Постанова 4816 № 592/8363/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року м.Суми Справа №592/8363/20 Номер провадження 22-ц/816/76/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І. за участю секретаря судового засідання -Назарової О.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Резниченко Микола Олександрович, розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Петрищева Олександра Олександровича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 вересня 2022 року в складі судді Котенко О.А., ухвалене в м. Суми, в с т а н о в и в: В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Резниченко Микола Олександрович (далі - приватний нотаріус Резниченко М.О.), в якому просить визнати недійсним договір позики грошей від 14 вересня 2016 року, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Резниченком М.О. за №

683. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та ОСОБА_2 14 вересня 2016 року було укладено договір позики грошей, який посвідчено приватним нотаріусом Резниченком М.О. за реєстровим № 683, відповідно до п. 1 якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 2 246 210 грн, що є еквівалентом 85 000 дол. США. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики. Зазначає, що він із відповідачкою є рідними братом і сестрою. Вказаний договір укладався «про людське око» і на прохання відповідача. Договір формалізував позичкові відносини, які склалися між сторонами на момент його укладення, оскільки фактично ще у вересні 2014 року відповідач позичила йому кошти у сумі 80 000 дол. США, а згодом вона вважала за необхідне перевести фактичні позичкові відносини у юридично оформлений вигляд задля забезпечення можливості спадкування її сином даних коштів. Враховуючи міцні родинні зв`язкі позивач погодився на це і 14 вересня 2016 року склав відповідну розписку та підписав спірний договір. В документах було вказано суму 85 000 дол. США, оскільки сторони на той момент досягли згоди, що сума у 5000 дол. США, яку він фактично не отримував буде компенсувати для відповідача можливі фінансові втрати від користування її грошима. Також вони дійшли згоди, що гроші будуть повертатися у тій же валюті, в якій вони отримані доларах США. Наголошує на тому, що 14 вересня 2016 року на виконання договору відповідач не передавала йому грошових коштів. Зазначає, що у тексті розписки, складеної позивачем, міститься посилання на договір із зазначенням його реквізитів та реєстраційного номеру, тобто присутнє порушення хронології подій виконання договору, що підтверджує факт складання розписки без реального наміру сторін на передачу коштів. Крім того, договір складений із зазначенням позички у національній валюті України, у той час коли відносини з надання коштів у 2014 році та їх повернення існували виключно з використання іноземної валюти доларів США. Відповідачка, незважаючи на формалізм договору позики наприкінці 2019 року звернулася до суду з позовом до нього про стягнення боргу за вказаним договором. Позивач наголошує на тому, що спірний договір має виключно формальний характер і не спрямований на настання реальних наслідків. Той факт, що на виконання договору відповідач не передавала йому грошових коштів, підтверджується висновками експертного психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа. Вважає, що вказаний договір є недійсним, оскільки укладений сторонами без мети настання правових наслідків. Фактично сторонами він не виконувався і кошти на його виконання відповідачем не передавалися. Посилаючись на вказані обставини, просив позов задовольнити. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 вересня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ознак фіктивності правочину не встановлено, оскільки ОСОБА_2 передала кошти у розмірі 2246210,00 грн, що є еквівалентом 85 000 дол. США в позику Власову за договором від 14 вересня 2016 року і бажала отримати вказану суму від позивача у строк до 01 жовтня 2017 року, тобто позивач не довів суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Петрищева О.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Стягнути з відповідача судові витрати. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що в розписці, складеної позивачем, вказано, що вона складена на підставі договору позики грошових коштів від 14 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Резниченком М.О. та зареєстрованим за №

683. В п. 1 договору вказано, що факт одержання грошових коштів підтверджується розпискою власноруч написаною позичальником в момент передачі йому суми позики, тобто нотаріус не засвідчив передачу грошей, а посвідчив наявність договірних відносин позики на підставі розписки. В судовому засіданні приватний нотаріус Резниченко М.О. пояснив, що не був свідком передачі грошових коштів від позикодавця позичальникові, а посвідчив договір з урахуванням вже існуючої боргової розписки, а після підписання договору сторонами він оформив його в реєстрі за №

683. Проте, в самій розписці зазначено, що вона складена на підставі договору позики від 14 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Резниченом М.О. та зареєстрованого за №

