Постанова Київський апеляційний суд № 310/5082/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/207/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 січня 2023року місто Київ справа №310/5082/21 Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Петрова Д.В., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: В червні 2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 19 квітня 2012 року у розмірі 12602,54 грн., яка складається з: 9880,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 678,30 грн.- заборгованість за простроченими відсотками; 2044,24 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. В обґрунтування вимог посилався на те, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 19 квітня 2012 року. Вказувавна те, що ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана нимзаява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Зазначав, що для користування кредитним картковим рахунком позичальник отримав кредитну картку та у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 16000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, однак за життя порушив взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів позивачу. Вказував, що спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 , вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де в якості адреси реєстрації зазначено: АДРЕСА_1 . Зазначав, що банком 04 серпня 2020 року була направлена претензія кредитора до Бердянської державної нотаріальної контори та 11 серпня 2020 року отримана відповідь, в якій зазначалось, що спадкоємці померлого позичальника із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії ATКБ «ПРИВАТБАНК». Вважає, щовідповідач прийняв спадщину, до складу якої входять, у тому числі кредитні зобов'язання померлого позичальника. Вказував, що 10грудня 2020 року до спадкоємців позичальника було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій відповідачем не було виконано. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог посилався на те, що спадкоємці ОСОБА_3 мали право подати заву про прийняття або про відмову від спадщини у строк з 11 серпня 2019 року по 11 лютого 2020 року, однак, у встановлений строк ОСОБА_4 не подав заяву про відмову від прийняття спадщини, а тому він вважається таким, що прийняв спадщину. Вказував, що позивачем було надано до суду копії паспортів позичальника та відповідача, які містять одну й ту ж саму адресу реєстрації сторін, а тому ОСОБА_1 вважається фактичним спадкоємцем в силу статті 1268 ЦК України. Зазначав, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не з`ясував правовий статус квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у якому були зареєстровані та проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , хто є його власником. Посилався на те, що ОСОБА_1 не надав доказів, що розмір спадкового майна є меншим, ніж заборгованість спадкодавця по кредиту. Відзиву на апеляційну скаргу позивача до Київського апеляційного суду не надійшло. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та ненадання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» доказів на підтвердження своїх вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 19 квітня 2012 року. Позивач зазначав, що ОСОБА_2 , підписавши анкету-заяву підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.uaскладає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер. Як вбачається з розрахунку заборгованості, який долучений позивачем до позовної заяви станом на день смерті позичальника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) розмір заборгованості за кредитним договором б/н від 19 квітня 2012 року становила: 9880,00 грн.- заборгованість за тілом кредиту; 28664,65 грн. - заборгованість за простроченими відсотками;195 грн.- пеня. Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 19 квітня 2012 року у розмірі 12602,54 грн., яка складається з: 9880,00 грн.- заборгованість за тілом кредиту; 678,30 грн.- заборгованість за простроченими відсотками; 2044,24 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. 04 серпня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» направив до Бердянської державної нотаріальної контори претензію кредитора у порядку ст.1281 ЦК України, що підтверджується копією листа за вих.№ SAMDN51000115592442 від 13липня 2020 рокута реєстром поштових відправлень - рекомендованих листів від 04серпня 2020року. Листом вих.№ 1379/02.14 від 07 серпня 2020 року Бердянська державна нотаріальна контора повідомила АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що спадкоємці померлого ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися. 10 грудня 2020 року позивачем було направлено лист-претензію на ім'я відповідача ОСОБА_1 як спадкоємця позичальника ОСОБА_2 , стверджується листом - претензією за вих. №SAMDN51000115592442 від 04грудня 2020 року та реєстром заказних поштових відправлень. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина 1 статті 1268 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України). За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі №14-53цс18. З матеріалів справи вбачається, що 04 серпня 2020 року, тобто протягом одного року з дня настання строку вимоги, банк надіслав до Бердянської державної нотаріальної контори претензію кредитора у порядку ст.1281 ЦК України. Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов'язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №332/2936/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 520/17508/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі №336/5443/16. Відповідно до частини 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язанийзвернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак згідно з частиною 3 статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі №496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі №645/1566/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі №2609/30529/12. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України). Згідно з частиною 6 статті 81 ЦК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду, а позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо надання та (або) витребування доказів не скористався. В оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що відповідач відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України прийняв спадщину після смерті позичальника, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Зазначав, що вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де в якості адреси реєстрації зазначено: АДРЕСА_1 . Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї. Згідно з ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Позивач зазначав, що останнім місцем проживання ОСОБА_2 було за адресою:АДРЕСА_1 . На підтвердження даних обставин позивач долучив копії паспортів позичальника та відповідача. З копії паспорту позичальника ОСОБА_2 вбачається, що останній був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 07 листопада 2016 року. При цьому, з копії паспорту ОСОБА_1 вбачається, що останній був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 03 серпня 2020 року по 27 квітня 2021 року, що також підтверджується листом відділу реєстрації місця проживання Бердянської міської ради Запорізької області від 16 липня 2021 року №4941. Згідно довідки відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 09 серпня 2021 року ОСОБА_1 з 27 квітня 2021 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, з викладеного вбачається, що станом на час відкриття спадщини - 11 серпня 2019 року ОСОБА_1 не був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено, що доказів, які об`єктивно і переконливо вказували би на те, що відповідач ОСОБА_1 постійно проживав із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини і прийняв спадщину після його смерті позивачем надано не було. А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем було надано до суду копії паспортів позичальника та відповідача, які містять одну й ту ж саму адресу реєстрації сторін, а тому ОСОБА_1 вважається фактичним спадкоємцем в силу статті 1268 ЦК України, спростовуються вищевикладеним. Враховуючи, що предметом спору у цій справі є вимоги кредитора до спадкоємця про стягнення заборгованості за кредитним договором, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язаний був довести ті обставини, на які він посилавсяяк на підставу свої вимог, тобто подати суду докази наявності у спадкодавця майна та його вартості, а у випадку неможливості надати такі докази - заявити клопотання про їх витребування, однак з дотриманням правил та процедур, встановлених ЦПК України. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №306/486/17. Обгрунтовуючи позовні вимоги покладенням на спадкоємця обов`язкусплатити заборгованість в межах вартості спадкового майна, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не зазначив та не надав жодного доказу про наявність у спадкодавця на праві власності за життя будь-якого рухомого/нерухомого майна та доказів щодо його вартості. При цьому, позивач ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не заявляв клопотань щодо витребування доказів на підтвердження наявності спадкового майна та визначення його вартості. Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги недоведеність позивачем факту наявності, об`єму та вартості спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , у межах вартості якого спадкоємець останнього несе відповідальність перед кредитором, колегія судів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Посилання в апеляційній скарзі на те, що: суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позовута позбавив позивача права на поновлення своїх порушених прав за рахунок майна одержаного у спадщину; ОСОБА_1 не надав доказів, що розмір спадкового майна є меншим, ніж заборгованість спадкодавця по кредиту, колегія суддів відхиляє, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, тоді як позивачем не надано належних доказів, на підставі яких суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку для задоволення позову. Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів, зокрема доказів, поданих позивачем на підтвердження його доводів. Вказані аргументи спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин саме в тому контексті, який, на думку позивача є правовою підставою для стягнення з відповідача кредитної заборгованості. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: