Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/30657/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/30657/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 по лютий 2018 року; - зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , за період з січня 2016 по лютий 2018 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року; - зобов`язати Міністерство оборони України, відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 по 01 березня 2018. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що відповідачем протиправно, у порушення вимог Законів України №2011-ХІІ, №1282-ХІІ та Порядку №1078, не нараховано, прийнявши за базовий місяць для нарахування січень 2008 року, та не виплачено йому індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, яка є однією з основних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та наголосив на тому, що відсутність фінансового ресурсу у Державному бюджеті України дає підстави стверджувати про відсутність підстав для задоволення позову. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. Зобов`язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 16 січня 2023 року. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 01 серпня 1985 року по 05 жовтня 2020 року. З 04 грудня 2009 року військову службу проходив в підрозділах безпосередньо підпорядкованих Міністерству оборони України. Наказом Міністра оборони України по особовому складу від 21 вересня 2009 року №802 позивача призначено на посаду - заступника начальника управління експлуатації Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України. Наказом начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 04 грудня 2009 року №222 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 29 вересня 2020 року №490 позивача, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) та з 05 жовтня 2020 року наказом начальника Головного управління майна та ресурсів по стройовій частині №187 (правонаступник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України) виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби. На запит позивача від 21 жовтня 2020 року щодо виплаченого його грошового забезпечення, відповідачем надано довідку від 03 листопада 2020 року №248/3/8/1346д про розмір грошового забезпечення отриманого за період з січня 2013 року по жовтень 2020 року. З вказаної довідки позивачу стало відомо, що в період з січня 2016 по лютий 2018 року йому не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, що, на його думку, є порушення конституційних прав та що суперечить вимогам законодавства України. Позивач, вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення, за вказаний період, протиправними, звернувся до суду з даним позовом. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон України №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. У відповідності до норм статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі - Закон України №1282-ХІІ). У силу приписів частини 1 статті 1 Закону України №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. За правилами частини першої статті 2 вказаного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення). Згідно частини 1 статті 4 цього Закону, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України №1282-ХІІ, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Частинами 2, 6 статті 5 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Відповідно до статті 9 Закону України №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно пункту 1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Пунктом 1-1 вказаного Порядку, встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Згідно з пунктом 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Так, пунктом 5 Порядку №1078, визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У відповідності до положень пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Тож, з наведеного слідує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Відтак, відповідач, виключаючи позивача зі списків особового складу, мав провести з ним розрахунок в повному обсязі, включаючи виплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби. Отже, з урахуванням наведеного, оскільки відповідачем підтверджено не нарахування та не виплату позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період. Водночас, щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити суму невиплаченої індексації грошового забезпечення позивачу, виходячи з базового місяця січень 2008 року, а також зобов`язання Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 01 березня 2018 року включно за весь час затримки виплати, колегія суддів зазначає наступне. Як свідчать матеріали справи, позивачу у період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, та підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення слугувала відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України. Втім, з аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що нарахування та виплата індексації, не пов`язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі відповідача, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Так, у справах «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язана з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №206/4411/16-а. З огляду на вказане, посилання апелянта на відсутність виділених з Державного бюджету коштів, як на причину невиконання покладеного на нього обов`язку по проведенню нарахування та виплати індексації є необґрунтованими. При цьому, відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом. Що стосується визначення базового місяця - січень 2008 року, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу, колегія суддів наголошує на тому, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. У даному випадку, саме на відповідача за наявності законних підстав, покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення, що є дискрецією роботодавця, при тому, що предметом даного спору, є саме перевірка бездіяльності/дій відповідача щодо ненарахування позивачу індексації, а питання базового місяця обчислення, пов`язується вже з виконанням рішення суду. Також, зобов`язуючи відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року включно за весь час затримки виплати, є передчасними, обов`язок нарахувати таку компенсацію також пов`язується з виплатою індексації за рішенням суду, при цьому, що, наразі, правовідносини між сторонами в даній частині не виникали, права позивача не порушувались. Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 лютого2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві. Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, як і питання виплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені. За таких обставин, зобов`язання виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця задоволенню не підлягають, як і не підлягають задоволенню вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року включно за весь час затримки виплати, оскільки визначення розміру та конкретного обрахунку індексації грошового забезпечення та сплата компенсації, належить до повноважень відповідача. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2022 року. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню. Згідно з приписами частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко