Постанова 4805 № 285/5415/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/5415/21 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В. Категорія 8 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №285/5415/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2022 року, яке ухвалене під головуванням судді Михайловської А.В. у м. Новоград-Волинському, в с т а н о в и в: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 . Позов обґрунтовувала тим, що за час шлюбу вони з ОСОБА_2 набули у 2011 році квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровали за відповідачем, та - у 2012 році житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровали за нею. Така домовленість була, коли набували нерухомість. Зараз стосунки з чоловіком погіршилися та вони проживають окремо. Між ними виник спір із приводу поділу нерухомого майна. Вона претендує на будинок та просить при поділі його залишити у її приватній власності, а квартиру залишити у власності чоловіка. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд не взяв до уваги той факт, що у неї перед поданням позову до суду виник спір із відповідачем з приводу нерухомого майна, набутого ними за час шлюбу, та вона звернулася за захистом прав до суду, але в кінцевому результаті ОСОБА_2 позов визнав, про що подав до суду відповідну заяву. Річ йде про спільно набуте майно за спільні грошові кошти у період шлюбу, яке слід між ними поділити, визнавши за кожним із них право власності. Квартира та будинок набуті в період шлюбу та формально зареєстроване за кожним із них. Відповідач визнав її позов та обставини справи, про що повідомив у заяві, чим звільнив її від доказування обставин справи. Суд міг частково задовольнити її вимоги, вказавши в порядку поділу майна - визнати право власності, але вдався до надмірного формалізму при вирішенні спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного рішення, хоча факт спору (порушення її прав) доведений. Для такої ситуації, коли є спір, порушене провадження в справі та в подальшому є визнання позову, встановлена відповідна процесуальна норма, за якою суд мав в підготовчому провадженні ухвалити рішення про задоволення її позову, але цього всупереч закону не зробив, хоча жодних негативних обставин, які б унеможливлювали задоволення позову не існує. Від відповідача ОСОБА_2 відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явилися. Позивач ОСОБА_1 спрямувала заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій одночасно зазначила, що апеляційну скаргу підтримує та просить при поділі майна грошову компенсацію до рівності часток не присуджувати, бо вони так домовилися. Відповідач ОСОБА_2 також направив заяву про розгляд справи за його відсутності. Одночасно зазначив, що не заперечує проти задоволення апеляційної скарги та бажає, щоб суд саме так поділив їхнє майно, як просить позивач, та при цьому грошову компенсацію до рівності часток не присуджувати. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини другої ст.355 ЦК України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Згідно з частиною третьою ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частини першої ст.61 СК України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно з частиною першою ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Із матеріалів справи вбачається, що 11 березня 2000 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про шлюб (а.с.3). Свідоцтвом про право власності від 15 березня 2011 року Головне управління житлового забезпечення (виконавчий орган Київської міської ради) посвідчило, що однокімнатна квартира АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с.7 зворот). Свідоцтво видано на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 03 березня 2011 року №89-С/ГР. Із інформаційної довідки КП КМР «КМ БТІ» від 14 вересня 2021 року №062/14-9968 слідує, що вищевказана квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 (а.с.7). Отже, квартира набута відповідачем 15 березня 2011 року за час шлюбу внаслідок її приватизації. До 08 лютого 2011 року Сімейний кодекс України не містив регламентації, до якої власності, спільної сумісної або особистої приватної, відноситься житло, отримане внаслідок приватизації. Законом України від 11 січня 2011 року №2913-VI «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності», який набув чинності 08 лютого 2011 року, статтю 61 СК України було доповнено частиною п`ятою такого змісту: «

5. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації». Законом України від 17 травня 2012 року №4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 13 червня 2012 року, частина п`ята ст.61 СК України виключена, а натомість частина перша ст.57 СК України доповнена пунктом 4, згідно з яким житло, набуте будь-ким із подружжя за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є особистою приватною власністю кожного з них. За таких обставин, житло, набуте будь-ким із подружжя внаслідок його приватизації в період із 08 лютого 2011 року по 13 червня 2012 року, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так, сторони у зареєстрованому шлюбі стали перебувати з березня 2000 року. Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, відповідач ОСОБА_2 у березні 2011 року набув у м. Києві квартиру внаслідок приватизації. Отже, за нормами діючого на час приватизації квартири законодавства, житло (однокімнатна квартира АДРЕСА_2 ) є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, незалежно від того, на кого воно було приватизовано. ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 08 травня 2012 року купила житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.8-9). Договір укладений, зокрема, за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2 . Житловий будинок придбаний за час шлюбу сторін, за договором купівлі-продажу, належними та допустимими доказами презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована, а тому житловий будинок також належить сторонам на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що придбаний на ім`я позивача ОСОБА_1 . Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, які містяться у постанові від 21 листопада 2018 року в справі №372/504/17, про абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Отже, квартира у м.Києві та житловий будинок у м.Новоград-Волинському Житомирської області є об`єктами спільної сумісної власності сторін, що ними не заперечується. Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Частинами першою, другою ст.71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Звертаючись до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 просила визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок у м.Новоград-Волинському Житомирської області, а за ОСОБА_2 - право особистої приватної власності на квартиру в м.Києві. При вирішенні питання про поділ нерухомого майна, що є об`єктами права спільної сумісної власності сторін, апеляційний суд приймає до уваги, що однокімнатна квартира є неподільною річчю, а тому слід прийняти до уваги договір подружжя від 12 травня 2014 року, яким досягнута угода на випадок поділу квартири та житлового будинку. Відповідно до ст.64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 травня 2014 року уклали договір подружжя, відповідно до умов якого квартира переходить у приватну особисту власність чоловіка, а будинок переходить у приватну особисту власність дружини, незалежно від того, скільки це майно буде коштувати на момент поділу. При цьому правило рівності часток подружжя на такий поділ не розповсюджується (а.с.53). Суд першої інстанції при ухваленні рішення на вказані обставини уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Апеляційний суд відповідно до положень ст.376 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції та постановляє нове, яким позов ОСОБА_1 задовольняє частково, здійснює поділ нерухомого майна (квартири та житлового будинку) шляхом виділу в натурі позивачу на праві власності житлового будинку в м.Новоград-Волинському, а відповідачу шляхом виділу в натурі на праві власності квартири в м.Києві, при цьому не стягує грошової компенсації до рівності часток, оскільки так погодили сторони у договорі подружжя, що рівність часток при поділі цього майна не застосовується. Визнавати право особистої приватної власності за сторонами є зайвим, оскільки це право не оспорюється та визнається і документи на нерухоме майно, які посвідчують право власності кожного із сторін, не втрачені. Відповідно до ст.ст.141,142 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 14 187,50 грн (28 375 грн. (11 350 грн.+17 025 грн) х 50%), оскільки позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи та звільнена від сплати судового збору при звернені до суду із позовом і поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» та відповідач позов визнав. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Поділити нерухоме майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, -виділивши ОСОБА_1 на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 ; -виділивши ОСОБА_2 на праві власності квартиру АДРЕСА_2 . У задоволенні решти позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 14 187 грн. 50 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: