи №916/3620/19 з двох причин: по-перше, склад учасників справи №137/7 та цієї справи не є тотожним; по-друге, преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не правова їх оцінка; -зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо всебічного, повного, об`єктивного дослідження наявних у справі доказів під час ухвалення оскаржуваного рішення; -обраний прокурором спосіб захисту порушеного права шляхом визнання права власності держави на спірне майно, яким держава фактично не володіє, є правильним та ефективним; -проведення незаконної державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно свідчить про невизнання ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності держави в особі Фонду державного майна України на нього, що згідно із статтею 392 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на відповідне індивідуально визначене майно; -при цьому звернення до суду з даним позовом не мало на меті позбавлення ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" права володіння спірним державним майном та використання його у статутній діяльності товариства, і саме тому прокурором не було обрано такого способу захисту як подання віндикаційного позову згідно із статтею 387 Цивільного кодексу України, на правильності якого помилково наголошує суд першої інстанції; -зазначене свідчить про неправильне застосування місцевим господарським судом положень статей 16, 387, 392 Цивільного кодексу України під час ухвалення оскаржуваного рішення; -в обґрунтування правомірності проведення державної реєстрації права власності відповідача на спірне майно на підставі технічних паспортів та акту приймання-передачі суд безпідставно послався на положення пунктів 42, 48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції, чинній на момент проведення реєстраційних дій); -як вбачається із Переліку організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української Респубіканської ради по управлінню курортами профспілок Федерації профспілок України, а також із переліку, що є додатком до акту приймання-передачі від 24.01.1992, санаторій ім.Пирогова розміщений на території об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник". В свою чергу, загальнодоступною є інформація щодо розташування об`єктів курорту "Куяльник" по вулиці Лиманній у м.Одесі. Зокрема, вказану інформацію можна знайти на офіційному сайті Клінічного санаторію ім.Пирогова. Оскільки спірне нерухоме майно зареєстровано за адресою: м.Одеса, вул. Лиманна 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В, то підтверджується віднесення його до майна санаторію імені Пирогова, розташованого на території об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник". Факт належності спірного майна до санаторію ім.Пирогова не заперечувався відповідачами у справі; -неприйняття судом першої інстанції зазначених доводів прокурора щодо місцезнаходження майна санаторію ім.Пирогова за відсутності інших доводів з цього питання з боку відповідачів є порушенням статті 13 Господарського процесуального кодексу України; -є безпідставним посилання суду на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України", адже у даній справі мова йде про Фонд "Батьківська турбота", який є добросовісним набувачем майна, що тривалий час мирно володів ним, поки держава в особі відповідних органів не звернулась до суду; -водночас у даному випадку в якості відповідача виступає юридична особа, яка, незважаючи на те, що спірне нерухоме майно належить до державної власності, про що їй було достеменно відомо, і перебувало лише у її віданні, наприкінці 2019 року безоплатно на підставі документів, які відповідно до чинного законодавства не підтверджують набуття, зміну або припинення прав та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, здійснила реєстрацію за собою права власності на таке майно. У поясненнях до апеляційної скарги (вх.№1099/22/Д2 від 06.09.2022) прокурором надано додаткові пояснення щодо правильності та ефективності обраного способу захисту державних інтересів. З посиланням на постанови Верховного Суду прокурор, серед іншого, зазначив, що виходячи із змісту статей 328, 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно. Позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними і допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідач - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. В той же час, з матеріалів даної справи вбачається, що проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно санаторію ім.Пирогова свідчить про невизнання ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності держави в особі Фонду державного майна України на таке майно. Разом з тим, суть державної реєстрації прав це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосередньо створення таких фактів зазначеними записами. Право власності як правова підстава виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження щодо конкретного об`єкта цивільних прав може визначатися як на підставі правовстановлюючих документів, так і безпосередньо з норм закону. З приписів законодавства, які наведено в апеляційній скарзі, вбачається, що передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофздоровниця" (наразі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця") майно знаходилось лише у віданні профспілок та є державною власністю, і така передача не потягнула за собою зміни його форми власності. Законодавство України, чинне на момент виникнення права власності держави на спірне нерухоме майно, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об`єктів нерухомості. Також прокурором зазначено, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України, застосовується, зокрема, у випадку неодноразового відчуження спірного майна. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник індивідуально визначеного майна. Водночас, спірне нерухоме майно перебуває у фактичному, без відповідної правової підстави, володінні відповідача - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" - підприємства, заснованого профспілковими організаціями, зокрема, Федерацією професійних спілок України, яким майно такої категорії передано державою у відання. Таким чином, прокурор вважає, що з метою підтвердження наявного у держави права власності на майно санаторію ім.Пирогова, набутого в силу закону, яке заперечується ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", є правильним та ефективним обраний прокурором спосіб захисту державних інтересів шляхом визнання права власності держави на спірне майно санаторію. У відповіді на відзив ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на апеляційну скаргу прокурор, додатково до своїх пояснень до апеляційної скарги, зазначив, що в обґрунтування правомірності набуття свого права власності на спірне нерухоме майно санаторію ім.Пирогова, відповідачем безпідставно зазначено, що в результаті проведення державної реєстрації права власності ним не набуто права власності, а лише засвідчено раніше набуте право, адже ніяких передбачених чинним законодавством правовстановлюючих документів, якими б засвідчувались виникнення, перехід або припинення права власності на спірне майно санаторію, відповідачем державному реєстратору надано не було. Стосовно доводів ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" про пропущення строку позовної давності прокурор вказав про їх безпідставність, пославшись на те, що позовна заява була подана у грудні 2019 року, тобто майже одразу після реєстрації за приватною юридичною особою права власності на державне нерухоме майно санаторію ім.Пирогова. Початком перебігу позовної давності слід рахувати день, коли Фонд державного майна України довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зокрема, про незаконне відчуження державного майна ім.Пирогова шляхом реєстрації на нього права власності за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", яка відбулась 10.09.2019 та 31.10.2019. Заперечуючи проти доводів Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), викладених у відзиві на апеляційну скаргу, прокурор зазначив, що предметом розгляду у даній справі є майновий спір між державою в особі Фонду державного майна України та ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" щодо нерухомого майна об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник" (санаторій ім.Пирогова), розташованого за адресою: м.Одеса, вул. Лиманна 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В. У такій категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право, тому їх розгляд віднесено до юрисдикції господарських або цивільних судів залежно від суб`єктного складу сторін спору. Належним відповідачем у такій категорії справ є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача у спорі не змінює його приватно-правового характеру. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 27.11.2019 у справі №826/2371/16. Позиція щодо можливості залучення державного реєстратора в якості співвідповідача у випадку порушення майнових прав позивача, в тому числі з його вини, узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16. Разом з тим, приймаючи до уваги, що подана позовна заява містить позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. про державну реєстрацію прав власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на спірне нерухоме майно, в якості співвідповідачів у позовній заяві прокурором було визначено державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозову О.С. та Комунальне підприємство "Агенція реєстраційних послуг" як суб`єкта державної реєстрації прав, з яким вказаний державний реєстратор перебував у трудових відносинах. Водночас, під час розгляду справи встановлено, що згідно із даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 28.07.2020 проведено державну реєстрацію припинення Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" (код ЄДРПОУ 42474669). Дані про юридичних осіб правонаступників Єдиний державний реєстр не містить. Відповідно до інформації Одеської регіональної філії ДП «Національні інформаційні системи» Морозова О.С., як державний реєстратор Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг", мала доступ до реєстрів з 21.11.2018 по 02.11.2019. З вказаного вбачається, що Морозовою О.С. на даний час не проводиться діяльність як державним реєстратором. Приймаючи до уваги припинення первісних відповідачів, судом першої інстанції за результатами розгляду відповідного клопотання прокуратури обґрунтовано замінено первісних відповідачів належним відповідачем - Південним міжрегіональним управлінням юстиції (м.Одеса), яке утворене на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 та одним з основних завдань якого є реалізація державної політики з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Позиція Фонду державного майна України щодо апеляційної скарги Фонд державного майна України у письмових поясненнях (вх.№1099/22/Д5 від 26.09.2022) підтримав апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури та просив її задовольнити. При цьому Фонд державного майна України зазначив, що державі в особі Фонду спірне майно належить в силу закону. Також Фонд державного майна України зазначив, що акт приймання-передачі та технічні паспорти не є правовстановлюючими документами, отже, державний реєстратор повинен був відмовити в державній реєстрації об`єктів нерухомості на підставі акта приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність АТ "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992 та технічних паспортів: від 30.10.2019, виданим ТОВ "АБТІ"; від 28.10.2019, виданим ТОВ "ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ"; від 28.10.2019, виданим ТОВ "ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ"; від 28.10.2019, виданим ТОВ "ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ"; від 21.08.2019, виданим ТОВ "КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП"; від 21.08.2019, виданим ТОВ "КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП"; від 21.08.2019, виданим ТОВ "КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП". Також Фонд державного майна України повідомив, що на виконання постанови Верховної Ради України "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", Фондом разом з громадськими організаціями, за участю відповідних органів державної влади, було складено Перелік організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок СРСР (колишнього ВЦРПС). Санаторій ім.Пирогова, санаторій ім.В.І. Леніна, санаторій ім. Семашко, курортна поліклініка "Куяльник", палац культури "Куяльник", кафе курорту "Куяльник", міжгалузеве підприємство на курорті "Куяльник", лікувально-діагностичний центр (м.Одеса, курорт Куяльник) значаться у зазначеному Переліку. Крім цього, Фонд звернув увагу на правовий висновок, викладений у рішенні Господарського суду Одеської області від 19.11.2013 у справі №16-13-28/17-438-2011, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2014, відповідно до якого будь-яке майно, яке за час існування СРСР було передано, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно. На думку Фонду державного майна України, спірне майно з моменту його передання у відання Українській республіканській раді профспілок, в тому числі й після розпаду СРСР, належало до державної власності. Шляхом прийняття законодавчих актів, направлених на врегулювання правовідносин державної власності на території України, за спірним майном було закріплено правовий статус майна державної форми власності та визначено Фонд в якості уповноваженого державою органу на здійснення повноважень власника спірного майна. Отже, з моменту набрання чинності Законом України "Про управління об`єктами державної власності" будь-яке відчуження спірного майна могло бути здійснено виключно Фондом як органом, який відповідно до функцій управління об`єктами державної власності здійснює розпорядження цим майном. Фонд державного майна України також вказав, що у зв`язку з протиправною реєстрацією спірне нерухоме майно вибуло з державної власності, отже, це є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду права власності на спірне нерухоме майно. У додаткових поясненнях Фонд державного майна України повністю підтримав позицію прокурора щодо обраного прокурором способу захисту державних інтересів шляхом визнання права власності держави на спірне майно санаторію. Позиція Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) щодо апеляційної скарги У відзиві на апеляційну скаргу (вх.№1099/22/Д4 від 20.09.2022) Південне міжрегіональне управління юстиції (м.Одеса) просило оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги вказаний відповідач зазначив, що Південне міжрегіональне управління юстиції (м.Одеса) не є суб`єктом державної реєстрації прав на нерухоме майно, не забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі за місцезнаходженням відповідного майна. Відповідно до чинного законодавства Південне міжрегіональне управління юстиції (м.Одеса) не наділено повноваженнями щодо вчинення певних дій, які пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно, навіть на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Окрім того, ані заступником прокурора, ані позивачем не обґрунтовано, яким чином Південним міжрегіональним управлінням юстиції (м.Одеса) порушено права та інтереси позивача, і взагалі відсутні підстави залучення управління до участі у даній справі в якості відповідача, оскільки Південне міжрегіональне управління юстиції (м.Одеса) не є правонаступником Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг". Позиція ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" щодо апеляційної скарги ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№1099/22/Д6 від 28.09.2022) просило оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" погодилось з висновком суду першої інстанції про недоведеність належності спірного майна державі. Також відповідач зазначив, що позиція прокурора більше була акцентована на факті встановлення належності майна державі у рішенні Господарського суду Одеської області від 19.11.2013 у справі №16-13-28/17-438-2011. Проте у вказаному рішенні встановлена належність державі нежитлових споруд з устаткуванням, розташованих на земельній ділянці за адресою: м.Одеса, Овідіопольська дуга, 3, що складаються з: адміністративної будівлі (літера А); медичної (літера Б); технічної служби (літера В); ангару (літера Г); складу (літера Д); боксу (літера Е); мостіння №7; огорожі №8. Натомість прокурор намагається видати за преюдиційний факт оцінку іншим судом певних обставин, при цьому майно, яке є предметом спору у даній справі, є відмінним від майна, що було предметом спору у справі №16-13-28/17-438-2011 і щодо якого встановлені факти. Суд першої інстанції слушно не прийняв до уваги обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Одеської області від 19.11.2013 у справі №16-13-28/17-438-2011, оскільки такі обставини стосуються різного предмету спору. В той же час, як зазначило ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", правомірність набуття ним права власності неодноразово підтверджувалася судами касаційної інстанції і на сьогоднішній день воно є єдиним законним власником спірного майна. Також ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" зазначило про обґрунтованість висновку суду, що вимога про визнання права власності держави на спірне майно є неналежним способом захисту цивільних прав, адже належним способом захисту в даному випадку було б подання віндикаційного позову. Щодо тверджень апелянта про порушення державним реєстратором Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" при проведенні державної реєстрації права власності на спірне майно, ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" вказало, що судом попередньої інстанції було правильно визначені норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, та застосовані з дотриманням норм процесуального права. ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" зазначило, що підтримує позицію Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) щодо неналежності визначення міжрегіонального управління відповідачем у даній справі. Окрім того, ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" зазначило, що прокурором було пропущено строк позовної давності, оскільки Фонд державного майна України як орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, щонайменше з 1997 року міг дізнатися про передання спірного майна у власність ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", а з 2011 року - напевно знав про таке передання і невизнання ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності держави на таке майно. У письмових поясненнях ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" додатково надало пояснення щодо спливу строку позовної давності, зазначивши, що рішенням від 20.01.1997 у справі №137/7 Вищий арбітражний суд України відмовив у задоволенні позову Фонду державного майна України про визнання недійсними установчих документів АТ "Укрпрофздоровниця" та підтвердив законність формування його статутного фонду. Тому вже тоді позивач був обізнаний про факт передання спірного майна до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", а отже, про порушення свого права. Також ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" зауважило на тому, що Фонд державного майна України, враховуючи свій обов`язок з управління державним майном, не просто міг, а повинен був дізнатися про порушення прав держави, що також слідує з Угоди про взаємодію Фонду державного майна України та Федерації професійних спілок України від 04.07.2006 №299, відповідно до якої було передбачено здійснення спільних заходів для проведення інвентаризації об`єктів Федерації професійних спілок України, і при виявленні об`єктів, які на 100 % є державною власністю, внести відповідні відомості про них до Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Незважаючи на викладене та всупереч своєму обов`язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову Фонд державного майна України не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі. Зокрема, станом на дату подання заяви прокурором, спірне майно не було внесене до Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Крім того, відповідач послався на частину другу статті 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України", відповідно до якої Кабінету Міністрів України доручено утворити робочу комісію за участю, в тому числі, представників Фонду державного майна України, якій провести інвентаризацію відповідного майна; щодо кожного об`єкта документально визначити законність його перебування у володінні Федерації професійних спілок України; щодо кожного об`єкта, включеного до вказаного переліку, встановити частку держави, Федерації професійних спілок України, інших професійних спілок, інших суб`єктів господарювання; перевірити законність відчуження майнових комплексів, окремих споруд та іншого майна санаторно-курортного і туристичного призначення, проведеного ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", ЗАТ "Укрпрофтур", Федерацією професійних спілок України протягом 1994-2006 років, і в разі порушення законодавства України вжити заходів щодо повернення цих об`єктів законному власнику. Зважаючи на те, що Закон України від 22.02.2007 № 700-V "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" набрав чинності з 21.03.2007, а тримісячний строк, визначений частиною другою статті 4 цього Закону, сплинув 21.06.2007, то за будь-яких умов, виходячи з приписів вказаного Закону, Фонд державного майна України про факти порушення прав та законних інтересів держави повинен був довідатися не пізніше 21.06.2007. Відтак, трирічний строк для звернення до суду за захистом цивільних прав та інтересів держави сплинув 22.06.2010, а Фонд у вказаний період не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі. Таким чином, як зазначило ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", упродовж тривалого часу Фонд державного майна України був обізнаний з фактом вибуття майна з державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції Одночасно із поданням апеляційної скарги скаржник заявив клопотання (вх.№1100/22 від 12.07.2022), в якому просив відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у справі №916/3620/19 до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у справі. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у справі № 916/3620/19 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/3620/19 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. 21.07.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи № 916/3620/19. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Одеської обласної прокуратури про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у справі №916/3620/19. Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у справі №916/3620/19 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1037340,00 грн. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Роз`яснено скаржнику, що якщо не буде усунуто недоліки у строк, встановлений судом, апеляційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню. Повідомлено скаржника про можливість подати заяву про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги, та докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у визначеному судом апеляційної інстанції розмірі, використовуючи засоби електронного зв`язку (підсистеми "Електронний суд", офіційної електронної пошти суду). В межах встановленого ухвалою суду від 25.07.2022 строку від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх. №1099/22/Д1 від 03.08.22). Питання щодо апеляційної скарги вирішувалось 29.08.2022 (після закінчення перебування головуючого судді Л.В. Поліщук у щорічній відпустці). Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у справі №916/3620/19. Встановлено учасникам справи строк до 19.09.2022 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду. 06.09.2022 від першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги (вх. №1099/22/Д2 від 06.09.2022). Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 розгляд справи №916/3620/19 призначено на 18.10.2022 об 11:00 год. 19.09.2022 від ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№1099/22/Д3 від 19.09.2022), в якій представник відповідача просив надати можливість ознайомитись з матеріалами справи №916/3620/19 та зняти відповідні копії з них, а також продовжити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. 20.09.2022 за вх.№1099/2/Д4 у суді апеляційної інстанції зареєстрований відзив Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) на апеляційну скаргу. При цьому, згідно із актом Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2022, вказаний відзив надійшов через поштову скриньку 19.09.2022. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 клопотання ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" (вх.№1099/22/Д3 від 19.09.2022) про продовження процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу задоволено. Продовжено ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" процесуальний строк на подання відзиву на апеляційну скаргу до 30.09.2022. 26.09.2022 від Фонду державного майна України надійшли пояснення щодо апеляційної скарги (вх.№1099/22/Д5 від 26.09.2022). У вказаних письмових поясненнях позивач просив визнати поважними причини пропуску строку на подання цих пояснень та поновити його, посилаючись на дію воєнного стану в Україні, а також просив розглядати справу без участі представника Фонду. 28.09.2022 від ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу за вх.№1099/22/Д6. 18.10.2022 від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на апеляційну скаргу за вх.№1099/22/Д7 та відповідь на відзив Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на апеляційну скаргу за вх.№1099/22/Д8. У судовому засіданні 18.10.2022 протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 22.11.2022 об 11:00 год., про що присутні в судовому засіданні прокурор та представники відповідачів повідомлені під розписку. Фонд державного майна України про дату, час та місце проведення наступного судового засідання повідомлений шляхом направлення за адресою місцезнаходження ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022. З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказаною ухвалою суду від 18.10.2022 вирішено розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у справі №916/3620/19 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. 24.10.2022 від Фонду державного майна України надійшли додаткові пояснення за вх.№1099/22/Д9. 07.11.2022 від ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" надійшли пояснення за вх.№1099/22/Д10. У зв`язку з відсутністю електропостачання, судове засідання, призначене на 22.11.2022 о 11:00 год., не відбулось, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку. Після усунення обставин, які зумовили неможливість проведення судового засідання, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 розгляд справи №916/3620/19 призначено на 06.12.2022 о 10:30 год. У зв`язку з відсутністю електропостачання, судове засідання, призначене на 06.12.2022 о 10:30 год., не відбулось, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку. Після усунення обставин, які зумовили неможливість проведення судового засідання, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 розгляд справи №916/3620/19 призначено на 17.01.2023 об 11:00 год. В судових засіданнях представники сторін надали усні пояснення, в яких підтримали свої позиції, викладені у заявах по суті спору та письмових поясненнях. Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне. Фактичні обставини справи Постановою від 23.04.1960 №606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР" (далі - Постанова №606) Рада Міністрів Української РСР зобов`язала Міністерство охорони здоров`я УРСР передати до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок, зокрема, всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління. Пунктом 2 постанови №606 встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно. У додатку 1 до постанови №606, а саме, Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров`я УРСР, зокрема, за місцем розташування - Одеська область, Куяльник, вказано про передачу санаторіїв ім.Карла Маркса, ім.Леніна, ім.Семашко та санаторного пансіонату "Куяльник". У додатку №2 до постанови №606 - Перелік лікувально-допоміжних об`єктів на курортах Міністерства охорони здоров`я Української РСР, що передаються УРРП, зазначається, що з Одеського територіального управління передається, зокрема, грязелікарня "Куяльник" (м. Одеса, Куяльник). У жовтні 1990 року на I Установчому з`їзді незалежних профспілок України було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та проголошено незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР. Також 06.10.1990 прийнято та затверджено положення про Федерацію незалежних профспілок України, яким визначено її правовий статус, організаційну структуру, права та обов`язки, у тому числі і майнові. Положенням, зокрема, передбачено що Рада ФНПУ є правонаступником Української республіканської ради профспілок, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді і необхідні для виконання цілей та завдань ФНПУ, становлять її власність і охороняються законом. Постановою від 18.11.1990 №2-1а Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР затвердила договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990, укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, згідно з яким Федерації незалежних профспілок України були передані права по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном, які належали ВЦРПС і її правонаступнику - Загальній конфедерації праці на території України. Санаторій ім.Пирогова, санаторій ім.В.І. Леніна, санаторій ім.Семашко, курортна поліклініка "Куяльник", палац культури "Куяльник", кафе курорту "Куяльник", міжгалузеве підприємство на курорті "Куяльник", лікувально-діагностичний центр курорту "Куяльник" за адресою: м.Одеса, СЛОУ "Куяльник", включено до Переліку лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 перебували у віданні Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок СРСР (колишнього ВЦРПС), складеного Фондом державного майна України. Постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 №ІІ-ІІ-І "Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" ухвалено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, установ профспілок України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Києва №9971 від 23.12.1991 зареєстровано Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., які передаються товариству у власність, що становить 92,92 % розміру статутного фонду. Відповідно до вказаної вище постанови від 22.11.1991 №ІІ-ІІ-І, Федерація незалежних профспілок України передала, а Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об`єктів, які були підвідомчі колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно з додатком (в тому числі майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", а саме: санаторіїв ім.Пирогова, ім.Леніна, ім.Семашко, курортної поліклініки, палацу культури, грязелікарні "Куяльник", палацу культури, за адресою: 270051, м.Одеса, курорт Куяльник), про що був складений акт від 24.01.1992 приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України Акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" з додатком. У акті зазначено, що вказане майно передається товариству у власність, а також зазначено, що майно передається станом на 01.01.1992. Згідно із актом від 10.04.2003 приймання-передачі майна та додатком №2 до нього, Одеським дочірнім підприємством ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" було передано Дочірньому підприємству "Клінічний санаторій ім.Пирогова" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" на баланс майно - цілісний санаторно-курортний комплекс на курорті "Куяльник". Рішенням державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С., індексний номер: 49464718 від 31.10.2019, зареєстровано право приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно- курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема, нежитлові будівлі "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", загальною площею 2027,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок

152. Рішенням державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С., індексний номер: 48603438 від 10.09.2019, зареєстровано право приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема: нежитлові будівлі спального корпусу "Г", загальною площею 22 367,8 кв.м, спального корпусу "Д", загальною площею 22 409,7 кв.м, спального корпусу "З", загальною площею 22 697,7 кв.м, поліклініки "Ц", загальною площею 10 388,6 кв.м, палацу культури "Щ", загальною площею 10 116,4 кв.м, реєстратури "К", загальною площею 895,0 кв.м, кафе "Л", загальною площею 83,5 кв.м, КНС "М", загальною площею 259,6 кв.м, КІШ "Н", загальною площею 5,5 кв.м, кафе "А", загальною площею 184,7 кв.м, кафе "Б", загальною площею 330,9 кв.м, кафе "В", загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку "Е", загальною площею 224,0 кв.м, господарського корпусу "Є", загальною площею 395,6 кв.м, котельної "П", загальною площею 514,3 кв.м, бювету "У", загальною площею 60,9 кв.м, туалету "Ф", загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні "Р", загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок

170. Рішенням державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С., індексний номер: 49463537 від 31.10.2019, зареєстровано право приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини №10, загальною площею 6,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-А. Рішенням державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С., індексний номер: 49464245 від 31.10.2019, зареєстровано право приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини № 15, загальною площею 10,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул.Лиманна, будинок 170-Б. Рішенням державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. індексний номер: 49462677 від 31.10.2019 зареєстровано право приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини № 16, загальною площею 11,9 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул.Лиманна, будинок 170-В. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на вказані вище об`єкти нерухомого майна зареєстровано на підставі акту приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992 та технічних паспортів: від 30.10.2019, виданим ТОВ "АБТІ"; від 28.10.2019, виданим ТОВ "ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ"; від 28.10.2019, виданим ТОВ "ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ"; від 28.10.2019, виданим ТОВ "ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ"; від 21.08.2019, виданим ТОВ "КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП"; від 21.08.2019, виданим ТОВ "КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП"; від 21.08.2019, виданим ТОВ "КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП". Позиція суду апеляційної інстанції Щодо належності спірного майна Вирішуючи питання щодо правового статусу спірного майна, суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи, виходить з того, що спірні об`єкти нерухомості перебували у віданні Української республіканської Ради професійних спілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала Рада Федерації незалежних професійних спілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України. Так, як вже зазначалось вище, 23.04.1960 на виконання постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.03.1960 № 335 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку" Радою Міністрів Української РСР прийнято постанову №606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР", за змістом якої зобов`язано Міністерство охорони здоров`я УРСР передати до 01.05.1960 Українській республіканській Раді профспілок усі діючі госпрозрахункові санаторії і будинки відпочинку згідно з додатками №№ 1, 2; також постановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками та ін. У постанові Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 №606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР"відсутня вказівка передати майно Українській республіканській раді профспілок у власність. Натомість вказано, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно. У матеріалах справи немає й доказів, що підтверджують законність набуття Федерацією незалежних профспілок України у власність майна, переданого Загальною конфедерацією профспілок СРСР. Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 N 506-ХІІ введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Згідно із статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" № 1540-XII від 10.09.1991 майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992 передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, які перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово передано Фонду державного майна України. Відповідно до постанови Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (пункт 1 постанови). Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 доручено визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (пункт 2 постанови). До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів) (пункт 3 постанови). Статтею 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України № 2558-XII від 07.07.1992 (чинного до 09.12.2011), Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" №4107-VI від 09.12.2011, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Системний аналіз наведених приписів законодавства в їх сукупності дає підстави для висновку, що будь-яке майно, яке за часів існування Союзу РСР було передано, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Після розпаду Союзу РСР, шляхом прийняття законодавчих актів, направлених на врегулювання правовідносин державної власності на території України, за спірним майном було закріплено правовий статус майна державної форми власності. Отже, законодавець передбачив, що внаслідок передачі майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала Рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, форма їх власності не змінилась і передане майно залишається у власності держави. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів припинення права власності держави на спірне майно при його передачі у користування профспілкам, які, в свою чергу, безпідставно передали належне державі майно Акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Відтак, Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (наразі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця") не могло набути право власності на спірне майно на підставі акту від 24.01.1992 приймання-передачі майна у власність від Федерації незалежних профспілок України, оскільки ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" жодним чином не доведено наявності саме у Федерації незалежних профспілок України права власності на це майно та законні підстави на розпорядження ним. У зв`язку із викладеним вище, є помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність прокурором та позивачем належними і допустимими доказами передачі спірного майна у відання Української республіканської ради профспілок на виконання постанови від 23.04.1960 №606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР", з посиланням на те, що у додатку №1 до постанови від 23.04.1960 №606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР" не було передбачено конкретно визначеного нерухомого майна, яке підлягало передачі, а також з посиланням на інформацію щодо створення санаторію ім.Пирогова у 1977 році, яка міститься у додатку до акта приймання-передачі майна від Федерації незалежних профспілок України Акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992. Також колегія суддів вважає безпідставним посилання місцевого господарського суду на рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі №137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації незалежних профспілок України, Фонду соціального страхування та АТ "Укрпрофоздоровниця" в якості доказу на підтвердження права власності Федерації незалежних профспілок України на спірне майно та законність його передання до статутного фонду Укрпрофоздоровниці, оскільки предметом вказаної справи були позовні вимоги про визнання недійсними установчих документів АТ "Укрпрофоздоровниця" і питання про визнання права власності на спірне майно судом не досліджувалося і не встановлювалося. В той же час, доводи прокурора про те, що не потребує доказування та обставина, що комплекс будівель і споруд санаторію ім.Пирогова є державною власністю, оскільки такий преюдиційний висновок викладений у рішенні Господарського суду Одеської області від 19.11.2013 у справі №16-13-28/17-438-2011, колегія суддів відхиляє, оскільки, як було правильно зазначено судом попередньої інстанції, у справі №16-13-28/17-438-2011 судом встановлено право державної власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Одеса, Овідіопольська дуга, 3, що складаються з: адміністративної будівлі (літера "А"); медичної (літера "Б"), технічної служби (літ. "В"); ангару (літ. "Г"); складу (літера "Д"); боксу (літера "Е"); мостіння №7; огорожі №8, в той час як предметом розгляду у даній справі є майно, розташоване за адресою: Одеса, вул. Лиманна, будинок 152; 170; 170-А, 170-Б, 170-В, та прокуратурою чи Фондом державного майна України не доведено належними та допустимими доказами тотожності такого майна. Стосовно висновків суду про відсутність інформації про конкретну адресу місцезнаходження нерухомого спірного майна колегія суддів зазначає, що у Переліку лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 перебували у віданні Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок СРСР (колишнього ВЦРПС), складеного Фондом державного майна України, адресою місцезнаходження санаторія ім.Пирогова, курортної поліклініки "Куяльник", палацу культури "Куяльник", кафе курорту "Куяльник", міжгалузевого підприємства на курорті "Куяльник", лікувально-діагностичного центру курорту "Куяльник" зазначено таку: м.Одеса, СЛОУ "Куяльник". Аналогічна інформація міститься в переліку, що є додатком до акта від 24.01.1992 приймання-передачі майна Федерацією незалежних профспілок України Акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Натомість інформація щодо розташування об`єктів курорту "Куяльник" по вулиці Лиманній у м.Одесі є загальнодоступною. З огляду на те, що спірне нерухоме майно зареєстровано за адресою: м.Одеса, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В, це підтверджує віднесення його до майна санаторію ім.Пирогова, розташованого на території об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник". До того ж, факт належності спірного майна до санаторію ім.Пирогова не заперечувався ПрАТ "Укрпрофоздоровниця". Узагальнюючи викладене вище, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що спірні об`єкти нерухомості мали та мають статус державної власності, тому здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним, у зв`язку із чим оспорювані рішення державного реєстратора щодо реєстрації спірного майна, а також подальша реєстрація права власності за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", не відповідають закону та прийнято з порушенням прав держави в особі позивача як органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо розпорядження майном, що є державною власністю. Щодо державної реєстрації права власності за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно, прокурор вказав, що державну реєстрацію права приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на спірне нерухоме майно проведено на підставі акту приймання-передачі майна від 24.01.1992 та технічних паспортів, які не входять до переліку необхідних документів, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також не підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Суд першої інстанції вказані доводи прокурора щодо неправомірності проведеної державної реєстрації права приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на спірне нерухоме майно на підставі акту приймання-передачі майна від 24.01.1992 та технічних паспортів відхилив, оскільки такі документи є необхідними для державної реєстрації та передбачені пунктами 42, 48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553), а також, в свою чергу, акт приймання-передачі майна від 24.01.1992, в розумінні норм цивільного законодавства, діючого на той час, є правочином, яким було передано засновниками у власність ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" відповідне майно, отже, такий акт може підтверджувати набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Стосовно проведеної державної реєстрації права приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на спірне нерухоме майно колегія суддів зазначає таке. Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на вказані вище об`єкти нерухомого майна зареєстровано на підставі акту приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992 та технічних паспортів: від 30.10.2019, виданим ТОВ "АБТІ"; від 28.10.2019, виданим ТОВ "ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ"; від 28.10.2019, виданим ТОВ "ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ"; від 28.10.2019, виданим ТОВ "ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ"; від 21.08.2019, виданим ТОВ "КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП"; від 21.08.2019, виданим ТОВ "КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП"; від 21.08.2019, виданим ТОВ "КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП". Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (частина четверта статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)). Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)). Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений, постановою Кабінету Міністрів Українивід 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553), надалі Порядок, визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Згідно із пунктом 40 означеного Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком. Частиною першою статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1)укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2)свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3)свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4)виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5)свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6)свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7)рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8)державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9)рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10)ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11)заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12)рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13)рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14)інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. З викладеного вбачається, що акт приймання-передачі та технічні паспорти, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", не входять до переліку документів, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), необхідних для проведення державної реєстрації, а також відповідно до чинного законодавства не підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на положення пунктів 42, 48 Порядку в обґрунтування правомірності проведення державної реєстрації прав власності відповідача на спірне майно на підставі технічних паспортів та акту приймання-передачі. Так, відповідно до пункту 42 Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються, зокрема, технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна. Проте майно, що є предметом спору у даній справі, не відноситься до вказаних об`єктів нерухомості. Посилаючись на пункт 48 Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд зазначає, що для державної реєстрації права власності у зв`язку із передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються, зокрема, акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна, однак залишає поза увагою, що в цьому ж пункті Порядку зазначено, що окрім вказаних документів, необхідно також надати документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав). За змістом частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Таким чином, державним реєстратором Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозовою О.С. було здійснено державну реєстрацію права приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на спірні об`єкти нерухомості на підставі документів, які відповідно до чинного законодавства не підтверджують набуття, зміну або припинення прав, та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Наведеним спростовується помилковий висновок суду першої інстанції про правомірність проведеної державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме майно за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", який ґрунтується передусім на безпідставному застосуванні до правовідносин пунктів 42, 48 Порядку. Щодо способу захисту, обраного прокурором при зверненні з даним позовом до суду Обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно, прокурор послався на статтю 392 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, зазначив про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності держави на спірне нерухоме майно у зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту цивільних прав, оскільки належним способом захисту такого права та інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з такими висновками місцевого господарського суду не погоджується з огляду на наступне. Згідно із положеннями статей 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17. Таким чином, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19). Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України). Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. У постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №906/712/19 викладена правова позиція, відповідно до якої позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідач - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. Тобто, передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі названої статті є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно. Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва. Відповідно до статі 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права. З огляду на те, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові № 6-318цс15 від 24.06.2015 та Верховний Суд у постановах від 21.11.2018 у справі №920/615/16, від 07.08.2019 у справі №902/869/17. Згідно із правовими позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 07.06.2018 у справі № 912/111/14 від 07.06.2018, від 27.03.2019 у справі № 27/193, від 11.06.2019 у справі №918/1400/14, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Таким чином, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 Цивільного кодексу України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. З наведеного висновку слідує, що ключовим при застосуванні статті 392 Цивільного кодексу України є встановлення, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту. Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами стосується нерухомого майна, розташованого за адресами: м.Одеса, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В. Звертаючись з позовом про визнання права власності прокурор вказував, що спірне нерухоме майно є державною власністю, і що ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", здійснивши за собою реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, це право не визнає. З`ясовуючи питання про те, чи належить державі право власності на спірне нерухоме майно, Південно-західний апеляційний господарський суд встановив, що спірні об`єкти нерухомості є державною власністю, а відповідач у справі (ПрАТ "Укрпрофоздоровниця") є особою, яка не визнає права власності держави на об`єкти нерухомості, які є предметом спору у даній справі, оскільки записи про право власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є підтвердженням саме невизнання вказаним відповідачем права власності на нерухоме майно, розташованого за адресами: м.