Постанова Кропивницький апеляційний суд № 392/576/22

ПОСТАНОВА іменем України 10 січня 2023 року м. Кропивницький справа № 392/576/22 провадження № 22-ц/4809/263/23 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І. учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» відповідач ОСОБА_1 , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2022 року у складі судді Кратка Д.М., ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі по тексту АТ «Альфа-Банк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову вказало, що 22 січня 2021 року відповідач підписав оферту на укладення угоди про надання кредиту №501290929, відповідно до умов якої отримав кредит у розмірі 84491,83 грн зі строком повернення до 22 січня 2025 року. У додатку №1 до оферти на укладення угоди про надання кредиту №5012909290 сторони погодили графік здійснення погашення кредиту. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору станом на 16 лютого 2022 року утворилась заборгованість у розмірі 111122,74 грн, з яких: заборгованість по кредиту складає 80868,73 грн, заборгованість по відсотках - 12531,13 грн, заборгованість по комісії - 17722,88 грн. Оскільки ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань позивач просив стягнути на свою користь зазначену суму заборгованості. Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість станом на 16 лютого 2022 року у розмірі 80868,73 грн заборгованості по кредиту та 12531,13 грн заборгованості по відсотках. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись із зазначеним рішенням АТ «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про стягнення комісії та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Посилалося на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. В іншій частині заочне рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК Україниперегляду та перевірці апеляційним судом не підлягає. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до вимог ч.1 ст.368, ч.1 ст.369 ЦК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно з ч.ч.4, 5 ст.268 та ст.383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, без змін. Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 22 січня 2021 року ОСОБА_1 підписано оферту на укладення кредиту №201290929, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним та банком, за умовами якого сума кредиту становить 84491,83 гривні, процентна ставка 18,99 % річних, строк кредиту - 48 місяців, тип кредиту - «кредит готівкою». Дату повернення кредиту визначено 22 січня 2025 року (а.с.26). 22 січня 2021 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту (а.с.28). 21 січня 2021 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (а.с.28а зворот). Графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та орієнтовної реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який є додатком №1 до угоди про надання кредиту від 22 січня 2021 року №501290929, визначено дату щомісячних платежів, суму платежів за розрахунковий період та проценти за користування кредитом (а.с.27). З виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 за період з 22 січня 2021 року по 16 лютого 2022 року вбачається, що 22 січня 2021 року на рахунок відповідача банком перераховано кошти у сумі 84491, 83 грн (а.с.21-25). Згідно з наданим позивачем розрахунком у ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16 лютого 2022 року утворилась заборгованість за кредитним договором №501290929 у розмірі 111122,74 грн, з яких заборгованість по кредиту складає 80868,73 грн, заборгованість по відсотках - 12531,13 грн, заборгованість по комісії - 17722,88 грн (а.с.20). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній частині суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача комісії у розмірі 17722,88 грн є необґрунтованою. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого. Судом встановлено, що у розрахунку заборгованості за кредитом, доданим до матеріалів справи, позивач зазначив, що щомісячна комісія за обслуговування кредиту складає 1901,07 грн, а загальна сума боргу по комісії - 17722,88 грн. Аналіз умов вказаного кредитного договору дає підстави для висновку, що даний кредит є споживчим, а тому для врегулювання даних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги банку про сплату спірної комісії не відповідають вимогам справедливості. Як вказав Верховний Суд у постанові від 27 грудня 2018 року по справі №695/3474/17 відповідно до положень абзацу 2 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, що передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Крім того, на думку Верховного Суду, за змістом статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ від 10 травня 2007 року №168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитний договір тощо). Верховний Суд дійшов висновку, що положення спірного договору про споживчий кредит у частині встановлення плати за обслуговування кредиту є несправедливими. Це є підставою для визнання таких положень недійсними. Судом першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, коректно застосовано норми закону, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. Отже, судова практика традиційно виходить з того, що споживач є вразливою стороною договірних відносин і потребує посиленого захисту своїх прав. Вказані висновки також кореспондуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 641/11984/15-ц. При цьому позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за його користування, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16. Усталена практика Верховного Суду зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою. Так само договори зі споживачами не повинні містити умови, які є несправедливими. Отже, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що стягнення комісії за користування кредитом на умовах, визначених у договорі, не ґрунтується на положеннях закону, тому вимоги банку в цій частині не підлягають задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків рішення в оскаржуваній частині, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі. Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в цій частині - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення, а рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2022 року, в частині, що оскаржується - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя О.І. Чельник Судді C.М. Єгорова С.І. Мурашко