Постанова 4851 № 520/19438/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2023 р.Справа № 520/19438/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Ломоновської Ю.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., м. Харків, повний текст складено 18.01.22 року по справі № 520/19438/21 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00054640702 від 20.04.2021р.. згідно з яким СТОВ «Злагода» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 299188,75 гривень (в тому числі за основним платежем 239351,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 59837,75 гривень) - у частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДПС у Харківській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Злагода" та складено акт від 05.04.2021 року №5656/20-40-07-02-08/31003834 Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ Злагода. Позивач не погоджується із висновками ГУ ДПС у Харківській області, вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідача не відповідає вимогам Податкового кодексу України, прийнято з порушенням вимог податкового законодавства в частині основного платежу у розмірі 141 450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень, та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених господарських операцій у зв`язку з чим, підлягає скасуванню. Позиція відповідача спростовується наявністю первинної документації щодо угод між позивачем та його контрагентом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022р. позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано в частині податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00054640702 від 20.04.2021р., яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)», а саме в частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ГУ ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку СТОВ «Злагода» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2018 по 31.12.2020, валютного законодавства за період з 01.04.2018 по 31.12.2020, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2018 по 31.12.2020, іншого законодавства за період з 01.04.2018 по 31.12.2020, за результатом якої складено акт від 05.04.2021 № 5646/20-40-07-02-08/31003834. Перевіркою встановлено,, що СТОВ «Злагода» мало фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ «Ідеаліс» . Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень встановлено, що підприємство ТОВ «Ідеаліс» є учасником проваджень за фактом скоєння злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України: № кримінального провадження № 32017050290000006 30.03.2017 ч. 3 ст. 212 КК України. Враховуючи аналіз наявної в органі ДФС інформації, згідно 1С «Податковий блок» підсистеми «СФП» (Суб`єкти фіктивного підприємництва) та Єдиного державного реєстру судових рішень по контрагенту постачальнику ТОВ «Ідеаліс» рахується інформація щодо порушення кримінальної справи за фактом скоєння злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (ч.2 ст.205-1) КК України про тимчасовий доступ до речей і документів). Зазначена ознака фіктивності - «зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників». Крім цього, до ГУ ДПС у Харківській області надійшла податкова інформація Головного управління ДПС у Київській області. Враховуючи аналіз наявної в органі ДПС інформації, складеної Головним управлінням ДПС у Київській області - результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо ТОВ «Ідеаліс» за звітний періоди декларування ПДВ липень 2019р. серпень 2019р., грудень 2019р., січень 2020р., відповідно до якої встановлено неправомірне визначення: сум податкових зобов`язань при продажу товарів/послуг на загальну суму 21283096,60 грн; сум податкового кредиту при придбанні товарів/послуг на загальну суму 19927937,30 гривень. У зв`язку з ненаданням документів (зазначених в розділі IV) ТОВ «Ідеаліс» неможливо дослідити реальність операцій щодо придбання товарів та отримання послуг. Харківським окружним адміністративним судом не враховано, що проведеним аналізом встановлено придбання товарів у контрагентів, які не могли їх постачати у зв`язку із відсутністю реального джерела походження товарів. Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «Ідеаліс» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту. Вказує, що 05.05.2020 за №1824/7/20-97-04-10 від Головного управління ДФС у Харківській області отримано лист начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Харківський області, відповідно до якого наявна наступна інформація: "...Слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32019220000000096 від 30.09.2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205-1, ч. З ст. 212 КК України та направлено протокол допиту керівника та засновника ТОВ "ІДЕ А ЛІС" . О/у ОАВ оперативного управління ГУ ДФС у Харківській області 18.03.2020 щодо «Ідеаліс» внесено відомості до підсистеми «СФП» АІС «Податковий блок». Опитаний засновник та керівник ТОВ «Ідеаліс» громадянин ОСОБА_1 , який повідомив, що не має відношення до фінансово господарської діяльністі підприємства». Таким чином, в порушення п. 44.1, п. 44.3. ст. 44, п. 201.1 ст. 201, пп. 198.1, пл. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України СТОВ «Злагода» завищено суму податкового кредиту з ПДВ внаслідок проведення безтоварних операції з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Ідеаліс» на суму 141 450,00 грн, у тому числі за листопад 2019 року на суму 141 450,00 гривень. Також посилається на положення ч. 5, ч. 6 статті 134 КАС України. Зазначає, що підлягають розподілу лише витрати на правничу допомогу, які є деталізованими. Зважаючи на наведене, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 у справі № 520/19438/21. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову СТОВ «Злагода» відмовити у повному обсязі. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином. Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений заздалегідь та належним чином. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю Злагода зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.05.2001, взято на податковий облік 01.06.2001 року №02/35. На підставі направлень від 16.03.2021 №№ 3200, 3203, 3205, 3210. виданих Головним управлінням ДПС у Харківської області Башликовій Ірині Вікторівні, головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок у сфері матеріального виробництва управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області, Харченко Світлані Іванівни, головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок у сфері матеріального виробництва управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області. Макуха Олені Федорівні, головному державному ревізору-інспектору Ізюмського відділу перевірок платників управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області, Горенко Світлані Вікторівні, головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок податкових агентів управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області, була проведена планова виїзна документальна перевірка Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» (податковий номер 31003834) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2018 по 31.12.2020. валютного законодавства за період з 01.04.2018 по 31.12.2020. з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2018 по 31.12.2020. іншого законодавства за період з 01.04.2018 по 31.12.2020. за результатами якої складено Акт перевірки № 5646 20-40-07-02-08/31003834 від 05.04.2021р. Згідно з висновками Акту перевірки встановлено порушення платником податків: п. 189.1 ст.189, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 239 351 грн., у т.ч. за червень 2020 року на суму 239351 грн.; п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України - не зареєстровано в СРПН накладні на загальну суму 206396.09 грн.; перевіркою правильності визначення суми від`ємного значення податку на додану вартість за період з 01.04.2018 по 31.12.2020 встановлено його завищення всього у загальній сумі 108495 грн. у червні 2020. На підставі згаданого акту перевірки ГУ ДПС у Харківській області прийняте податкове повідомлення-рішення №00054640702 від 20.04.2021 р., згідно з яким платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 299188,75 гривень, в тому числі за основним платежем 239351.00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями 59837,75 гривень. Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вказаною позовною заявою щодо скасування останнього в частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушення, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень.. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується наступними приписами норм чинного законодавства. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень ст.109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України. Стаття 110 Податкового кодексу України встановлює, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Отже, відповідальність за порушення норм податкового законодавства настає у разі вчинення платником податків протиправних дій. Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 ПК України). Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Пунктом 198.3 встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6. встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані (зареєстровані) з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Таким чином, підставою для включення платником податку - покупцем (отримувачем) товарів/послуг сум податку до складу податкового кредиту є: - податкова накладна, належним чином складена та зареєстрована в ЄРПН; - інші документи, визначені пунктом 201.11 статті 201 ПКУ. Формування податкового кредиту та витрат підприємства обумовлено придбанням товарів, послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції, і власне її результат, підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, що підтверджується наданими до перевірки та долученими до матеріалів справи первинними документами За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Отже, фактичне здійснення господарської операції підтверджується наступним: 1) дією або подією; 2) зміною в структурі активів та зобов`язань або власному капіталі; 3) відомостями про господарську операцію; 4) економічним ефектом (приріст/збиток) у часі. Судом встановлено, що між СТОВ «Злагода» (покупець) та ТОВ «ІДЕАЛІС» (Постачальник) був укладений договір поставки № 28/11-1 від 28.11.2019р., за умовами якого Постачальник зобов`язувався передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов`язувався прийняти Товар та оплатити його. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності СТОВ «Злагода» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД 01.11); до видів діяльності ТОВ «ІДЕАЛІС» належить оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.31). Згідно з п.1.2 договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість Товару, що підлягала поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються рахунком, що є додатком до договору. Згідно з рахунком на оплату №135 від 28.11.2019р. сторони узгодили поставку автогуми (9 товарних позицій) на загальну суму 848700,00 гривень, в т.ч. ПДВ 141450 гривень. Відповідно до п. 2.3 договору доставка Товару здійснюється Покупцем самовивозом зі складу Постачальника власним автотранспортом. Транспортування товару здійснювалось позивачем власним автомобільним транспортом згідно з ТТН № 28/11-19 від 28.11.2019р. Згідно з видатковою накладною № 135 від 28.11.2019р. постачальник передав, а покупець прийняв замовлений товар. За вказаною операцією в ЄРЛН зареєстрована податкова накладна № 135 від 28.11.2019 р. За змістом п.4.2 договору оплата Товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на поточний рахунок Постачальника у строк до 30 банківських днів з моменту отримання Товару. На виконання умов договору позивачем було здійснено оплату згідно з платіжним дорученням № 835 від 13.12.2019 р. на суму 848 700,00 гривень. Господарську операцію відображено у бухгалтерському обліку товариства, що вбачається з картки рахунку

631. Подальший рух активів від їх надходження на склад матеріалів до вибуття відображено у Книзі складського обліку за січень-грудень 2019р. в розрізі найменувань із зазначенням кількості, джерела отримання та видачі, документів про приймання/видачу ТМЦ. Товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності згідно з лімітно-забірними картками на отримання запасних частин № бб від 09.12.2019р., № 74 від 27.12.2019р., № 75 від 09.12.2019р., № 76 від 20.12.2019р., № 77 від 20.12.2019р., № 78 від 27.12.2019р., № 79 від 12.12.2019р., № 79а від 12.12.2019р., № 80 за 16- 19 грудня 2019р., № 80а від 24.12.2019р., № 806 від 19.12.2019р., № 81 від 19.12.2019р., № 82 від 18.12.2019р., № 83 від 25.12.2019р., № 84 від 11.12.2019р., № 85 від 23.12.2019р., № 86 від 23.12.2019р., № 87 від 12.12.2019р., № 88 від 12.12.2019р., № 89 за 02-05 грудня 2019р., № 90 за 02-05 грудня 2019р., № 91 від 24.12.2019р. та Актами списання № ЗЛ-0000000743 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000744 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000767 від 31.12.2019р., № ЗЛ- 0000000741 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000740 від 31.12.2019 р., №ЗЛ-0000000768 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000756 від 31.12.2019 р., №ЗЛ-0000000755 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000769 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000773 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000754 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000772 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000770 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000771 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000747 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000745 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000766 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000750 від 31.12.2019р., № ЗЛ-0000000748 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000753 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000752 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000751 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000739 від 31.12.2019р., №ЗЛ-0000000742 від 31.12,2019р., №ЗЛ-0000000749 від 31.12.2019р. придбану автогуму використано для ремонту сільськогосподарської техніки та автомобілів позивача (комбайнів, тракторів, причепів, автомобілів), що підтверджується копіями лімітно-забірних карток та актів списання. Вказані обставини також зазначені у акті перевірки. Слід зазначити, що для провадження господарської діяльності позивач має власні виробничі приміщення: у складі комплексу будівель і споруд - нежитлові будівлі складів № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, розташовані за адресою: Довгеньківська сільська рада, згідно з технічними паспортами на виробничі будинки, виданими Ізюмським КП АБ та Бюро технічної інвентаризації 15.07.2010р.; ремонтну майстерню за адресою: Довгеньківська сільська рада згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Ізюмським КП АБ та Бюро технічної інвентаризації 15.07.2010р.; вагову за адресою: Довгеньківська сільська рада згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Ізюмським КП АБ та Бюро технічної інвентаризації 15.07,2010р.; ферму за адресою: Довгеньківська сільська рада згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Ізюмським КП АБ та Бюро технічної інвентаризації 15.07.2010р.; адміністративну будівлю за адресою: Довгеньківська сільська рада згідно з технічним паспортом на виробничий будинок, виданим Ізюмським КП АБ та Бюро технічної Інвентаризації 15.07.2010р. Позивачу також належить сільськогосподарська техніка, що використовується у господарській діяльності: трактори: Беларусь 892, державний номер 169,74 АХ; Беларусь 892, державний номер 16973 АХ; Т-150К, державний номер НОМЕР_1 ; Т-150К, державний номер НОМЕР_2 ; Т-156, державний номер НОМЕР_3 ; МТЗ- 1025, державний номер НОМЕР_4 ; МТЗ-80, державний номер НОМЕР_5 ; комбайни: "Джон-ДІр W 650", державний номер НОМЕР_6 ; КЗС-1218 "ПАЛЄССЄ", державний номер НОМЕР_7 ; CASE 5088, державний номер НОМЕР_8 ; ДОН-ЛАН 1500Б; автомобілі: КАМАЗ, державний номер НОМЕР_9 ; КАМАЗ, державний номер НОМЕР_10 ; КАМАЗ, державний номер НОМЕР_11 ; ГАЗ-САЗ 3507, державний номер НОМЕР_12 ; ГАЗ-САЗ 3507, державний номер НОМЕР_13 зерноочищувальний комплекс; тракторні причепи; сівалки; культиватори та інші, що підтверджується картками рахунків № 104 «Машини та обладнання», №105 «Транспортні засоби». Судом встановлено, що у позивача також наявний необхідний персонал та достатні трудові ресурси для провадження господарської діяльності - згідно з Податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за 4 квартал 2019р. у вказаний період за трудовими та цивільно-правовими договорами у позивача працювало 34 особи (форма 1ДФ за 4 квартал 2019р.). Податкова накладна № 135 від 28.11.2019р. за операцією з постачання автогуми на адресу позивача зареєстрована контрагентом-постачальником в ЄРПН та, відповідно, є підставою для нарахування платником податків-покупцем сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Господарська операція між СТОВ «Злагода» і ТОВ «ІДЕАЛІС» підтверджується належним чином оформленими первинними й іншими документами, що відображають реальність операції та свідчать про зміну майнового стану платника податків. Вказані документи надавались платником податків під час перевірки, вивчались податковим органом, зміст документів відтворений у тексті Акту перевірки. Дані цих документів не спростовані податковим органом. Судом встановлено, що в ході розгляду справи сторонами не заперечувалось, що податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, контрагентом задекларовано податкові зобов`язання. Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ПКУ. Відповідно до п. 201.10 ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг і платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених п. 201.1 та/або п. 192.1 ПКУ, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до п. 201.16 ПКУ, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. Верховним Судом у постанові від 20 червня 2018 року у справі №819/1383/17 викладено висновок про те, що відсутність квитанцій про неприйняття податкових накладних свідчать про наявність у позивача підстав для формування сум податкового кредиту за такими податковими накладними. Тобто, при реєстрації податкової накладної контролюючий орган здійснює масштабну перевірку. Якщо контролюючий орган в ході перевірки не знаходить порушень і податкова накладна не відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків господарської операції та оцінки ступеня ризиків платника податків, серед яких є і перевірка номенклатури товарів, в такому випадку податкова накладна приймається до реєстрації та реєструється, а платнику податків надсилається засобами електронного зв`язку підтвердження про реєстрацію - квитанція. Платник податків, якому надіслано Квитанцію, як підтвердження реєстрації податкової накладної, фактично пройшов перевірку законності формування податкового зобов`язання ним, як продавцем, та законність формування податкового кредиту його контрагентом- покупцем, який зазначений у зареєстрованій податковій накладній, а отже, неможливо припускати, що має місце незаконність дій або підміна номенклатури у платника податків, якого контролюючий орган вже перевірив та підтвердив законність цієї дії. За приписами статті 4 Закону України №996-XIV, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції. Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов`язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. Не визнаючи господарські операції позивача з контрагентом реальними, контролюючий орган також виходив з аналізу податкової інформації про контрагента. Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 ПК України). Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням та сплатою податків. Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а. Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних податкової інформації по спірним контрагентам, без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагентів, є безпідставними. З приводу посилання податкового органу на відповідність діяльності контрагента позивача ознакам фіктивного підприємництва, обґрунтовуючи цей довід інформацією, яка зібрана у кримінальних провадженнях №№32017050290000006, 32019220000000096, протоколу допита свідка, порушених за фактами вчинення кримінальних правопорушень у сфері економіки, колегія суддів зазначає, наступне. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Будь яких доказів в ході розгляду кримінальних справ, які б свідчили про протиправність здійснених операцій до суду не надано. Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. На підставі цього, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на відомості щодо контрагентів, отримані в межах кримінальних проваджень, допити свідків, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18, Великою Палатою Верховного Суду 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19. Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження, протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом. При цьому, колегія суддів наголошує, що жодних вироків за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб`єктів відповідачем надано не було. Відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним. Отже, відповідачем не було доведено факту порушення позивачем вимог податкового законодавства при проведенні господарських операцій з його контрагентами. З приводу посилання апелянта на те, що проведеним аналізом ТОВ «Ідеаліс» встановлено придбання товарів у контрагентів, які не могли їх постачати у зв`язку із відсутністю реального джерела походження товарів, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 року у справі № 816/1959/17 вказав на те, що доводи податкового органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин. Щодо посилань відповідача на те, що у зв`язку з ненаданням на запити податкового органу документів ТОВ «Ідеаліс» неможливо дослідити реальність операцій щодо придбання товарів та отримання послуг, колегія суддів зазначає наступне. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" у даному випадку не може нести відповідальність за невиконання контрагентами контрагента своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними . Аналогічний правовий висновок містяться в постановах Верховного суду від 27 травня 2021 року у справі № 820/6980/14 та від 12.03.2019 у справі № 804/9057/13-а. Принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України. Так, відповідно до статті 47 Податкового кодексу України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Також, суд зазначає, що, у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що свідчить про те, що, у разі коли контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо неплатника, а не інших осіб, у т.ч. його контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару (послуг) відповідних сум до складу податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16. Разом з тим, податкова інформація не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства. Отже, суд не може покласти в основу судового рішення документи та обґрунтування контролюючого органу щодо обставин нереальності господарських операцій, оскільки такі ґрунтуються виключно на припущеннях і у своїй сукупності не можуть беззаперечно підтверджувати такі обставини. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 803/1712/13-а (провадження № К/9901/27172/18). Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій. Також, колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності. Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Суд зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності". Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента. Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та інших податкових зобов`язань, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Втім відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів (вироків по кримінальній справі щодо контрагентів позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача вищенаведеними контрагентами , не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок. Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення відносно позивача податкового повідомлення-рішення № 00054640702 від 20.04.2021р., яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)», а саме в частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень.. Отже, аналізуючи наведені контролюючим органом доводи у їх сукупності, суд вважає, що такі не свідчать про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача з контрагентами, а наведені позивачем аргументи та докази, надані на їх підтвердження спростовують висновки контролюючого органу, покладені в основу оскаржуваних в цій справі податкових повідомлень-рішень. З урахуванням вищезазначеного, доводи відповідача щодо правомірності податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00054640702 від 20.04.2021р., яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)», а саме в частині основного платежу у розмірі 141450 гривень, штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 35362,50 гривень. є помилковими. Щодо рішення суду в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Злагода" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягненні витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1,2,3 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно ч.1, п.1 ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Статтями 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення усправі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Представником позивача, до суду першої інстанції було подано клопотання про розподіл судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою. Також представником позивача було подано : детальний опис робіт наданих послуг за договором про надання правничої допомоги; акт виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги. Колегія суддів зазначає, що вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції. Також, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 30.07.2021 року у справі № 560/5990/21, висловлено позицію, згідно якої «…відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмірвитрат на правничу допомогу,які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Таким чином, судом касаційної інстанції встановлено право іншої сторони подати відповідні заперечення та можливість суду встановити співмірність заявленої суми витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі№755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 року по справі №200/10535/19-а, від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19. Як вбачається з матеріалів справи представником відповідача не було заявлено клопотання щодо зменшення розміру судових витрат, тому суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., з огляду на що заява представника позивача підлягає задоволенню. При цьому, аргументи апеляційної скарги апелянта є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Відповідач в апеляційній скарзі фактично лише цитує положення ст. 134 КАС України. Колегія суддів зауважує, що зі змісту апеляційної скарги не вбачається, у чому саме проявляється не співмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу в частині задоволених вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів зазначає, що в межах цієї справи позивачем до суду першої інстанції надавалися належні та достатні докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу. На думку колегії суддів, з урахуванням обсягу виконаної роботи, розміру гонорару не є завищеним. Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін . Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року введений воєнний стан на території України. З урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області постанова винесена 10.01.2023 року. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 по справі № 520/19438/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 16.01.2023 року