Одеса, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В, тобто встановив наявність ознак невизнання права власності держави. За наведеного обґрунтування суд апеляційної інстанції вважає, що прокурор обрав спосіб захисту порушеного права держави - визнання права власності, який прямо передбачений законом, і може ефективно відновити права держави. Таким чином, з огляду на те, що Південно-західний апеляційний господарський у цій постанові дійшов висновку, що спірні об`єкти нерухомості мають статус державної власності, у зв`язку з чим здійснення державної реєстрації щодо зміни власника цього майна є неправомірним та порушують права держави в особі позивача як органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо розпорядження майном, що є державною власністю, а також, що державна реєстрація права власності за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" проведена з порушенням встановленого законодавством порядку, позовні вимоги про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно, розташоване за адресами: м.Одеса, вул.Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В, слід задовольнити. Також слід задовольнити, як похідні, вимоги про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, на підставі яких зареєстровано права приватної власності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на спірні об`єкти нерухомості, та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації цих прав. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. Щодо залучення Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) в якості відповідача у даній справі Прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, послався на припинення первісних відповідачів (Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" та державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. (у зв`язку з припиненням нею діяльності як державного реєстратора), та вказав, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 утворено Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса). При цьому прокурор послався на приписи Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 23.06.2011 № 1707/5 (в редакції наказуМіністерства юстиції Українивід 20.09.2022 № 3959/5), у редакції, що діяли на час звернення з клопотанням про заміну первісного відповідача належним відповідачем. Так, відповідно до пункту 3 Положення одним із основних завдань міжрегіонального управління є реалізація державної політики з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно із пунктом 4.41 Положення міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення, зокрема, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а пунктом 4.52 Положення передбачено, що міжрегіональне управління здійснює відповідно до законодавства контроль за діяльністю у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом абзацу четвертого частини п`ятої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації. Отже, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із частинами першою, третьою та четвертою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. За змістом статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. З викладених норм процесуального закону вбачається, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 викладено правову позицію про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Зміст і характер відносин між учасниками справи та обставини справи підтверджують, що спір у цій справі існує між державою в особі Фонду державного майна України і ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" щодо права власності на спірне майно внаслідок дій щодо реєстрації за відповідачем (ПрАТ "Укрпрофоздоровниця") такого права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.01.2021 у справі №753/905/18 (провадження № 61-12528св19), від 10.03.2021 у справі №127/2209/18 (провадження № 61-17711св20), від 17.03.2021 у справі № 201/8844/18 (провадження № 61-13663св20). Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 461/8641/19 (провадження № 61-1202св21), позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до реєстратора, якого позивач визначив відповідачем, оскільки реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 23.06.2011 № 1707/5 (в редакції наказуМіністерства юстиції Українивід 20 вересня 2022 року № 3959/5), міжрегіональні управління Міністерства юстиції України підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами. Згідно із статтею 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" територіальні органи Міністерства юстиції України в межах території, на якій вони здійснюють свою діяльність: розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав та приймають обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; складають протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; організовують роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів; приймають рішення про тимчасове блокування доступу державних реєстраторів до Державного реєстру прав у випадках, передбачених цим Законом; здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. З викладеного вбачається, що функції у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не відносяться до компетенції Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса). Таким чином, позов про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно не може бути звернений до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), якого прокурор визначив відповідачем у справі. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17). Враховуючи викладене, у позові до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) слід відмовити. Щодо позовної давності Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Згідно із частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 5024/1403/2011. За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (схожий висновок викладено у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16). Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Викладене виключає можливість відмови в позові одночасно з підстав його необґрунтованості та з мотивів спливу позовної давності. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позовна заява у даній справі подана до господарського суду 05.12.2019, тобто майже одразу після реєстрації 10.09.2019 та 31.10.2019 за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" права власності на державне нерухоме майно санаторію ім.Пирогова. Суд апеляційної інстанції вважає, що початком перебігу позовної давності слід вважати дати, коли Фонд державного майна України довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, якими є дати державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", яка відбулась 10.09.2019 та 31.10.2019, враховуючи те, що до цього моменту державна реєстрація прав власності на вказане нерухоме майно за будь-якими суб`єктами не здійснювалась, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відповідною інформацією КП "БТІ" Одеської міської ради У зв`язку з наведеним прокурор звернувся з даним позовом в межах загального строку позовної давності. Заявляючи про сплив строку позовної давності ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" послалось на: -обставини участі Фонду державного майна України у справі №137/7; -угоду про взаємодію Фонду державного майна України та Федерації професійних спілок України від 04.07.2006 № 299, відповідно до якої було передбачено здійснення спільних заходів для проведення інвентаризації об`єктів Федерації професійних спілок України, і при виявленні об`єктів, які на 100 % є державною власністю, внести відповідні відомості про них до Єдиного реєстру об`єктів державної власності; -частину другу статті 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України", за загальним змістом якої комісії (у тому числі у складі представників Фонду державного майна України) доручено здійснити необхідні заходи щодо виявлення майна та законності його перебування у володінні Федерації професійних спілок України. Зважаючи на те, що Закон України від 22.02.2007 № 700-V "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" набрав чинності з 21.03.2007, а тримісячний строк, визначений частиною другою статті 4 цього Закону, сплинув 21.06.2007, то за будь-яких умов, виходячи з приписів вказаного Закону, Фонд державного майна України про факти порушення прав та законних інтересів держави повинен був довідатися не пізніше 21.06.2007. Відтак, трирічний строк для звернення до суду за захистом цивільних прав та інтересів держави сплинув 22.06.2010 Доводи ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" щодо пропуску строку позовної давності колегією суддів відхиляються з підстав того, що: -у справі №137/7, за результатами розгляду якої рішенням від 20.01.1997 Вищий арбітражний суд України відмовив у задоволенні позову Фонду держмайна до Федерації профспілок України, Фонду соцстрахування, АТ "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсними установчих документів Укрпрофоздоровниці, питання про визнання права власності на спірне майно судом не досліджувалося і не встановлювалося; -з огляду на предмет і підставу заявленого позову (визнання права власності у зв`язку з невизнанням ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" права державної власності на спірні об`єкти нерухомості з огляду на здійснення державної реєстрації права власності на спірне майно), посилання відповідача на угоду про взаємодію Фонду державного майна України та Федерації професійних спілок України від 04.07.2006 № 299 та на Закон України від 22.02.2007 № 700-V "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" є неспроможними, оскільки державна реєстрація права власності за ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" відбулася значно пізніше (10.09.2019 та 31.10.2019), ніж були прийняті вказані акти. Висновки суду апеляційної інстанції Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, спрямованих до ПрАТ "Укрпрофоздоровниця". Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) слід залишити без змін. Розподіл судових витрат Згідно з пунктом другим частини першої статті 129 Господарського кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із задоволенням позову та апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції та за апеляційний перегляд справи покладається на ПрАТ "Укрпрофоздоровниця". Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково. 2.Рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у справі №916/3620/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав власності, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Позов в цій частині задовольнити. 3.В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у справі №916/3620/19 про відмову у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) залишити без змін. 4.Викласти резолютивну частину рішення суду в наступній редакції: «1.Позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково. 2.Визнати незаконними та скасувати: -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 49464718 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема, нежитлові будівлі "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З" загальною площею 2027,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 152; -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 48603438 від 10.09.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема, нежитлові будівлі спального корпусу "Г" загальною площею 22367,8 кв.м, спального корпусу "Д" загальною площею 22409,7 кв.м, спального корпусу "З" загальною площею 22697,7 кв.м, поліклініки "Ц" загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури "Щ" загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури "К" загальною площею 895 кв.м, кафе "Л" загальною площею 83,5 кв.м, КНС "М" загальною площею 259,6 кв.м, КПП "Н" загальною площею 5,5 кв.м, кафе "А" загальною площею 184,7 кв.м, кафе "Б" загальною площею 330,9 кв.м, кафе "В", загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку "Е" загальною площею 224 кв.м, господарського корпусу "Є" загальною площею 395,6 кв.м, котельної "П" загальною площею 514,3 кв.м, бювету "У" загальною площею 60,9 кв.м, туалету "Ф" загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні "Р" загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170; -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 49463537 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловин №10 загальною площею 6,5 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-А; -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 49464245 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини №15 загальною площею 10,8 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-Б; -рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція реєстраційних послуг" Морозової О.С. з індексним номером: 49462677 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини №16 загальною площею 11,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-В. 3.Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію наступних прав: -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема, нежитлові будівлі "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З" загальною площею 2027,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 152; -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник", зокрема, нежитлові будівлі спального корпусу "Г" загальною площею 22367,8 кв.м, спального корпусу "Д" загальною площею 22409,7 кв.м, спального корпусу "З" загальною площею 22697,7 кв.м, поліклініки "Ц" загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури "Щ" загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури "К" загальною площею 895 кв.м, кафе "Л" загальною площею 83,5 кв.м, КНС "М" загальною площею 259,6 кв.м, КПП "Н" загальною площею 5,5 кв.м, кафе "А" загальною площею 184,7 кв.м, кафе "Б" загальною площею 330,9 кв.м, кафе "В", загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку "Е" загальною площею 224 кв.м, господарського корпусу "Є" загальною площею 395,6 кв.м, котельної "П" загальною площею 514,3 кв.м, бювету "У" загальною площею 60,9 кв.м, туалету "Ф" загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні "Р" загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170; -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловин №10 загальною площею 6,5 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-А; -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини №15 загальною площею 10,8 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-Б; -права власності Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на нежитлову будівлю свердловини №16 загальною площею 11,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170-В. 4.Визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на індивідуально визначене майно у вигляді: -нежитлових будівель "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З" загальною площею 2027,2кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 152; -об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті "Куяльник" у складі: спального корпусу "Г" загальною площею 22367,8 кв.м, спального корпусу "Д" загальною площею 22409,7 кв.м, спального корпусу "З" загальною площею 22697,7 кв.м, поліклініки "Ц" загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури "Щ" загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури "К" загальною площею 895 кв.м, кафе "Л" загальною площею 83,5 кв.м, КНС "М" загальною площею 259,6 кв.м, КПП "Н" загальною площею 5,5 кв.м, кафе "А" загальною площею 184,7 кв.м, кафе "Б" загальною площею 330,9 кв.м, кафе "В" загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку "Е" загальною площею 224 кв.м, господарського корпусу "Є" загальною площею 395,6 кв.м, котельної "П" загальною площею 514,3 кв.м, бювету "У" загальною площею 60,9 кв.м, туалету "Ф" загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні "Р" загальною площею 8760,4 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 170; -нежитлової будівлі (свердловина №10) загальною площею 6,5 кв.м за адресою: м.Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-А; -нежитлової будівлі (свердловина №15) загальною площею 10,8 кв.м за адресою: м.Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-Б; -нежитлової будівлі (свердловина №16) загальною площею 11,9 кв.м за адресою: м.Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-В. 5.В позові до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) відмовити. 6.Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на користь Одеської обласної прокуратури 691560 /шістсот дев`яносто одну тисячу п`ятсот шістдесят/ грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 2270 /дві тисячі двісті сімдесят/ грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.03.2021, 2270 /дві тисячі двісті сімдесят/ грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 у справі №916/3620/19". 5.Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на користь Одеської обласної прокуратури 1037340 /один мільйон тридцять сім тисяч триста сорок/ грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2022 у справі №916/3620/19. 6.Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України. Повний текст постанови складено 23.01.2023. Головуючий суддя Л.В. Поліщук Суддя К.В. Богатир Суддя О.Ю. Аленін