Постанова 4824 № 757/1962/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/1962/21-ц Головуючий у суді І інстанції Вовк С.В. Провадження № 22-ц/824/382/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 січня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування, в с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ «СК «Альфа-Гарант»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму страхового відшкодування майнової шкоди у розмірі 104 000,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 3 750,00 грн та три проценти річних у розмірі 1 205,21 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 жовтня 2019 року о 15:40 год. у м. Києві на Дарницькому мосту, з`їзд на Наддніпрянське шосе, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху і перестроюванні, не надав дорогу автомобілю «Фольцваген», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , що рухався у попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися, та, своєчасно не подавши сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку, змусив позивача змінювати напрямок руху, для уникнення дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), чим створив аварійну обстановку (постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року у справі № 752/1913/20). Водій автомобіля «МАН 8.180», д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_3 здійснював маневрування наліво, а саме на з`їзд з Дарницького мосту із середньої смуги руху, яка дозволяє рух тільки прямо на правий з`їзд (місце ДТП), чим порушив правила зупинки та стоянки, що створило перешкоду дорожньому руху та загрозу безпеці дорожнього руху. Відносно ОСОБА_3 інспектором патрульної поліції складено постанову ДП18 № 264257 від 10 січня 2020 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за порушення правил зупинки та стоянки, що створило перешкоду для інших учасників дорожнього руху, за що передбачена відповідальність відповідно до частини третьої статті 122 КУпАП. При цьому водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , у м. Києві по Дарницькому мосту, з`їзд до Наддніпрянського шосе, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, рухався, займаючи одночасно дві смуги руху, при виникненні небезпеки для руху не вжив заходів до зменшення швидкості, для безпечного об`їзду перешкоди, а у разі необхідності аж до повної зупинки транспортного засобу, у результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобілем «МАН», д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів (постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року у справі № 752/1986/20). 7 квітня 2020 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (далі - КНДІСЕ) надав висновок експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження № 6176/20-52, згідно якого: 1. в даній дорожній обстановці, з технічної точки зору, водій автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п. п. 2.3. д) і 12.3. ПДР України;2, 3. в даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, дії водія автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. п. 2.3. д) і 12.3. ПДР України, які й знаходяться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП; 4. з технічної точки зору, в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Хонда» ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 2.3. д), 9.2. б) і 10.3. ПДР України; 5, 6. в дорожній ситуації, що склалася, дії водія автомобіля «Хонда» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. п. 2.3. д), 9.2. б) і 10.3. ПДР України, а невідповідність вимогам п.п. 2.3. д) і 10.3. ПДР України знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП, з технічної точки зору; 7. в даній дорожній обстановці водій автомобіля «МАН» ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 2.3. д), 1.1. розділу 34 ПДР України, з технічної точки зору; 8, 9. для надання оцінки дій водія автомобіля «МАН» ОСОБА_3 вимогам п. п. 2.3. д) і 1.1. розділу 34 ПДР України та встановлення їх знаходження в причинному зв`язку з настанням даної ДТП, спеціальні технічні знання не потрібні. Така оцінка може бути здійснена судом самостійно з урахуванням вимог зазначених вище пунктів ПДР України та фактичних обставин руху автомобіля «МАН» зафіксованих на наявних відеозаписах пригоди. На момент ДТП водій автомобіля «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1 , мав договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № АМ/5485023, укладений з ПАТ «СК АХА Страхування»; водій автомобіля «МАН», д.н.