Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/23752/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/23752/22 пров. № А/857/14223/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року (суддя Недашківська К.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м.Рівне, дата складання повного тексту 06.09.2022р.), в адміністративній справі №460/23752/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, встановив: У липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просила: 1) визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Рівненській області в нарахуванні та виплаті щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 05.01.2022; 2) зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області нарахувати та виплатити позивачу щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати, починаючи з 05.01.2022 року; 3) стягнути з відповідача на користь позивача понесені у цій справі судові витрати. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю. З цим рішенням суду першої інстанції від 06 вересня 2022 року не погодилася позивач ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права і невідповідністю висновків суду обставинам справи, а тому вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд першої інстанції, всупереч принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, не з`ясував чи є в позивача трудова книжка та не витребував докази на підтвердження статусу позивача як непрацюючого пенсіонера, чим неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Твердить скаржник, що окружний суд дійшов хибного та передчасного висновку про те, що позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що він є саме непрацюючим пенсіонером, а тому пільги за статтею 39 Закону №796-ХІІ на нього не розповсюджуються. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржене рішення суду від 06 вересня 2022 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення - селищі Чемерне (а.с. 2-4). Позивач має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 10.10.1993 р. (а.с. 5). Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 12.10.2013р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує пенсію за віком довічно (а.с. 6). ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Рівненській області (за місцем свого проживання) із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у відповідь на яку, отримала рішення від 24.06.2022 про відмову в задоволені заяви, яке оформлено листом №8720-10014/Ф-02/8-1700/22 (а.с. 8). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати спірного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, позивач звернулася із цим позовом до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала суду жодних належних та допустимих доказів того, що вона є саме непрацюючим пенсіонером (трудова книжка, реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу, тощо), а тому пільги за статтею 39 Закону №796-ХІІ на неї не розповсюджуються. Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції хибними, з врахуванням наступного. Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна, є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. У статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі -Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Стаття 39 Закону №796-XII y редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: «1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України». 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII (далі Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі Закон №987-VIII), який згідно з розділом II «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган, уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147). Відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно зі статтею 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Закон України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі Закон №2136-VIII) у положеннях статті 97 закріплює порядок виконання рішень та висновків Суду. Стаття 98 Закону №2136-VIII передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-XII у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-XII вказане Рішення не містить. Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта статті 39 Закону №796-XII до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-XII y редакції Закону №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3,8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-XII. Вказана правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції вважав недоведеною позивачем (не надав суду жодних належних та допустимих доказів) тієї обставини, що вона є саме непрацюючим пенсіонером, навівши орієнтовний перелік документів (трудова книжка, реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про застраховану особу), які, на думку окружного суду, підтвердили б вищезазначений факт. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Водночас, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч.4 ст.9 КАС України). Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В даному контексті слід зазначити, що на суд покладено обов`язок офіційного з`ясування всіх обставин справи, що зобов`язує вживати заходів, необхідних для встановлення всіх обставин справи. В цьому, зокрема, і проявляється принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, якого теж слід дотримуватися поряд зі змагальністю і диспозитивністю. Зазначена правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 по справі №814/1793/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Колегія суддів апеляційного суду наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин, та повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд, приймаючи 03 жовтня 2019 року постанову в справі №826/15560/15. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що питання про те, чи позивач є непрацюючим пенсіонером взагалі не було спірним у розглядуваних правовідносинах. Рішення відповідача про відмову в перерахунку від 24.06.2022, яке оформлено листом №8720-10014/Ф-02/8-1700/22, не обґрунтовувалось тим, що заявник (позивач) є непрацюючим пенсіонером. Крім цього, відповідач не подавав у суді першої інстанції відзиву на позовну заяву із запереченням позовних вимог. Статтею 77 частиною 2 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволені позовних вимог. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), перебуває на обліку в органах ПФУ як одержувач пенсії за віком, є непрацюючим пенсіонером та проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а отже позивач має право на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII. Водночас факт того, що позивач є непрацюючим пенсіонером також достеменно підтверджується наявними в матеріалах справи копіями пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с. 6), трудової книжки серії НОМЕР_4 (а.с. 17-22) та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 27.09.2022 року (а.с. 25-26). Наведених вище фактичних обставин суд першої інстанції не врахував та залишив поза увагою вимоги процесуального закону щодо вжиття заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, а тому дійшов помилкового висновку про необхідність відмовити в задоволені позову. Тому вимоги апеляційної скарги необхідно задоволити. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи ухвалено рішення за результатами неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідністю його висновків обставинам справи, що у відповідності до положень статей 315, 317 КАС України є підставою для його скасування та прийняття нового судового рішення. При цьому, колегія суддів враховує, що позовні вимоги про нарахування і виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат підлягають до задоволення повністю, а саме за період в межах 6-ти місячного строку звернення до суду, визначеного статтею 122 КАС України, тобто з 05 січня 2022 року, оскільки адміністративний позов направлено до суду засобами поштового зв`язку 04.07.2022 року (а.с. 10). Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При цьому, необхідно керуватися нормами статті 139 КАС України, відповідно до частин першої, п`ятої якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням (а.с. 9). Водночас судовий збір при поданні апеляційної скарги позивач не сплачувала, оскільки її звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги в справі №460/23752/22 ухвалою суду апеляційної інстанції від 15 листопада 2022 року. Тому, в користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають відшкодуванню понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору за подання адміністративного позову в сумі 992,40 грн.. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року в адміністративній справі №460/23752/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії скасувати та прийняти нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, починаючи з 05 січня 2022 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати, починаючи з 05 січня 2022 року. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у виді сплаченого судового збору за подання адміністративного позову в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль