Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/8067/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/8067/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 17 січня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ГУ ПФУ в Хмельницькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ГУ ПФУ в Миколаївській області) в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 01.07.2022р. щодо відмови у переведенні позивача на пенсію по інвалідності за нормами Закону України "Про державну службу"; - зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи позивача в органах місцевого самоврядування з 30.04.2002 по 27.04.2018; - зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити нарахування і виплату позивачу з 14.06.2022р. пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків суми заробітку, з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, врахувавши до розрахунку пенсії усі виплати зазначені у довідках виданих від 05.11.2021 р. №34, №35 та №8 від 19.04.2022р. Дунаєвецькою міською радою. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, ГУ ПФУ в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності згідно із Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Із змісту записів трудової книжки встановлено, що позивач з 28.11.1988 прийнята на роботу в Дунаєвецький райфінвідділ на посаду головного бухгалтера, з 29.03.1994 прийняла присягу державного службовця. У період з 1994 року по 2019 роки позивач працювала на різних посадах, які відносяться до державної служби. Так, 09.11.2021 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Хмельницькій області із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію по інвалідності державного службовця згідно із Законом України "Про державну службу". Проте, рішенням від 12.11.2021 №968060156218 ГУ ПФУ в Миколаївській області відмовило позивачу у переході з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про державну службу", оскільки нормами Закону України "Про державну службу" не передбачено призначення даного виду пенсії, а також вказано, що позивач не досягла 60-ти річного віку. Також відповідач не зарахував до стажу державної служби позивачу роботу у Дунаївецькій міській раді з 30.04.2002. Позивач повторно 14.06.2022 року звернулась до ГУ ПФУ в Хмельницькій області із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію по інвалідності державного службовця згідно із Законом України "Про державну службу", однак отримала відмову. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Так, принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII). Відповідно до п. 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу. Положеннями п.п. 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Таким чином, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII). Згідно з п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом, обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Відповідно до п. 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 № 889-VIII, обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII. Отже, у даному випадку слід керуватись Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 № 283 (Порядок № 283), відповідно до пункту 1 якого визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби. Згідно з п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. Згідно з п. 4 Порядку №229 до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування". У пункті 4 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII зазначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». В свою чергу, статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" встановлено, що до четвертої категорії відносяться посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, директорів, перших заступників, заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських голів, посади заступників голів районних рад; шоста категорія - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад, старост. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що спірний період роботи позивача в органах місцевого самоврядування зараховуються до стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ. При цьому, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи відповідача, що дія Закону України "Про державну службу" не поширюється на посадових осіб органу місцевого самоврядування, оскільки зарахування державної служби до стажу роботи (відповідне питання в контексті спірних правовідносин врегульоване положеннями, зокрема, пунктів 10 та 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII) не є тотожним поняттю та статусу державного службовця, а згідно з положеннями статті 3 Закону №889 такий регулює саме відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Тобто, на позивача поширюється дія пункту 10 Прикінцевих і перехідних положень вказаного Закону України "Про державну службу" №889- VIII. Вказане узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, висловленою у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №825/1453/18. Оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що остання має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону №3723-XII, та, відповідно, наявні правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної їй згідно із Законом №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №735/939/17, від 19 березня 2019 року у справі №357/1457/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 348/2370/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №348/2369/16-а, від 22 травня 2020 року у справі №263/9612/16-а, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, які підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положень» Закону № 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж, оскільки Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому, орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року по зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18). Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.