Ухвала ККС ВС № 752/4680/22

УХВАЛА 09 січня 2023 року м. Київ справа № 752/4680/22 провадження № 51-4080 ск 22 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100000001432 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердичева, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановив: За вироком Голосіївського районного суду м. Києвавід 27 липня 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_5 задоволено частково у частині матеріальної та моральної шкоди. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів. Відповідно до вироку суду 13 грудня 2021 року приблизно о 17:30 год., ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем марки «SuzukiGrand Vitara», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині Столичного шосе в м. Києві зі сторони вул. Генерала Матикіна в напрямку м. Обухова. ОСОБА_5 , рухаючись в другій смузі, при наявних двох смугах для руху в попутному напрямку та двох смугах для руху в зустрічному напрямку, зі швидкістю 77,40 ± 3,10 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість в населених пунктах понад 50 км/год, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_6 , порушив п.п. 2.3(б). 2.9 (а), 12.1, 12.4 та 18.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПРД України), не вибрав безпечну швидкість, не зменшив швидкість свого автомобіля аж до його зупинки, продовживши свій рух, не переконався у відсутності пішоходів на пішохідному переході та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка на той час рухалась через проїзну частину на нерегульованому пішохідному переході, розташованому в м. Києві на Столичному шосе біля зупинки громадського транспорту «Пансіонат «Сокіл». Внаслідок порушення водієм ОСОБА_5 вказаних вище ПДР України, в результаті наїзду автомобілем, ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості. Київський апеляційний суд ухвалою від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 задовольнив частково, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року - в частині цивільного позову змінив. Стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 250000 грн моральної шкоди. В іншій частині вирок залишив без змін. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить змінити вказані судові рішення в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 69 КК України, призначити обвинуваченому більш м`яке покарання у виді штрафу. Вважає, що суди належним чином не врахували обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також відомості, що характеризують обвинуваченого. Зокрема, поза увагою судів залишилася обставина, яка пом`якшує відповідальність - те, що ОСОБА_5 вчинив злочин з необережності вперше. Вказує, що в матеріалах провадження також відсутні докази, які б свідчили про суспільну небезпечність обвинуваченого як до так і після скоєння ним ДТП. На думку захисника, суди призначили обвинуваченому занадто суворе покарання. Вказує, що ухвала суду апеляційної інстанції є не вмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі. Так, зі змісту ст.433 КПК України вбачається, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються. Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам апеляційної скарги сторони захисту, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Нормою ч. 3 ст. 65 КК України передбачено, що підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 КК України. Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України. Тобто застосування ст. 69 КК України передбачає наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, а також звільнення від покарання та його відбування. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Разом із тим, як уже зазначалось раніше, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких необережних злочинів, обставини скоєння кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, зокрема, що він раніше не судимий, відсутність даних про притягнення до адміністративної відповідальності, те, що ОСОБА_5 під наркологічним та психіатричним наглядом не перебуває, є пенсіонером та за місцем проживання характеризується позитивно. Крім того, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд врахував наявність обставин, які відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання, у виді щирого каяття, активного сприяння в розкритті злочину та часткове добровільне відшкодування завданих збитків. Обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання, не встановлено. Разом з тим, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи захисника щодо необхідності застосування положень ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_5 покарання. Так, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійсно встановив наявність вищевказаних обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 . При цьому, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що необхідно встановити не лише наявність таких обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки, зокрема те, що обвинувачений керував автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, грубо порушив ПДР України, здійснив наїзд на потерпілу, яка отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження та змушена проходити тривале лікування, цей суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність декількох пом`якшуючих обставин не дає достатніх підстав для застосування положень ст. 69 КК України та призначення більш м`якого покарання ніж передбачено санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України. Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для зміни вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення. У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 69 КК України до засудженого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Отже, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412 - 414 КПК України, а відтак й необхідності зміни вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року та ухвали Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України. Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_5 відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_7 ОСОБА_8