з. НОМЕР_3 , - поліс за № АМ/8578543, укладений з ТДВ «СК «Альфа-Гарант», а позивач як водій і власник автомобіля «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , - поліс за № АО/3976034, укладений з ПАТ «СК Арсенал Страхування». Позивач отримав страхове відшкодування за вищевказаним страховим випадком в сумі 100 000,00 грн від ПАТ «СК АХА Страхування» (лист № 7628/12ЦВ від 28 вересня 2020 року). 24 липня 2020 року позивач направив на адресу ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомлення про ДТП та заяву про виплату страхового відшкодування, однак листом від 3 вересня 2020 року відповідач повідомив, що 19 серпня 2020 року позивачу було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, про що прийнято відповідне рішення, яке надіслане листом від 19 серпня 2020 року, у зв`язку з цим був проведений тільки огляд пошкодженого автомобіля, розрахунок суми матеріального збитку не проводився. У листі від 19 серпня 2020 року зазначено, що позивачем не надано документів щодо визнання вини водія ОСОБА_3 у ДТП, яка відбулась 23 жовтня 2019 року. Оскільки цивільно-правова відповідальність за полісом № АМ-0008578543 не настала внаслідок вказаної ДТП, відповідач не має правових підстав для виплати страхового відшкодування у відповідності до пункту 32.1 статті 33 ЗаконуУкраїни «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». 29 вересня 2020 року позивач самостійно обрав експерта для визначення розміру матеріальної шкоди, за що сплатив 4 000,00 грн. Відповідно до висновку № 2160 експертного дослідження, складеного 2 жовтня 2020 року, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 397 538,17 грн. Оскільки ліміт застрахованої цивільно-правової відповідальності складає 100 000,00 грн, позивач вважає, що сума страхового відшкодування має становити 100 000,00 грн та 4 000,00 грн витрат на проведення експертного дослідження. Водночас, так як відносини між сторонами є грошовим зобов`язанням, то відповідач має сплатити страхову суму з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми, розмір яких за розрахунками позивача за період з 20 серпня 2020 року по 13 січня 2021 року складає 3 750,00 грн та 1 205,21 грн відповідно. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи не підтверджується, що дії водія автомобіля «МАН» ОСОБА_3 знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП, яка мала місце 23 жовтня 2019 року, а також, що з його вини був пошкоджений автомобіль позивача. Натомість постановою суду у справі № 752/1986/20 встановлено, що саме позивач, керуючи автомобілем «Фольксваген», скоїв зіткнення з автомобілем «Хонда» та автомобілем «МАН», що призвело до пошкодження транспортних засобів. Ураховуючи зазначене, ТДВ СК «Альфа-Гарант» не порушило права позивача щодо отримання страхового відшкодування, оскільки цивільно-правова відповідальність за полісом АМ/8578543 не виникла, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. В апеляційній скарзі позивач в особі свого представника - адвоката Чишинського Р.В. просить вказане судове рішення скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи,неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не надав оцінки обставинам справи, не звернув уваги на вимоги пунктів ПДР, які порушив водій ОСОБА_3 , та фактичні обставини руху автомобіля «МАН» д.н.з. НОМЕР_3 , зафіксованих на наявних відеозаписах пригоди, обмежившись лише висновком про те, що матеріали справи не містять рішення суду щодо встановленої вини водія автомобіля «МАН» у даному ДТП, що не ґрунтується на положеннях діючого законодавства. У переліку матеріалів, які надаються страховику для проведення страхової виплати відсутній такий документ як постанова (рішення) суду про вину водія, а закон встановлює різні варіанти доведення вини учасника ДТП для виплати страхового відшкодування, серед яких і постанова у справі про адміністративне правопорушення, і висновок судового експерта, письмові матеріали, покази свідків, фото/відеоматеріали тощо. При цьому цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, у випадку не спростовання якої в процесі розгляду справи, є юридичні підстави для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, що залишено судом поза увагою. У висновку експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження № 6176/20-52 від 7 квітня 2020 року на аркушах 9-12 детально описано механізм ДТП, зафіксовано його на фотознімках, з яких вбачається факт порушення водієм «МАН» ПДР України, яке створило перешкоду дорожнього руху та загрозу безпеці дорожнього руху, що підтверджено також і постановою про накладення адміністративного стягнення серії ДП18 № 264257 від 10 січня 2020 року, згідно якої водія ОСОБА_3 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності. Таким чином документально підтверджується, що в ДТП наявні три водії - винуватці, за дії яких настає цивільно-правова відповідальність відповідних страхових компаній (по 1/3 за кожного), що підтверджується висновком експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження № 6176/20-52 від7 квітня 2020 року, проведеного експертами КНДІСЕ, та постановами у справах про адміністративні правопорушення, якими підтвердженого факт адміністративного правопорушення кожним з водієм, яке з технічної точки зору знаходиться в причино-наслідковому зв`язку з настанням ДТП. Без аналізу вищевказаних документів проведення страхового розслідування, яке є прямим обов`язком відповідача, здійснено останнім не ретельно та поверхнево, а тому відмова у виплаті страхового відшкодування є необгрунтованою та передчасною. У відзиві на апеляційну скаргупредставник ТДВ СК «Альфа-Гарант» за довіреністю - Білинова А.В. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Свої заперечення відповідач обгрунтував тим, що у постанові про накладення адміністративного стягнення ДП18 № 264257, складеної 10 січня 2020 року інспектором НП України, зазначено, що ОСОБА_3 порушив пункт 15.9 в) ПДР України, проте в цій постанові не вказано, що ДТП 23 жовтня 2019 року сталась з його вини, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб позивача. З огляду на зазначене та на підставі пункту 32.1 статті 32 ЗаконуУкраїни «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ТДВ СК «Альфа-Гарант» правомірно прийняло рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, про що повідомило ОСОБА_1 листом № 12/3670 від 19 серпня 2020 року, адже цивільно-правова відповідальність за полісом № АМ/8578543 не настала. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 жовтня 2019 року у м. Києві на Дарницькому мосту сталася ДТП за участі трьох учасників дорожнього руху, а саме: ОСОБА_2 - водія «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1 ; ОСОБА_1 - водія «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 ; ОСОБА_3 - водія «МАН», д.н.з. НОМЕР_3 . За зверненням ОСОБА_1 від 19 лютого 2020 року КНДІСЕ надав висновок експертного дослідження за результатами проведення автотехнічного дослідження № 6176/20-52 від 7 квітня 2020 року, відповідно до якого: 1. в даній дорожній обстановці, з технічної точки зору, водій автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п. п. 2.3. д) і 12.3. ПДР України; 2, 3. в даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, дії водія автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. п. 2.3. д) і 12.3. ПДР України, які й знаходяться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП; 4. з технічної точки зору, в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Хонда» ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 2.3. д), 9.2. б) і 10.3. ПДР України; 5, 6. в дорожній ситуації, що склалася, дії водія автомобіля «Хонда» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. п. 2.3. д), 9.2. б) і 10.3. ПДР України, а невідповідність вимогам п.п. 2.3. д) і 10.3. ПДР України знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП, з технічної точки зору; 7. в даній дорожній обстановці водій автомобіля «МАН» ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 2.3. д), 1.1. розділу 34 ПДР України, з технічної точки зору; 8, 9. для надання оцінки дій водія автомобіля «МАН» ОСОБА_3 вимогам п. п. 2.3. д) і 1.1. розділу 34 ПДР України та встановлення їх знаходження в причинному зв`язку з настанням даної ДТП, спеціальні технічні знання не потрібні. Така оцінка може бути здійснена судом самостійно з урахуванням вимог зазначених вище пунктів ПДР України та фактичних обставин руху автомобіля «МАН» зафіксованих на наявних відеозаписах пригоди (а.с. 69-86). Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року у справі № 752/1913/20, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 4 червня 2020 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення за частиною четвертою статті 122 КУпАП, а провадження у справі закрито за закінченням строків давності накладення адміністративного стягнення. У зазначених судових рішеннях встановлено, що 23 жовтня 2019 року о 15:40 год. у м. Києві на Дарницькому мосту, з`їзд на Наддніпрянське шосе, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху, перестроюванні, не надав дорогу автомобілю «Фольцваген», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водіяОСОБА_1 , що рухався у попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися, при цьому своєчасно не подав сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку, тобто, водій ОСОБА_2 своїми діями змусив водія ОСОБА_1 змінювати напрямок руху для уникнення ДТП, чим створив аварійну обстановку. Тобто ОСОБА_4 порушив п. п. 9.2 б), 9.4, 10.1, 10.3 ПДР України, чим вчинив дії, передбачені частиною четвертою статті 122 КУпАП (а.с. 58-62). Іншою постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року у справі № 752/1986/20, яка не була оскаржена в апеляційному порядку та набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтю 124 КУпАП, а провадження по справі закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. У цьому судовому рішенні встановлено, що 23 жовтня 2019 року о 15:45 год. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , у м. Києві по Дарницькому мосту, з`їзд до Наддніпрянського шосе, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, рухався, займаючи одночасно дві смуги руху, при виникненні небезпеки для руху не вжив заходів до зменшення швидкості для безпечного об`їзду перешкоди, а в разі необхідності аж до повної зупинки транспортного засобу, у результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобілем «МАН», д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів, тобто вчинив дії, якими порушив вимоги п. п. 11.10, 12.1, 12.3 ПДР України, за що відповідальність передбачена статтею124 КУпАП (а.с. 66, 67). Постановою серії ДП18 № 264257 від 10 січня 2020 року, прийнятою т.в.о. інспектора ВРОМ ДТП УПП у м. Києві ДПП, провадження у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, щодо ОСОБА_3 за частиною третьою статті 122 КУпАП закрито на підставі частини сьомої статті 247 та статті 38 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. У вказаній постанові інспектора патрульної поліції зазначено, що ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «МАН 8.180», д.н.з. НОМЕР_3 , 23 жовтня 2019 року о 15:45 год. у м. Києві на Дарницькому мосту, з`їзд до Наддніпрянського шосе, порушив правила зупинки, стоянки, що створило перешкоду дорожньому руху та загрозу безпеці руху, чим порушив пункт 15.9 в) ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 122 КУпАП (а.с. 64). На момент ДТП водії ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали чинні договори (поліси) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 як водія автомобіля «МАН», д.н.з. НОМЕР_3 , була застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за полісом № АМ/8578543з лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілої особи, у розмірі 100 000,00 грн та з нульовою франшизою (а.с. 13). 24 липня 2020 року позивач направив на поштову адресу ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомлення про ДТП та заяву про виплату страхового відшкодування від 23 липня 2020 року (а.с. 14-18). Листом від 19 серпня 2020 року № 12/3670 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування з посиланням на пункт 32.1 статті 33 (в дійсності статті 32) Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки останнім не було надано документів щодо визнання вини водія забезпечувального транспортного засобу ОСОБА_3 у ДТП, яка відбулась 23 жовтня 2019 року, і цивільно-правова відповідальність за полісом № АМ/8578543 не настала внаслідок вказаної ДТП (а.с. 20). Також листом від 3 вересня 2020 року № 12/3885 відповідач повідомив представника позивача, що у зв`язку з прийняттям рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування був проведений тільки огляд пошкодженого автомобіля, розрахунок суми матеріального збитку не проводився (а.с. 19). На замовлення ОСОБА_1 від 25 вересня 2020 року судовим експертом Диким В. П. було проведене автотоварознавче дослідження пошкодженого автомобіля «Фольцваген», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності позивачу, за результатами якого складено висновок № 2160 експертного дослідження від 2 жовтня 2020 року, згідно якого матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 397 538,17 грн (а.с. 25-54). За проведення вказаного автотоварознавчого дослідження позивач сплатив ФОП ОСОБА_5 4 000,00 грн, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордера № 60 від 29 вересня 2020 року (а.с. 55). При цьому встановлено, що позивач отримав страхове відшкодування за вищевказаним страховим випадком в сумі 100 000,00 грн від ПАТ «СК АХА Страхування» (АТ «СК «АРКС»), у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , що підтверджується листом вих. № 7628/12ЦВ від 28 вересня 2020 року (а.с. 87). Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, ЗаконУкраїни «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі №147/66/17). Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Водночас в Законі наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV). Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV). Колегія суддів звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина першої статті 1188 ЦК України). За змістом указаних норм, фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування матеріальної шкоди, є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У пункті 8 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що спір про відшкодування шкоди, завданої самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування. Як свідчать матеріали справи, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування з посиланням на пункт 32.1 статті 32 ЗаконуУкраїни «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з огляду на те, що ОСОБА_1 не надав документів щодо визнання водія забезпечувального автомобіля «МАН», д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_3 винним у ДТП, яка мала місце 23 жовтня 2019 року. Постановою інспектора патрульної поліції серії ДП18 № 264257 від 10 січня 2020 року закрито провадження стосовно ОСОБА_3 за строками накладення адміністративного стягнення без встановлення його вини у даній ДТП із зазначенням у фабулі цієї постанови обставин того, що ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «МАН», д.н.з. НОМЕР_3 , 23 жовтня 2019 року у м. Києві на Дарницькому мосту, з`їзд до Наддніпрянського шосе, порушив правила зупинки і стоянки, що створило перешкоду дорожнього руху та загрозу безпеці руху, чим порушив пункт 15.9. в) ПДР України. Під час розгляду вказаної справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 15.9 в) ПДР України не встановлено, що останній вчинив винні дії, якими допустив зіткнення з автомобілем позивача під його керуванням. Відповідно до пункту 15.9 в) ПДР України зупинка забороняється на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях. З матеріалів справи, в тому числі висновку експертного дослідження за результатами проведення КНДІСЕ автотехнічного дослідження № 6176/20-52 від 7 квітня 2020 року, не вбачається, що дії водія автомобіля «МАН» ОСОБА_3 знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП, яка мала місце 23 жовтня 2019 року, а також, що з його вини був пошкоджений автомобіль позивача. Так, для відшкодування матеріальної (майнової) шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Встановлення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Натомість у постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року у справі № 752/1986/20 було встановлено, що саме ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , у м. Києві по Дарницькому мосту, з`їзд до Наддніпрянського шосе, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, рухався, займаючи одночасно дві смуги руху, при виникненні небезпеки для руху не вжив заходів до зменшення швидкості для безпечного об`їзду перешкоди, а в разі необхідності аж до повної зупинки транспортного засобу, у результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобілем «МАН», д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження цих транспортних засобів. Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно із пунктом 32.1 статті 32 ЗаконуУкраїни «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ОСОБА_3 у заподіянні шкоди позивачу під час ДТП 23 жовтня 2019 року, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями страхувальника та майновою шкодою, завданою позивачу, а відтак страховик ТДВ СК «Альфа-Гарант» не порушило права ОСОБА_1 щодо отримання страхового відшкодування, оскільки цивільно-правова відповідальність за полісом АМ/8578543 не виникла. Суд першої інстанції належним чином визначив характер спірних правовідносин, на підставі наявних у справі доказів дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, інфляційних втрат та 3 % річних. В оцінці доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що дійсно цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини і якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Разом з тим, наявні у матеріалах справи докази спростовують вину водія забезпечувального відповідачем автомобіля «МАН», д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_3 у пошкодженні автомобіля Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить позивачу на праві власності, внаслідок ДТП, що мала місце 23 жовтня 2019 року у м. Києві на Дарницькому мосту, а також не підтверджують причинного зв`язку між протиправною поведінкою вищевказаної особи і завданою позивачу шкодою за результатом оцінки усіх фактичних обставин справи. Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що у даному випадку в результаті заподіяння під час ДТП шкоди між сторонами не виникли цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням, а саме: позивач не набув права отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV не виник у страховика особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги представника позивача. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко М.В. Мережко С.І. Савченко