683. Тобто розписка була складена вже після посвідчення договору та його реєстрації. Нотаріус на питання, яким чином він встановив та посвідчив факт передачі грошових коштів до складання самої розписки, чіткої відповіді не надав. Наголошує на тому, що ще вересні 2014 року відповідач позичила йому 80000 дол. США без складання будь-яких документів, а 14 вересня 2016 року на виконання договору відповідач не передавала йому грошових коштів. Вказані обставини були підтверджені свідками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також платіжними дорученнями, квитанціями та заявами на відправлення грошових коштів на ім`я ОСОБА_2 ще до складання договору позики. Пояснення свідків надані в судовому засіданні не спростовані матеріалами справи, оскільки розписка та договір позики грошей складені у 2016 році не спростовують факту існування між сторонами інших боргових відносин, що виникли у 2014 році, причому заборгованість по договору від 2014 року позивачем була частково погашена в сумі 34 000 дол. США. Недійсність договору позики від 14 вересня 2016 року № 638 не була предметом розгляду справи № 592/17962/19, а тому, на думку скаржника, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 квітня 2021 року у справі № 592/17962/19 не спростовує позицію позивача про безгрошовість укладеного договору позики. Звертає увагу суду на те, що зміст розписки, складеної позивачем начебто на виконання умов договору позики, містить текст щодо отримання коштів у національній валюті України гривні з визначенням валютного еквіваленту, що суперечить поясненням відповідача і підтверджує обставини щодо безгрошовості даної розписки і правочину в цілому. Наголошує на тому, що в даному випадку відсутній власне факт передання коштів за договором позики, тобто відсутня ознака реальності договору позики. Від відповідача відзив у встановлений судом строк не надходив. Від третьої особи приватного нотаріуса Резниченка М.О. надійшов відзив, в якому зазначає, що в рішенні суду в повному обсязі врахована його позиція на підставі його пояснень суду. Вважає, що позивач в апеляційній скарзі довільно трактує його пояснення по справі та на підставі своїх же міркувань та припущень обґрунтовує апеляційну скаргу. Вважає рішення законним і обґрунтованим та просить розглядати справу без його участі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Резниченком М.О. та зареєстрований в реєстрі за №683. Відповідно до п. 1 договору позики грошей ОСОБА_2 як позикодавець передала, а ОСОБА_1 , як позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 2246210,00 грн, що є еквівалентом 85 000 дол. США (за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладання цього договору 1 долар США = 26,4260 гривень). Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики (а.с. 9, Т.1). Відповідно до п.2 договору зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві з урахуванням офіційного курсу долара США на день платежу у строк до першого жовтня 2017 року. При укладанні договору нотаріусом перевірялось, що сторони договору діють добровільно і перебувають при здоровому глузді та ясній пам`яті, розуміють значення своїх дій, володіють українською мовою, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин, зокрема з вимогами щодо його недійсності, про що сторонами поставлені підписи в договорі. Також в самому договорі зазначено, що договір вступає в силу та вважається укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку. З розписки, написаної ОСОБА_1 14 вересня 2016 року, він відповідно до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Резниченком М.О. 14 вересня 2016 року, реєстровий № 683, отримав від ОСОБА_2 у позику суму у розмірі 2246210,00 грн, що є еквівалентом 85 000 дол. США по офіційному курсу НБУ станом на день укладення договору і зобов`язується повернути їх у строк до 01 жовтня 2017 року без сплати процентів (а.с. 10, Т. 1). Позивачем в підтвердження своїх позовних вимог було надано висновок № 6902 експертного психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа, складеного 13 травня 2020 року, відповідно до якого психофізіологічні реакції, які свідчать про те, що у вересні 2016 року при укладення договору позики він отримував грошові кошти від ОСОБА_2 , не виявляються; виявляються психофізіологічні реакції, які свідчать про те, що він отримував грошові кошти від ОСОБА_2 у вересні 2014 року; психофізіологічні реакції, які свідчать про те, що він отримував від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 85 000 дол. США, не виявляються; вербальні твердження ОСОБА_1 щодо повернення ним частини позичкових коштів ОСОБА_2 особисто узгоджуються з його психофізіологічними реакціями на перевірочні питання, які були зареєстровані в ході експертного дослідження; вербальні твердження ОСОБА_1 щодо повернення ним частини позичкових коштів ОСОБА_2 через третіх осіб узгоджуються з його фізіологічними реакціями на перевірочні питання, які були зареєстровані в ході експертного дослідження (а.с. 11-21, Т. 1). Крім того, ОСОБА_1 надані платіжні доручення, квитанції, заяви щодо відправлення коштів ОСОБА_4 ОСОБА_2 за 2015, 2018, 2019 роки (а.с. 227-248, Т. 1). Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 квітня 2021 року у справі № 592/17962/19, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики грошей в розмірі 2246210 грн 00 коп., 3% річних у розмірі 144926 грн 70 коп., що загалом становить 2391136 грн 70 коп. (а.с. 18-28, Т. 2). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, так як вони відповідають обставинам справи, суд дійшов їх з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином. Розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов. За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18). Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено сторонами для без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом. Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги. В даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору позики грошей від 14 вересня 2016 року з тих підстав, що кошти за вказаним договором відповідачем йому не передавалося, а сам договір є фіктивним. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 вересня 2021 року у справі № 592/17962/19, яке набрало законної сили, було встановлено обставини того, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у позику, проте у строк встановлений договором позики грошей від 14 вересня 2016 року кошти не повернув. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноруч написаною позичальником в момент передачі йому позики. Вказаним рішенням суду було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за вказаним договором позики грошей в розмірі 2246210 грн 00 коп. Отже, обставина того, що грошові кошти були отримані позивачем від відповідача за договором позики від 14 вересня 2016 року встановлена вказаним рішенням суду. Оскільки на виконання договору позики ОСОБА_2 було передано кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розраховувала на їх повернення до 01 жовтня 2017 року, відповідно відсутні підстави для визнання вказаного правочину фіктивним, тобто таким, який вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Доводи скаржника, що кошти в сумі 80 000 дол. США були отримані ще у 2014 році, а 14 вересня 2016 року вони лише юридично оформили вказане зобов`язання, жодними належними та допустимими доказами не підтверджуються. Стосовно пояснень свідків, колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів ст. 1051 ЦК України рішення суду у справі щодо оспорювання договору позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця, у разі якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Та обставина, що сума грошових коштів, передана у позику за договором позики грошей від 14 вересня 2016 року, вказана в гривнях із зазначенням еквіваленту у доларах США на правомірність правочину не впливає. Стосовно висновків експертного психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа від 13 травня 2020 року, слід зазначити, що вказане дослідження не є висновком експерта та за сукупності встановлених обставин справи спростовується іншими доказами, зокрема, договором позики грошей від 14 вересня 2016 року, розпискою від 14 червня 2016 року, рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 квітня 2021 року у справі № 592/17962/19, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженого рішення суду. Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Петрищева Олександра Олександровича залишити без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17 січня 2023 року. Головуючий - С. С. Ткачук Судді: В. І. Криворотенко О. І. Собина