Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/497/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/883/23 Справа № 211/497/22 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Деркач Н.М. суддів - Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., при секретарі - Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі СП «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку» про скасування наказу від 09.12.2021 року №112/ОС «По особовому складу» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі СП «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку» про скасування наказу від 09.12.2021 року №112/ОС «По особовому складу» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що працює електромеханіком дільниці 1 групи бригади контрольно ремонтного пункту радіозв`язку та автоматичної локомотивної сигналізації на підприємстві Відповідача. У листопаді 2021 року він стикнувся із грубим порушенням його конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що у нього постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, а також почали обмеження права працівника щодо повноцінної роботи. 09.12.2021 року його було ознайомлено з наказом від 09.12.2021 № 112/ОС «По особовому складу» за підписом головного інженера структурного підрозділу «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку » ОСОБА_2 , яким його відсторонено від роботи з 09.12.2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма №028-1/о). Вказане відсторонення вважає незаконним, оскільки воно грубо порушує його конституційне право на працю і отримання винагороди за неї як засобу до існування. Відповідно до мотивувальної частини наказу відсторонення було здійснене на підставі ст.46 КЗпП, ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р. № 1645-ІІІ, наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236. Вважає оскаржуваний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом так як при відстороненні позивача від роботи, відповідачем було не враховано той факт, що станом на сьогодні вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною. Роботодавець не має права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити. Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 09.12.2021 року №112/ОС «По особовому складу» відновити доступ до роботи, та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.12.2021 року до дня ухвалення рішення суду. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» в особі СП «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку» про скасування наказу від 09.12.2021 року №112/ОС «По особовому складу» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 09.12.2021 року № 120/ОС «По особовому складу». Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 09.12.2021 року по 02.03.2022 року у розмірі 15551 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят одна ) грн. 28 коп. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи - за один місяць. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави, судові витрати у вигляді судового збору, в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві ) грн. 40 коп. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду, АТ "Українська залізниця" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в задоволеній частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судом встановлено, що позивач працює електромеханіком дільниці 1 групи бригади контрольно ремонтного пункту радіозв`язку та автоматичної локомотивної сигналізації на підприємстві Відповідача. 09.12.2021 року позивача було ознайомлено з наказом від 09.12.2021 № 112/ОС «По особовому складу» за підписом головного інженера структурного підрозділу «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку» ОСОБА_2 , яким відсторонили позивача від роботи з 09.12.2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма №028-1/о). Відповідно до мотивувальної частини наказу відсторонення було здійснене на підставі ст.46 КЗпП, ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000р. № 1645-ІІІ, наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236. Згідно Довідок про заробітну плату, що додані до позовної заяви, заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці які передували дню відсторонення позивача склала 18143,24 грн. У вказаний період кількість робочих днів складала 42 дні, отже середньоденна заробітна плата становить 18143,24/42 дні = 431 грн. 98 коп., в день. Hаказом від 01.02.2022 № 08/ОС ОСОБА_1 допущено до роботи з 02 лютого 2022 року, підставою була копія довідки про щеплення від COVID-19 від 01.02.2022 року (а.с.28). Позивача було відсторонено від роботи з 09.12.2021 року без збереження заробітної плати та поновлено 01.02.2022 року. Загальний період відсторонення становив 36 днів. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення та в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, а також з того, що на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за час відсторонення від роботи, а саме з 09.12.2021 року по 02.02.2022 року у розмірі 15551, 28 гривень, з розрахунку (431,98 х 36). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019). У пунктах «а», «б» статті 10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: - появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; - відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; - в інших випадках, передбачених законодавством. До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим. Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №

83. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Пунктом 41? постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову Працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим. Як вбачається з матеріалів справи та установлено судом апеляційної інстанції, підставою для відсторонення позивача від виконання своїх посадових обов`язків у наказі № 112-ОС від 09 грудня 2021 року став лист-ознайомлення про обовязкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 08.12.2021 №13. При відстороненні позивача від роботи, роботодавець керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України, частиною другою статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153. Тобто, 08 грудня 2021 року позивача було повідомлено про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що позивач у встановленому законом порядку відмовився від обов`язкового профілактичного щеплення. Так, у оскаржуваному наказі відсутні відомості про те, що позивач, починаючи з 08 грудня 2021 року до моменту відсторонення (09 грудня 2021 року) відмовився або ухилився від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення. Таким чином, відповідачем не доведено, що позивач відмовився або ухилився від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Згідно зі статтею 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи слідує, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що починаючи з моменту повідомлення ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення і останній у встановленому законом порядку ухилився чи відмовився від обов`язкового профілактичного щеплення. Таким чином, відсторонення ОСОБА_1 від роботи є таким, що не відповідає вимогам трудового законодавства. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу № 112-ОС від 09 грудня 2021 року. Доводи апеляційної скарги про наявність законних підстав для відсторонення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення, спростовані наведеними вище правовими нормами та матеріалами справи. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 , який працює електромеханіком дільниці 1 групи бригади контрольно ремонтного пункту радіозв`язку та автоматичної локомотивної сигналізації, не пов`язане із взаємодією чи спілкуванням з іншими працівниками. Так, запобігання зараженню вірусом не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача в праві заробляти собі на життя та на повагу до його приватного життя порушує його конституційні права. При цьому відповідачем не доведено, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобігання зараженню вірусом. Доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення судом середнього заробітку за час відсторонення позивача від роботи, є необґрунтованими, з огляду на наступне. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1.с. 94 КЗпП України). Згідно наказу № 112/ОС від 09.12.2021 року з 09.12.2021 року позивач був позбавлений можливості працювати та відповідно отримувати заробітну плату. Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Так, вказаною нормою встановлено відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Згідно роз`яснень, викладених у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП). Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх. Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида І.Ю. Ткаченко