Постанова 4822 № 715/1874/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2022 року м. Чернівці справа № 715/1874/22 провадження 22-ц/822/770/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів Височанської Н.К., Кулянди М.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 серпня 2022 року, головуючий у першій інстанції Маковійчук Ю.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 у липні 2022 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Просила розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований виконавчим комітетом Йорданештської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області 15 грудня 2011 року актовим записом №17. ОСОБА_2 у серпні 2022 року звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Просив дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити проживати з батьком ОСОБА_2 . Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 серпня 2022 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини повернуто позивачеві ОСОБА_2 . Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований виконавчим комітетом Йорданештської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області 15 грудня 2011 року актовим записом №17, розірвано. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 серпня 2022 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, доцільність розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Вважає, що судом першої інстанції не враховано постанову Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 (провадження №61-14859св19), відповідно до якої за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Також судом першої інстанції не застосовано постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі №339/143/20 (провадження №61-6809св21), за якою зазначення у резолютивній частині рішення суду з ким дитина залишиться проживати, не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини, оскільки суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не надходило.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Повертаючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції керувався положеннями частини 2, 3 статті 193 ЦПК України та дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним. На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що первісний та зустрічний позови не є взаємопов`язаними між собою, оскільки первісний позов виникає з шлюбних правовідносин, а зустрічний - з правовідносин щодо визначення місця проживання дитини, задоволення зустрічного позову не може виключити задоволення первісного позову, їх спільний розгляд не є доцільним. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам відповідає. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Йорданештської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області 15 грудня 2011 року актовим записом №17. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . За довідкою виконавчого комітету Карапчівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 14 липня 2022 року №656 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 . Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. За змістом частини другої статті 49 ЦПК України одним із спеціальних прав відповідача є право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. У частині першій статті 193 ЦПК України зазначено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (частина друга статті 193 ЦПК України). Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом (частина третя статті 193 ЦПК України). Частиною третьою статті 194 ЦПК України встановлено, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. У постанові від 27 січня 2021 року у справі № 908/1688/20 Верховний Суд зазначив, що «зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов`язаних вимог. Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов`язаний з первісним. Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: а) обидва позови взаємно пов`язані і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися; відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом». У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке: «ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду. Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом». У пунктах 43, 44 постанови від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 (провадження № 12-24гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред`явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов`язаності, а й доцільності їх спільного розгляду. Аналіз наведених правових висновків Верховного Суду свідчить, що право відповідача на подання зустрічного позову не є абсолютним правом сторони у справі, взаємопов`язаність позовних вимог первісного та зустрічного позову не може бути достатньою підставою для спільного їх розгляду, оскільки суд має встановити доцільність спільного розгляду первісного та зустрічного позовів в одному провадженні. У цій справі предметом первісного позову є вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, предметом зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є визначення місця проживання дитини. Відповідно до частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя визначено статтею 112 СК України, за якою суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Правовідносини з спору між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини врегульовано статтею 161 СК України. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Отже, хоча позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є визначення місця проживання дитини виникають з правовідносин між подружжям, вони мають самостійний характер. Водночас первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини мають різні предмети спору та відмінними є предмети доказування. З огляду на наведене суд першої інстанцій дійшов обгрунтованого висновку, що спільний розгляд первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини у справі не є доцільним. Суд першої інстанції фактично констатував порушення вимог частини другої статті 193 ЦПК України та застосував наслідки, передбачені частиною третьою статті 194 ЦПК України, повернувши зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 . Також ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернутися до суду з окремим позовом про визначення місця проживання дитини в іншому судовому провадженні, а тому не відбудеться порушення права ОСОБА_2 на доступ до суду у зв`язку із поверненням зустрічного позову у справі, що переглядається. Повернення зустрічного позову у справі не є надмірним формалізмом, оскільки відповідає правилам частини другої статті 193 ЦПК України, висновки суду першої інстанції не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20), щодо надмірного формалізму під час розгляду справи. Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами певних визначених законом процедур, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»). Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на наведене ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 серпня 2022 року постановлено з додержанням норм процесуального права. На підставі ч.1ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н. Ю. Половінкіна Судді Н. К. Височанська М. І. Кулянда