Постанова 4813 № 509/1519/22

Номер провадження: 22-ц/813/4196/23 Справа № 509/1519/22 Головуючий у першій інстанції Кочко В.К. Доповідач Ігнатенко П. Я. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.01.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач): Ігнатенко П.Я., суддів: Воронцової Л.П., Семиженка Г.В., за участю секретаря: Кузьміч Г.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 листопада 2022 року по цивільній справі за позов ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист права власності,- ВСТАНОВИВ: У травні 2022 року ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним вище позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить 1/2 частина житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласником будинку є її колишній чоловік - ОСОБА_1 . Враховуючи те, що відповідач порушує право володіння та користування належним їй майном, встановив нові замки в дверях, шантажує та вимагає гроші у розмірі 5000 дол. США за старі меблі, ОСОБА_2 просила суд усунути перешкоди у володінні та користуванні майном, здійснити примусове вселення позивачки та сина ОСОБА_3 в житловий будинок за вказаною вище адресою. У відзиві на позовну заяву адвокат Ульянов І.М., який діє від імені ОСОБА_1 категорично заперечував проти задоволення позову та зазначив, що спільне користування сторін будинком неможливе до встановлення порядку користування ним. Проте спірний будинок не може бути поділений в натурі, оскільки неможливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які могли б використовуватись як окремі будинки. Побутова техніка та меблі, що знаходяться в будинку, за рішенням суду визнані спільно-нажитим майном подружжя, однак відповідач сплатив позивачу половину їх вартості, а отже зазначене майно є його особистою власністю. У відзиві зазначено, що позивачка ніколи не жила у спірному будинку, на підтвердження вказаних обставин надано скріншот переписки ОСОБА_1 із позивачкою. З вказаного скріншоту вбачається, що ОСОБА_2 у спірному будинку не проживала та доступу до нього не має. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 листопада 2022 рокупозов задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у володінні та користуванні житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено вселити ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 у житловий будинок розташований за вказаною вище адресою. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх доводів заперечує проти вселення позивачки разом із спільним сином сторін та зазначає, що між сторонами було досягнуто згоди про те, що ОСОБА_2 та їх спільний син будуть мешкати окремо, саме в зв`язку з цим ОСОБА_1 погодився платити аліменти щомісячно в сумі 16250 грн. У будинку ОСОБА_1 залишає свої речі, у нього інша сім`я і вважає за неможливе вселення до спірного будинку спільного сина сторін - ОСОБА_4 з метою уникнення можливої психологічної травми останнього. У власності позивачки є двокімнатна квартира в м.Чорноморськ Одеської області, доказів перешкод з боку відповідача не надано. Окрім того, звертає суд увагу на те, що наразі спірний житловий будинок за спільною угодою між сторонами виставлено на продаж, в будинку ніхто не мешкає, а тому взагалі не зрозуміло навіщо позивачка здійснила перереєстрацію свого місця проживання та дитини за адресою цього будинку. При цьому дитина перереєстрована без згоди батька. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. В ході апеляційного розгляду адвокат Шевчук В.В. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити та відмовити позивачці у вселенні у спірний будинок. Пояснила, що між сторонами існує домовленість про те, що позивачка разом із їх спільним сином будуть проживати окремо, в зв`язку з цим відповідач погодився сплачувати значну суму аліментів на користь позивачки. ОСОБА_1 сплатив вартість усієї побутової техніки та вбудованих меблів , які знаходяться у спірному будинку, отже все, що в будинку належить одноособово відповідачу. Окрім того, між сторонами склались неприязні стосунки, що унеможливлює їх спільне користування будинком. Позов про порядок користування будинком ще не розглянутий. ОСОБА_2 та адвокат Кононюк В.О., яка діє в її інтересах апеляційну скаргу не визнали, просять її залишити без задоволення. Звернули увагу суду на те, що позивачка є співвласницею спірного будинку, їй належить Ѕ його частина і наявність у неї права власності на іншу квартиру не є підставою для відмови у задоволенні позову. Угода про сплату аліментів, укладена між сторонами не стосується предмету даного спору. Наполягають на вселенні до будинку, хоча не заперечують можливість його продажу в майбутньому за умови досягнення домовленості між сторонами. Наразі в суді розглядається позов ОСОБА_1 про визначення порядку користування будинком, однак це не є перешкодою для вселення до цього будинку позивачки, як співвласниці. Просять взяти до уваги, що право власності набуто позивачкою у 2021 році, ключів від будинку у позивачки немає, її вселенню відповідач усіляко перешкоджав і зараз категорично заперечує проти її вселення до будинку, що чітко відображує його позицію з цього приводу і намагання не допустити її вселення. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно з частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до ст. ст. 150, 155 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім передбачених законом випадків. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 20.12.2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17). Згідно довідки від 26.01.2022 року відділу ЦНАП Таїровської селищної ради, ОСОБА_2 та син ОСОБА_4 зареєстровані у вказаному житловому будинку з 26.01.2022 року (19,20). З матеріалів справи вбачається та правильно встановлено і оцінено судом першої інстанції обгрунтованість доводів позивачки про відсутність у неї доступу до будинку, що підтверджується скріншотом переписки засобами зв`язку між сторонами, доданим стороною відповідача до відзиву на позов в суді першої інстанції (а.с.78). Також судом першої інстанції критично оцінена позиція відповідача з приводу заявленого позову, який категорично заперечує проти вселення позивачки, посилаючись на неможливість спільного користування будинком, на наявність домовленостей щодо не вселення відповідачки до спірного будинку, які є нікчемними і нічим не підтверджені. Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про захист права власності шляхом вселення,- відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Позивачка, як співвласник має право на реалізацію свого права володіння та користування нерухомим майном. Наявність у неї іншого нерухомого майна не є перешкодою для задоволення позову. Посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів перешкод з боку відповідача, судовою колегією не приймаються з урахуванням встановлених обставин та позиції відповідача, який категорично заперечує проти вселення позивачки до будинку без встановлення порядку користування, посилаючись на наявність в будинку його особистих речей та меблів, а також на домовленість між сторонами. Отже, суд правильно встановив відсутність у позивачки доступу до будинку та задовольнив її позов про вселення. Окрім того, відсутність такого доступу також підтверджується наданим стороною відповідача скріншотом переписки між сторонами. Доводи скаржника про те, що наразі спірний житловий будинок за спільною угодою сторін виставлено на продаж, не впливають на висновки суду про усунення перешкод позивачці у користуванні належним їй майном шляхом вселення. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний і процесуальний закон та ухвалено законне, обґрунтоване рішення, яке підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Керуючись ст.ст.374,375,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 листопада 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (постанови) шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах Верховного Суду. Повний текст постанови складено 16.01.2023 року. Головуючий П.Я.Ігнатенко Судді: Л.П.Воронцова Г.В.Семиженко