Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2791/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/2791/22 пров. № А/857/14101/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дерех Н.В.), ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Тернопіль 19 вересня 2022 року, повне судове рішення складено 19 вересня 2022 року, у справі №500/2791/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : 02.08.2022 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - Управління), просила: визнати протиправними дії Управління щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.07.2022, і здійснити перерахунок стажу роботи згідно з статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.07.2022 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 08.04.1951 по 02.01.1957 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Суд першої інстанції вказав, що позивач є репресованою особою, яку реабілітовано у передбаченому законом порядку, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини першої статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки таку визнано саме «репресованою» особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не членом сім`ї такої особи, як зазначає, відповідач. Суд першої інстанції вказав, що оскільки позивач звернулася до відповідача із заявою 30.06.2022, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.07.2022, з урахуванням раніше виплачених сум, зобов`язавши перерахувати стаж роботи для проведення перерахунку пенсійних виплат у потрійному розмірі у період перебування у засланні з 08.04.1051 по 02.01.1957. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач зазнала політичних репресій як член сім`ї, яку було примусово переселено, а тому пункт «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуватись не може. Скаржник вказує, що на даний час виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено, проводиться позивачу відповідно до вимог чинного законодавства. Скаржник зазначає, що оскільки позивач у період спецпоселення була малолітньою особою та не набула трудового стажу, тому відсутні підстави для пільгового обчислення періоду знаходження на спецпоселенні з 04.08.1951 по 02.01.1957 та розрахунку стажу у потрійному розмірі. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що оскільки з 05.05.2018 Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, а ОСОБА_1 є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, а згодом була реабілітована, то вона має право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - на 50 процентів, мінімальної пенсії за віком. Зазначено, що на ОСОБА_1 поширюють дію саме ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» та ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до копії дублікату посвідчення серії НОМЕР_1 Перла ОСОБА_2 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 20.12.2021 №80-П-5/2021, ОСОБА_3 , 1950 р.н. (так в документах), ОСОБА_4 , 1930 р.н., ОСОБА_5 , 1923 р.н., разом із родиною ОСОБА_6 , на підставі рішення позасудових органів в адміністративному порядку, як членів сім`ї учасника секти ієговістів, 08 квітня 1951 року було виселено з села Яблунівка Підгаєцького району Тернопільської області на спецпоселення в Іркутську область з конфіскацією майна. На підставі Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - реабілітовані. Також, зі змісту довідки відділу реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції №340 від 29.04.2004 вбачається, що 21.07.1978 у відділ реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області, України, зареєстровано шлюб громадян ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Після реєстрації шлюбу позивачу присвоєну прізвище - ОСОБА_8 . 30.06.2022 ОСОБА_1 звернулась в Управління з заявою про здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з статтею 47, пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», встановленого статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 05.05.2018 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років», з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні пенсійні виплати, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована, здійснити перерахунок стажу роботи згідно з статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.05.2018 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування відбування покарання у засланні (08.04.1951-29.12.1956) на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018. Листом Управління від 18.07.2022 повідомлено ОСОБА_1 , що в пенсійній справі містяться дані про те, що заявник зазнала політичних репресій як член сім`ї, яку було примусово переселено. Вказано, що виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено проводиться заявнику відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн. Щодо обчислення стажу роботи в потрійному розмірі, то повідомлено, що в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували що заявник була репресованою, чи підтверджували період роботи на спецпоселенні, тому для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає. Одночасно надіслано розпорядження про перерахунок пенсії з 01.03.2022 та з 01.07.20222. Вважаючи таку відмову Управління протиправною, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII). Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів. Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. Суд апеляційної інстанції зауважує, що в межах спірних правовідносин Управління не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї (дитиною) репресованої особи. Як вбачається з матеріалів справи на час виселення 08.04.1951 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , була малолітньою та звільнена на підставі ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР з обліку спецпоселенців разом з матір`ю ОСОБА_4 02.01.1957. Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Вказане дозволяє суду апеляційної інстанції погодитись з аргументами скаржника, що в межах спірних правовідносин позивач має право на підвищення призначеної пенсії як член сім`ї реабілітованої особи, що не враховано судом першої інстанції. При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону №1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком. Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. В свою чергу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Доплата до пенсії позивачу Управлінням нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон. Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а. Враховуючи вказане, за встановлених обставин у справі суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії відповідача щодо виплату позивачу надбавки до пенсії як члену сім`ї політично репресованого відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З врахуванням положень статті 122 КАС України та дати звернення позивача до суду суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині є зобов`язання Управління здійснити нарахування та виплату вказаного вище підвищення з 01.02.2022 з врахуванням виплачених сум. Щодо позовної вимоги здійснити перерахунок позивачу стажу роботи згідно з статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.07.2022 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 08.04.1951 по 02.01.1957 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018, то така задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Згідно зі статтею 6 Закону № 962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Частиною 4 статті 4 Закону №1058-IV зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі. Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі. Разом з тим, системний аналіз положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону №1058-IV дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач у період перебування у спецпоселенні була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, з урахуванням предмета спору, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач протиправно нараховував та виплачував позивачу доплату до пенсії в розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654, однак правомірно відмовив у перерахунок позивачу стажу роботи згідно з статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.07.2022 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 08.04.1951 по 02.01.1957. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно встановлені обставини у справі, а тому таке слід скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити частково. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року у справі №500/2791/22 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті їй підвищення пенсії як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.02.2022, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місце знаходження: Майдан Волі,3, м.Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 992 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) 40 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, відповідно до квитанції від 21.07.2022. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко