Постанова Київський апеляційний суд № 761/14376/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №761/14376/22 Провадження № 33/824/2466/2022 Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП Головуючий в суді першої інстанції: Пономаренко Н.В. Головуючий в апеляційній інстанції: Матвієнко Ю.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 грудня 2022 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Матвієнко Ю.О., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, В С Т А Н О В И В: Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня2022 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч гривень), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 496,20 грн. Як встановлено судом, 27.11.2021 року о 09 год. 40 хв. в м. Києвіпо вул. Софіївська, 17, ОСОБА_1 передав керування транспортним засобом «Mitsubishi Outlander», номерний знак НОМЕР_1 , водію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння, огляд проведено за допомогою приладу DRAGER ALCOTEST 6820, ARHK 0565, результат 0,79 % проміле, чим порушив вимоги п. 2.9 «г» Правил дорожнього рухуУкраїни, відповідальність за щопередбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову судді Шевченківськогорайонного суду міста Києва від 08 серпня 2022 року та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 заперечив факт вчинення ним адміністративного правопорушення та зазначив, що постанова суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права; суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому постанова суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконною та необґрунтованою. ОСОБА_1 у скарзі посилається на те, що відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП наступає за передачу керування, тобто із суб`єктивної сторони мають бути умисні дії особи, натомість в матеріалах справи відсутні докази передачі транспортного засобу та умислу на його передачу, а у протоколі не конкретизовано, в який спосіб ОСОБА_1 було вчинено адміністративне правопорушення та яким чином було передано транспортний засіб особі, яка керувала ним у стані алкогольного сп`яніння. При цьому, під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 пояснював, що він не передавав керування транспортним засобом ОСОБА_2 , а попросив її викликати драйвера, після чого сів в автомобіль і заснув та прокинувся тоді, коли під`їхав екіпаж патрульної поліції. Апелянт вважає, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Крім того, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі вказували б на ту обставину, що ОСОБА_2 здійснювалося керування транспортним засобом, а долучені до справи відеофайли підтверджують лише ту обставину, що автомобіль знаходився в нерухомому стані. З вищенаведених підстав ОСОБА_1 просив скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник адвокат Дяковський О.С. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника адвоката Дяковського О.С., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши доводи скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню із закриттям провадження у справі з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 вказаних вимог закону в повній мірі не дотримався, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності, виходячи з наступного. Обґрунтовуючи висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суддя місцевого суду формально послався на фактичні дані, що містяться в матеріалах адміністративного провадження. Однак, самі по собі вказані матеріали справи не можуть бути беззаперечними доказами вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, без повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин даної справи. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 212275 від 27 листопада 2021 року, ОСОБА_1 27.11.2021 року о 09 год. 40 хв. в м. Києвіпо вул. Софіївська, 17 передав керування транспортним засобом «Mitsubishi Outlander», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння, огляд проведено за допомогою приладу DRAGER ALCOTEST6820, ARHK 0565, результат 0,79 % проміле, чим порушив вимоги п. 2.9 «г» ПДР України (а.с.1). На підтвердження викладених в протоколі обставин до протоколу додані докази, а саме: результат тесту, отриманий о 10-07 27.11.2021 року (а.с.2); акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.5); копія протоколу про адміністративне правопорушення серїї ААД № 212274 від 27.11.2021 року щодо ОСОБА_2 (а.с.4), пояснення ОСОБА_2 (а.с.6) та диск з відеозаписом з нагрудної камери поліцейського (а.с.7). Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, місцевий суд зазначив у постанові про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зважаючи на доведеність факту перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння та доведеність факту керування нею транспортним засобом «Mitsubishi Outlander», номерний знак НОМЕР_1 . Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 2.9 «г» Правил дорожнього руху України водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у хворобливому стані. Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена, в тому числі, відповідальність за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно роз`яснень, які містяться в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року за № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами та доповненнями) допуском до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп`яніння або не має права ним керувати, визнають усні чи письмові згоду, розпорядження, вказівку особи, відповідальної за технічний стан чи експлуатацію цього засобу, про його використання у сфері дорожнього руху таким водієм. Як допуск можна розглядати також мовчазну згоду, видачу маршрутного листа, передачу ключів і документів або керма під час руху, невідсторонення водія від керування тощо. Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року за № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами та доповненнями) відповідальність за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції (ч. 1 ст.130 КУпАП), настає за умови, що тому, хто це робить, відомо про такий стан. У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» також роз`яснено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись. У постанові від 20 лютого 2019 по справі №404/4467/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу. З матеріалів справи вбачається, що в них відсутні докази на підтвердження факту передачі ОСОБА_1 керування транспортним засобом ОСОБА_2 та докази керування останньою переданим їй транспортним засобом. Так, з наявного у справі відеозапису з нагрудної камери поліцейського апеляційним судом встановлено, що працівники поліції під`їхали до транспортного засобу, який стояв припаркований в дворі по вул. Софіївській, 17 в м. Києві та перебував в нерухомому стані з виключеним двигуном. На місці водія знаходилась ОСОБА_2 , а на пасажирському місці сидів ОСОБА_1 . На питання поліцейських «хто є власником автомобіля», ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_1 . Згодом працівники поліції запропонували ОСОБА_2 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу «Drager Alcotest 6820», на що остання погодилась. Результат тестувиявився позитивний - 0,79проміле. У зв`язку з цим на ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме - керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, а на ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння. Вищенаведені обставини підтверджуються і поясненнями ОСОБА_1 , наданими ним суду апеляційної інстанції, згідно яких він із ОСОБА_2 вночі відпочивали у кафе, після чого вийшли із закладу та сіли у автомобіль ОСОБА_1 , припаркований у дворі будинків по вул. Софіївській у м. Києві, у якому ОСОБА_1 заснув на пасажирському сидінні, а прокинувся лише коли з`явились працівники поліції. При цьому, автомобіль знаходився у нерухомому стані і ОСОБА_2 ним не керувала. ОСОБА_2 надала апеляційному суду заяву, посвідчену нотаріально, у якій засвідчила, що нею 27.11.2021 року не здійснювалося керування автомобілем марки «Mitsubishi Outlander», номерний знак НОМЕР_1 . Автомобіль був припаркований за адресою: м. Київ, вул. Софіївська, буд. 17 та не був у русі протягом доби 27.11.2021 року. Близько 10 години ранку вона та ОСОБА_1 вийшли з будинку та намагались викликати таксі. Додаток видавав, що таксі буде через 40 хвилин. Вони сіли у свій автомобіль, щоб дочекатися таксі. Через 15 хвилин до автомобіля підійшла поліція. Представник поліції постукав у вікно та почав вимагати надати йому посвідчення водія та документи на транспортний засіб. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 заснув, ОСОБА_2 передала його документи з його сумки для огляду представнику поліції. Представник поліції забрав документи, нічого не кажучи, пішов до свого автомобіля. Згодом він повернувся та почав вимагати від неї пройти тест на кількість алкоголю у крові, ОСОБА_2 була здивована, тому що не була водієм, не здійснювала рух автомобілем, та автомобіль навіть не був заведений, але не стала сперечатися та відповідний тест пройшла, після чого був складений протокол про наявність алкоголю у її крові. При цьому, ОСОБА_2 у заяві зазначила, що ні вона, ні ОСОБА_1 , не здійснювали рух транспортним засобом, а просто знаходились у автомобілі та мали намір дочекатися таксі. Також зазначила, що ОСОБА_1 нікому не передавав автомобіль та ключі від нього для керування транспортним засобом, ключі весь час були у нього. Таким чином, наявні у справі докази не підтверджують факту передачі ОСОБА_1 керування транспортним засобом «Mitsubishi Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , а також факту керування останньою даним транспортним засобом, а висновки місцевого суду про доведеність вищенаведених обставин ґрунтуються на припущеннях, що є недопустимим. При цьому, апеляційний суд зауважує на тому, що сам по собі факт перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння, що дійсно підтверджується наявними у справі доказами, не являється підставою для висновку про винуватість ОСОБА_1 у передачі транспортного засобу їй для керування, зважаючи на відсутність у справі доказів керування ОСОБА_2 переданим їй ОСОБА_1 транспортним засобом. Згідно ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року; доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. З матеріалів справи вбачається, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130КУпАП(передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння) не доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які б дали можливість констатувати, що його винуватість доведено поза розумним сумнівом, відтак постанова суду про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності із встановленням його вини у вчиненні даного правопорушення є незаконною та необґрунтованою. За таких обставин, зважаючи на відсутність у справі належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року підлягає скасуванню, як незаконна та необґрунтована, із закриттям провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП із застосуванням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч гривень), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік - скасувати, провадження у справі закрити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду Ю.О. Матвієнко