Постанова 4852 № 160/3130/21

П О С Т А Н О В А іменем України 09 січня 2023 року справа 160/3130/21 Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. судді Ясенова Т.І., Добродняк І.Ю., розглянувши у письмовому провадженні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 (суддя Озерянська С.І.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення неотриманої частини заробітної плати ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 02.03.2021 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просить: - визнати протиправним застосування пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України та Постанови КМУ №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури і умов оплати праці працівників органів прокуратури» при оплаті праці в період перебування на посаді прокурора Дніпровського району м.Дніпродзержинська з 01.07.2015 по 14.12.2015, на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури з 15.12.2015 по 30.12.2020; - визнати протиправним незастосування статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» при оплаті праці в період перебування на посаді прокурора Дніпровського району м.Дніпродзержинська з 01.07.2015 по 14.12.2015, на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури з 15.12.2015 по 30.12.2020; - визнати протиправним ненарахування та невиплату в період перебування на посаді прокурора Дніпровського району м.Дніпродзержинська з 01.07.2015 по 14.12.2015, на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури з 15.12.2015 по 30.12.2020 заробітної плати в розмірі 2 051 049гр64коп, в тому числі посадового окладу 975 373гр16коп, надбавки за вислугу років 182 648гр34коп, надбавки за виконання особливо важливої роботи 810 571гр63коп, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень 82456гр51коп; - стягнути недоплачену заробітну плату в період перебування на посаді прокурора Дніпровського району м.Дніпродзержинська з 01.07.2015 по 14.12.2015, на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури з 15.12.2015 по 30.12.2020 в рахунок відшкодування шкоди, завданої неконституційним положенням пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України, в розмірі 2 051 049гр64коп. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 визнано неконституційним окреме положення пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (т1ас1,81). Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 в задоволенні позову відмовлено. Прийняте рішення суд мотивував тим, що до прийняття рішення Конституційним Судом України позивачу правомірно виплачувалась заробітна плата в розмірах, встановлених Постановою КМУ №505 від 31.05.2021 «Про упорядкування структури і умов оплати праці працівників органів прокуратури», як це і передбачено пунктом 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №113 від 19.09.2019. Також суд першої інстанції зазначив, що з прийняттям Закону України №113 від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», право на виплату заробітної плати в розмірах, передбачених частиною 3 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» мають прокурори, які пройшли атестацію та переведені на посади прокурора в окружній прокуратурі, обласній прокуратурі, Офісі Генерального прокурора (ас121). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та позовні вимоги задовольнити. Вказує що суд першої інстанції не мав застосовувати до спірних правовідносин положення законів, які не відповідають Конституції України та визнані неконституційними. Суд першої інстанції повинен був застосувати частину 1 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру», відповідно до якої, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Суд першої інстанції також не врахував, що внаслідок прийняття неконституційного положення пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України він має право на відшкодування шкоди відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України (ас131). Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного: Відповідно до частини 2 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру», заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Відповідно до частини 3 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру», посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється в розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року 12 мінімальних заробітних плат. Відповідно до частини 6 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру», прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років в розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік 10 відсотків, понад 3 роки 15 відсотків, понад 5 років 18 відсотків, понад 10 років 20 відсотків, понад 15 років 25 відсотків, понад 20 років 30 відсотків, понад 25 років 40 відсотків, понад 30 років 45 відсотків, понад 35 років 50 відсотків посадового окладу. Відповідно до частини 7 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру», фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України. Законом України №1774 від 06.12.2016 частина 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» викладена в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року». Законом України №79 від 28.12.2014 Прикінцеві і перехідні положення Бюджетного Кодексу України доповнені пунктом 26: «Установити, що норми і положення статей 20 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; статей 5, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»; частин 1, 2 статті 9, статей 14, 22, 36, 37, 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; частини 2 статті 12, пункту «ж» частини 1 статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров`я; статей 12 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; статті 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці, інших громадян похилого віку в Україні»; статті 43 Гірничого закону України; статей 6-1 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; статті 4 Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей»; Закону України «Про вищу освіту»; частини 1 статті 25, частини 2 статті 35, частини 4 статті 36, частини 5 статті 41, статті 57, частини 2 статті 61 Закону України «Про освіту»; абзацу 2 частини 6 статті 11, частин 1, 2, 5 статті 14, статті 21, абзаців 2 9 частини 1 статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту»; абзацу 1 частини 2, абзаців 2, 4, 5 частини 3 статті 18, абзацу 3 частини 4 статті 21, абзацу 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту»; частини 2 статті 14, абзацу 2 частини 6 статті 16, абзацу 2 частини 3 статті 30, частини 5 статті 35 Закону України «Про дошкільну освіту»; абзацу другого частини першої статті 26, статті 28 Закону України «Про зайнятість населення»; статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці»; частини 1 статті 25, статті 26 Закону України «Про дипломатичну службу»; частини 3 статті 22, частини 3 статті 29 Закону України «Про культуру»; статті 14 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України»; статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності»; частини 3 статті 119, статті 250 Кодексу законів про працю України; частини 2 статті 13, частини 1 статті 14, абзацу 7 частини 2 статті 21 Закону України «Про театри і театральну справу»; абзаців 8, 9 частини 2 статті 28 Закону України «Про музеї і музейну справу»; частини 4 статті 19 Закону України «Про охорону праці»; частини 4 статті 23, частин 3, 19, 20, 29 статті 24, частини 3 статті 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»; частин 3 5 статті 26 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»; частини 3 статті 69, статті 129, частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про безоплатну правову допомогу»; абзацу 5 частини 3 статті 5, частини 5 статті 19 Закону України «Про охорону дитинства»; абзацу 2 пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; другого речення частини 5 статті 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»; абзацу 3 частини 2 статті 47 Закону України «Про професійно-технічну освіту»; частини 3 статті 15 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»; частин 4 6 статті 14 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів»; частини 1 статті 25 Закону України «Про оздоровлення і відпочинок дітей»; Закону України «Про державну службу»; статті 16 Закону України «Про запобігання корупції»; частини 1 статті 21 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; абзаців 3, 4 підпункту 8 пункту 8 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації»; статті 9-1, абзаців 1, 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; частини 7 статті 21 Закону України «Про Національну гвардію України»; абзацу 6 частини 3 статті 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію»; статей 6, 7 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою»; статті 81, частин 16 18 статті 86, пунктів 13, 14 Перехідних положень Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування». Законом України №113 від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», внесено ряд змін до законів України, в тому числі до Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» стосовно назв органів прокуратури, їх структури, чисельності, заробітної плати тощо. Зокрема, частина 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» викладена в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року». Частина 4 викладена в такій редакції: «Посадові оклади інших прокурорів встановлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури 1,2; прокурора Офісу Генерального прокурора 1,3». Відповідно до пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №113 від 19.09.2019, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих, військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №113 від 19.09.2019, з дня набрання чинності цим Законом всі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені в належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до пункту 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 від 19.09.2019, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише в разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться в порядку, передбаченому цим розділом. Відповідно до пункту 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 від 19.09.2019, кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне з таких рішень: про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Відповідно до пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 від 19.09.2019, в разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури на посаду прокурора в обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована в межах адміністративно-територіальної одиниці. Відповідно до абзаців 