Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/2017/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2017/22 пров. № А/857/12081/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року (головуючий суддя: Остап`юк Я.В., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, встановив: ОСОБА_1 , 16.05.2022 звернувся з позовом до суду в якому, просив: - визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування періоду роботи з 06.02.1996 до 24.05.1999 та з 04.02.2005 до 31.12.2011 (5-ий автобусний парк ГУП «Мосгортранс») до страхового стажу при обчисленні розміру пенсії; - зобов`язати відповідача зарахувати періоди роботи з 06.02.1996 до 24.05.1999 роки та з 04.02.2005 до 31.12.2011 роки (5-ий автобусний парк ГУП «Мосгортранс») до страхового стажу та здійснити перерахунок пенсії. Обґрунтовує позов тим, що відповідач протиправно не зарахував до стажу роботи, підтверджений відповідними довідками, період його роботи водієм автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів в 5-му автобусному парку ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації з 06.02.1996 до 24.05.1999 та з 04.02.2005 до 31.12.2011. Вважає протиправним рішення про відмову зарахувати до страхового стажу ці періоди роботи, у зв`язку з чим просить зобов`язати відповідача зарахувати періоди його роботи з 06.02.1996 до 24.05.1999 та з 04.02.2005 до 31.12.2011 до страхового стажу та здійснити перерахунок пенсії. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року позов задоволено повністю. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати судове рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на те, що до страхового стажу, що дає право на пільгову пенсію не зараховано період роботи з 06.02.1996 до 24.05.1999 роки та з 04.02.2005 до 31.12.2011 роки, оскільки у ці періоди не здійснювалося відрахування до Пенсійного фонду Російської Федерації Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії № 092850006987 від 25.01.2022 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії. Відповідно до цього рішення дата звернення позивача до територіальних органів Пенсійного фонду України 17.01.2022. Пенсійний вік становить 55 років. Вік заявника 57 рік. Необхідний страховий стаж становить 30 років. Страховий стаж становить 18 років 01 місяць 05 днів. Необхідний пільговий стаж становить 12 років 6 місяців. Пільговий стаж особи відсутній. Відповідно до пункту 8 статті 114 Закону на пільгових умовах мають право на пенсію за віком водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків не менше 30 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців. За результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви, до страхового стажу позивача зараховано не всі періоди: згідно довідки РФ від 11.03.2021 № 209-15/4-3627 страхові внески в Пенсійний фонд РФ за 1996-1999 і за 2005-2011 не провадились, оскільки тимчасово перебуваючи на території РФ іноземні громадяни (в тому числі і громадяни Республіки України) до 01.01.2012 обов`язковому страхуванню не підлягали. Стаж роботи в РФ за 2012- 2018 зараховано відповідно спати внесків, згідно довідки від 27.09.2021 № 209-16/2-12976; не враховано стаж з 01.04.1993 до 24.11.1994, оскільки печатка не читається. Не погоджуючись із відмовою у зарахуванні періодів роботи водієм автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів в 5-й автобусний парк ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації з 06.02.1996 до 24.05.1999 та з 04.02.2005 до 31.12.2011, позивачу звернуся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при зверненні до відповідача за призначенням пенсії, на підтвердження трудового стажу роботи водієм автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів в 5-му автобусному парку ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації з 06.02.1996 до 24.05.1999 та з 04.02.2005 до 31.12.2011 долучив довідки за № 572, 573, 574, 575 від 18.09.2020 про заробітну плату за період з 1996 року до 2018 року, а тому відповідач протиправно не врахував періоди роботи позивача в 5-му автобусному парку ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації з 06.02.1996 до 24.05.1999 та з 04.02.2005 до 31.12.2011 для призначення пенсії. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, (далі Закон № 1058-IV). Відповідно до положень ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV). Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Частиною 1 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно ч. ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788), пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). Згідно ст. 72 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788), при обчисленні середньомісячного заробітку працівникам за роботу за межами України враховується заробітна плата, яку вони одержували перед виїздом (статті 64-67), або за їх вибором заробіток, що визначається відповідно до статті 73 цього Закону, а за умови сплати в цей період внесків до Пенсійного фонду України - на загальних підставах. Відповідно до п. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі Пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода), пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Дана Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав - учасниць Угоди (крім пенсій, охоплених спеціальними системами пенсійного забезпечення). Статтею 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою. Розмір пенсії за Угодою обчислюють із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав - учасниць Співдружності незалежних держав і держав, які входили до складу колишнього СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі-Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Суд апеляційної інстанції зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії, до страхового стажу позивача зараховано не всі періоди його роботи, зокрема, періоди роботи 1996-1999 роки і за 2005-2011 роки. Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі дії пенсійного органу протиправними, з огляду на таке. Судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до відповідача за призначенням пенсії, на підтвердження трудового стажу роботи водієм автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів в 5-му автобусному парку ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації з 06.02.1996 до 24.05.1999 та з 04.02.2005 до 31.12.2011, позивачем подано трудову книжку НОМЕР_1 та вкладиш в трудову книжку НОМЕР_2 , які підтверджують роботу ОСОБА_1 на цьому підприємстві. Крім цього, позивачем долучено довідки ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації за № 572, 573, 574, 575 від 18.09.2020 про заробітну плату за період з 1996 року до 2018 року (а. с. 13-17). Крім цього, згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду Російської Федерації у м. Москві та Московській області від 30.09.2020 № 209-14/5761, яка направлена на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області пенсійним органом Російської Федерації, ОСОБА_1 працював водієм автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів в 5-му автобусному парку ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації з 1996 по 2018 роки, а довідки за № 572, 573, 574, 575 від 18.09.2020 про заробітну плату за період з 1996 року по 2018 рік, достовірні і підтверджені кадровими наказами та особовими рахунками (а. с. 12). Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає, що матеріалами справи підтверджено стаж роботи позивача водієм автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів в 5-му автобусному парку ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації з 06.02.1996 до 24.05.1999 та з 04.02.2005 до 31.12.2011. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач покликається на те, що за період роботи позивача 1996-1999 роки і за 2005-2011 роки, страхові внески в Пенсійний фонд Російської Федерації не відраховувались, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду Російської Федерації у м. Москві та Московській області від 11.03.2021 № 209-15/4-3627. Разом з тим суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно цієї довідки, до 01.01.2012 громадяни України, які тимчасово перебували на території Російської Федерації не були застрахованими особами по обов`язковому пенсійному страхуванні. Таким чином, страхові внески на обов`язкове пенсійне страхування з виплат на користь позивача не нараховувалися, у зв`язку із відсутністю такої вимоги в законодавстві Російської Федерації. З вищенаведених підстав, посилання відповідача на відсутність сплати внесків та на правомірність незарахування спірних періодів роботи позивача в 5-му автобусному парку ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації, є безпідставними. Враховуючи вищенаведене, оскільки відповідач протиправно не врахував періоди роботи позивача в 5-му автобусному парку ГУП «Мосгортранс» Російської Федерації з 06.02.1996 до 24.05.1999 та з 04.02.2005 до 31.12.2011 для призначення пенсії, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області від 25.01.2022 № 092850006987 та про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірні періоди та вирішити питання щодо призначення пенсії. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року у справі № 300/2017/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш