Постанова Хмельницький апеляційний суд № 676/4539/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2023 року м. Хмельницький Справа № 676/4539/21 Провадження № 22-ц/4820/129/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О., секретар судового засідання Чебан О.М., з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_3 до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2022 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст первісних позовних вимог У липні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Рада), ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно. ОСОБА_3 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_6 , після смерті якого в управління спадковим майном вступила дружина покійного та матір позивача, ОСОБА_7 . У свою чергу ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого відкрилася спадщина на земельні частки (паї) Колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» с. Устя, Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - КСП «Україна»), розміром 2,23 в умовних кадастрових гектарах. Ці земельні частки (паї) належали ОСОБА_6 відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0262683 та ОСОБА_7 відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0262684, виданих останнім на підставі розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 2 грудня 1996 року №544- р. На час відкриття спадщини матері ОСОБА_7 позивач був зареєстрований і проживав з нею у житловому будинку по АДРЕСА_1 , а тому він прийняв цю спадщину в установленому порядку. Водночас сестра позивача ОСОБА_8 та її дочка ОСОБА_4 хоч і були зареєстровані за вказаною адресою, однак не проживали разом із спадкодавцем. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла. Як єдиний спадкоємець за законом після смерті матері ОСОБА_7 позивач звернувся до нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини, натомість йому було відмовлено через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно. За таких обставин ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 на: земельну частку (пай) КСП «Україна» розміром 2,23 в умовних кадастрових гектарах, яка належала на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0262683 від 10 грудня 1996 року ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; земельну частку (пай) КСП «Україна» розміром 2,23 в умовних кадастрових гектарах, яка належала на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0262684 від 2 грудня 1996 року ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Процесуальні дії суду першої інстанції Суд ухвалою від 23 травня 2022 року залучив ОСОБА_5 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2022 року в позові відмовлено. Суд керувався тим, що ОСОБА_7 не перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі та не вступала в управління спадковим майном як його дружина, тобто вона не є спадкоємцем останнього. Після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняла лише його дочка, ОСОБА_5 . На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 з нею проживали дочка ОСОБА_8 і внучка ОСОБА_4 , які вважаються такими, що прийняли спадщину. ОСОБА_3 не прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_7 , оскільки на час відкриття спадщини він хоч і був зареєстрований за однією адресою разом із спадкодавцем, однак відбував покарання у місцях позбавлення волі та не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Крім того, ОСОБА_3 не пред`явив позовні вимоги до спадкоємиці батька, ОСОБА_5 . Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що на час смерті матері ОСОБА_7 позивач був зареєстрований і проживав разом із нею за однією адресою, внаслідок чого він прийняв спадщину та набув право на спадкове майно. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Рада, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не подали відзив на апеляційну скаргу. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частиною 1 статті 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою. ОСОБА_3 і ОСОБА_5 є дітьми ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ОСОБА_8 є дочкою, а ОСОБА_4 - внучкою ОСОБА_7 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проживали у житловому будинку АДРЕСА_1 , в якому зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 . Внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 відкрилася спадщина на земельну частку (пай) КСП «Україна» розміром 2,23 в умовних кадастрових гектарах, яка належала померлому відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0262683 від 10 грудня 1996 року, виданого на підставі розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 2 грудня 1996 року №544-р. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2017 року встановлено, що ОСОБА_5 фактично вступила в управління спадковим майном після смерті батька ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, внаслідок чого відкрилася спадщина на земельну частку (пай) КСП «Україна» розміром 2,23 в умовних кадастрових гектарах, яка належала померлій відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0262684 від 10 грудня 1996 року, виданого на підставі розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 2 грудня 1996 року №544-р. На день смерті ОСОБА_7 у житловому будинку АДРЕСА_1 , були зареєстровані її дочка ОСОБА_8 ( яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та внучка ОСОБА_4 . Вироком Комінтерновського районного суду Одеської області від 5 серпня 1998 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 3 ст. 101, ч. 2 ст. 141, ч. 3 ст. 142 Кримінального кодексу України 1963 року до 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 4 квітня 2009 року ОСОБА_3 звільнено з виправної колонії по відбуттю строку покарання. Спадкоємці ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не зверталися до нотаріуса з заявами про відкриття спадщини, спадкові справи після їх смерті не заводилися. У липні 2021 року ОСОБА_3 подав нотаріусу заяву про оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_7 . Листом приватного нотаріуса Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Бокуліч З.В. від 13 липня 2021 року №41/02-31 відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Положення цього конституційного принципу кореспондуються з приписами статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно яких акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відповідно до ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу Української РСР в редакції Закону 1963 року (далі - ЦК Української РСР 1963 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. За змістом ч. 1 ст. 529, ст. 530 ЦК Української РСР 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). В силу ст. 548 ЦК Української РСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Із положень п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року за № 152/361), яка була чинною на час виникнення спірних відносин, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. 1 січня 2004 року набрав чинності ЦК України (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Як передбачено п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Статтями 1216, 1217 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статях 1261-1265 цього Кодексу. В силу ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Із положень ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. В силу ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку. За відсутності заповіту право на спадкування виникає у спадкоємців за законом почергово. Відносини спадкування регулюються тим законом, який був чинним на час відкриття спадщини, зокрема, у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року до відносин спадкування застосовуються відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, в тому числі щодо кола спадкоємців і порядку прийняття спадщини. Згідно цього Кодексу до спадкоємців за законом відносяться діти, дружина і батьки (усиновителі) померлого (перша черга) та брати, сестри, дід і бабка померлого (друга черга). Для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, необхідно щоб він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або щоб він подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець має вчинити ці дії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. За чинним ЦК України діти спадкодавця відносяться до спадкоємців першої черги за законом. Для прийняття спадщини встановлюється шестимісячний строк, перебіг якого починається з дня смерті спадкодавця. У цей строк спадкоємець, який не проживав із спадкодавцем, вправі подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо протягом указаного строку спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини, він є таким, що не прийняв її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що своєчасно прийняв спадщину. При цьому закон вимагає наявність саме фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що може бути відмінним один від одного. Державна реєстрація спадкоємця у житловому будинку спадкодавця не є беззаперечним доказом його постійного проживання разом із спадкодавцем на момент його смерті. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2020 року (справа №355/832/17) та постанові від 19 травня 2021 року (справа №937/10434/19-ц), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права. ОСОБА_3 заявив позов про визнання його права на спадщину, що відкрилася внаслідок смерті матері ОСОБА_7 . Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_7 не перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі та не була його дружиною. Отже, ОСОБА_7 не відноситься до спадкоємців ОСОБА_6 як першої, так і другої черги за законом, у зв`язку з чим вона не набула в порядку спадкування права власності на належну ОСОБА_6 земельну частку (пай) КСП «Україна». Ця земельна частка не увійшла до складу спадщини ОСОБА_7 та не могла перейти у власність її спадкоємців. На час відкриття спадщини ОСОБА_3 відбував покарання в місцях позбавлення волі та не проживав разом із матір`ю ОСОБА_7 . Водночас у шестимісячний строк він не подав нотаріусу заяву про прийняття цієї спадщини. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 не прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_7 та не набув права власності на спадкове майно. Твердження ОСОБА_3 про прийняття ним спадщини ОСОБА_7 не відповідають фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального та матеріального права є необґрунтованими. Щодо належних відповідачів у справі Частиною 1 статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. За змістом ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що суб`єктами цивільних відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов`язок визначати відповідача у справі. Якщо позивач не заявляє вимоги до усіх належних відповідачів, які мають безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, то суд відмовляє у задоволенні позову. Право на спадщину переходить лише до спадкоємців, які прийняли спадщину з дотриманням установленого порядку та строку. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 24 і 25 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняла його дочка, ОСОБА_5 , шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном. ОСОБА_3 пред`явив позов про визнання права власності на спадкове майно, зокрема, на земельну частку (пай) КСП «Україна» розміром 2,23 в умовних кадастрових гектарах, яка належала ОСОБА_6 . Враховуючи предмет і підстави заявленого позову, ОСОБА_5 як особа, що має безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами, повинна брати участь у справі як співвідповідачка. ОСОБА_5 не була залучена до участі у справі як співвідповідачка, а брала участь у судовому процесі як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тобто вона була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, передбачені ст. 49 ЦПК України. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню ще і з тих підстав, що його заявлено не до всіх належних відповідачів. Доводи апеляційної скарги не спростовують указаний висновок суду. 3.Висновки суду апеляційної інстанції Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2022 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 січня 2023 року. Судді: О.І. Ярмолюк Л.М. Грох Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції - Вдовичинський А.В. Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 39