1 5 пункту 19 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 від 19.09.2019, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір в зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, в разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Проаналізувавши перелічені норми, колегія суддів погоджується з висновком окружного суду, що до прийняття рішення Конституційним Судом України, тобто до 26.03.2020, у Дніпропетровської обласної прокуратури не було законодавчих підстав для незастосування положень пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України адже ця законодавча норма була діючою, а прокуратура не має права давати оцінку її конституційності. Виконуючи вимоги закону, Дніпропетровська обласна прокуратура до 26.03.2020 правомірно виплачувала позивачу заробітну плату в розмірі, передбаченому Постановою КМУ №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Тобто, відповідач діяв в межах чинного на той час законодавства. Рішення Конституційного Суду України не передбачає його ретроспективне застосування та не може змінювати стабільність правового стану і правової визначеності відносин між сторонами на період часу до його прийняття. Рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 не може впливати на минулі правовідносини між сторонами. Колегія суддів відзначає, що в період 01.07.2015 по 25.03.2020 позивач отримував заробітну плату за виконану роботу в розмірах діючого на той час законодавства, тобто його праця не була безоплатною, а мала матеріальну винагороду у конкретних щомісячних виплатах нарівні з іншими працівниками прокуратури. Отже завдання шкоди фактично не відбулось оскільки позивач повністю отримав нараховані йому суми, які до прийняття рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 не могли бути іншими. Також колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08.07.2021 у справі №120/3044/20, що заявлення позовних вимог про відшкодування шкоди в зв`язку з непроведенням виплат у правовідносинах публічної служби стосуються проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати. Таким чином, спір стосується розміру виплати заробітної плати, а тому до нього не можуть бути застосовані положення частини 3 статті 152 Конституції України. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати та обгрунтування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди, не змінює суті спірних правовідносин та не робить цей спір спором про відшкодування шкоди. Повністю відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно вказав, що оскільки позивач не пройшов атестацію та не був переведений на посаду прокурора в окружній прокуратурі, обласній прокуратурі, Офісі Генерального прокурора, він не отримав право на виплату заробітної плати в розмірах, передбачених частиною 3 статті 81 Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» в редакції Закону України №113 від 19.09.2019. Відтак, заробітна плата ОСОБА_1 правомірно нараховувалась в розмірах, встановлених Постановою КМУ №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури і умов оплати праці працівників органів прокуратури», як це і передбачено пунктом 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №113 від 19.09.2019. Верховний Суд в постанові від 14.07.2022 у справі №600/3960/21-а в аналогічних правовідносинах підкреслив, що положення Закону України №113 від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не визнавались неконституційними, а тому підлягають застосуванню. Зокрема Верховний Суд зазначив, що реформування органів прокуратури у спосіб, визначений Прикінцевими і перехідними положеннями Закону України №113 від 19.09.2019 має бути тимчасовим, одноразовим заходом для кадрового перезавантаження органів прокуратури. Це перезавантаження має відбуватись шляхом атестації чинних прокурорів, за наслідками якої прокурора або звільняють з посади або переводять на посаду прокурора в окружній прокуратурі, обласній прокуратурі, Офісі Генерального прокурора. Одночасно з проходженням атестації розрізнені і умови оплати праці прокурорів залежно від того, на якій посаді і в якому статусі вони є. У відповідності до пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №113 від 19.09.2019, до переведення в окружну прокуратуру, обласну прокуратуру, Офіс Генерального прокурора оплата праці прокурорів здійснюється відповідно до Постанови КМУ №505 від 31.05.2012, а після переведення, в разі успішного проходження атестації, відповідно до Закону України №1697 від 14.10.2014 «Про прокуратуру» в редакції Закону України №113 від 19.09.2019. За наведеного нормативного регулювання є підстави погодитись з тим, що описана диференціація заробітної плати на деякий час спричинила неоднаковий правовий статус прокурорів. Водночас таке розрізнення умов оплати праці прокурорів є наслідком запровадженого Законом України №113 від 19.09.2019 реформування органів прокуратури і в межах розгляду цієї справи суд не може оцінювати конституційність цього Закону, зокрема положень про оплату праці в перехідний період такого реформування до завершення атестування. З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241 244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2022 без змін. Постанова набирає законної сили з 09.01.2023 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя А.В. Суховаров судді Т.І. Ясенова судді І.Ю. Добродняк