Постанова Львівський апеляційний суд № 462/3695/22

Справа № 462/3695/22 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М. Провадження № 22-ц/811/2479/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Назар Х.Б., з участю: ОСОБА_1 та його представника адвоката Романишина Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 адвоката Романишина Я.О. на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 26 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права користування квартирою, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулись до суду із позовом, в якому просили визнати за ними право користування квартирою АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовано тим, що квартира АДРЕСА_2 , в якій зареєстровані та проживають позивач ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї, належить Львівській міській раді та складається з однієї кімнати, житловою площею 19,2 кв.м. та кухні з комунальними вигодами, загальна площа квартири складає 32,25 кв.м. Вказану квартиру у 1950 році отримала бабця позивача ОСОБА_6 на підставі ордера, який надалі було втрачено. Після народження матері позивача ОСОБА_7 вона теж була зареєстрована та проживала за згаданою адресою, а надалі на підставі згаданого втраченого ордера у квартирі АДРЕСА_2 були зареєстровані та проживають по даний час вся сім`я ОСОБА_8 , а саме: ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 та діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Бабця позивача ОСОБА_6 померла у 1991 році, мати позивача ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивачі продовжують проживати за вказаною адресою. Бажаючи приватизувати квартиру АДРЕСА_2 позивачі звертались до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про зміну договору найму квартири, однак Залізничною районною адміністрацією позивачам відмовлено з підстав відсутності ордера, який не зберігся після смерті бабці позивача. Поруч з цим, згідно листа ЛКП «Сяйво» від 27.01.2021 року бабця позивача ОСОБА_6 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 була зареєстрована з 1951 року по 1992 рік. Мати позивача ОСОБА_7 була зареєстрована у згаданій квартирі з 1972 року по 1999 року, а позивач був зареєстрований у 1973 році та разом із дружиною та дітьми проживає та зареєстрований по даний час, із місця проживання не вибували, іншого житла не мають. Оскільки у зв`язку із втратою ордера на квартиру позивачі позбавлені можливості вирішити питання зміни договору найму квартири після смерті наймача в адміністративному порядку, тому змушені звернутись до суду із позовом, який просять задоволити та визнати за ними право користування квартирою АДРЕСА_2 . Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 26 вересня 2022 року в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права користування квартирою АДРЕСА_2 відмовлено Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 адвокат Романишин Я.О., подавши апеляційну скаргу. Зазначає, що позивач ОСОБА_1 з членами його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 постійно проживали та проживають наданий час у спірній квартирі. Позивачам потрібно переукласти договір найму квартири, проте в адміністративному порядку вони не можуть врегулювати дане питання, оскільки Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради повернула документи у зв`язку з тим, що позивачі не представили ордер на право вселення у квартиру, який після смерті бабці не зберігся. Вважають, що померла ОСОБА_6 . 1924 року народження була зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 з 1951 року по 1992 рік. ОСОБА_9 1948 року народження була зареєстрована за АДРЕСА_4 з 1972 року по 1999 рік разом зі сім`єю правомірно, а саме на підставі спецордера який був втрачений за адресою АДРЕСА_4 , разом з ними в установленому законом порядку зареєстрований за вказаною адресою ОСОБА_1 , з часу поселення у надану квартиру з 1973 року. ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , як члени сім`ї наймача нікуди не вибували, постійно проживали в такій до та після її смерті, а тому в силу приписів ст. 1268 ЦК України є спадкоємцями померлої ОСОБА_6 . 1924 року народження, щобула зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 з 1951 року по 1992, відтак мають право вимагати визнати їх наймачами за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, який помер. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задоволити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника адвоката Романишина Я.О. на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права користування квартирою у зв`язку із необґрунтованістю заявлених позовних вимог та недоведеністю факту правомірного вселення у кв. АДРЕСА_2 із дотримання встановленого законодавством порядку щодо отримання спеціального ордера чи рішення про надання жилого приміщення. Окрім цього, суд зазначав, що Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради є неналежним відповідачем за вказаним позовом. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 32,25 кв.м., складається з одної житлової кімнати та кухні, з комунальними вигодами та перебуває у комунальній власності. Власником вказаної квартири є Львівська міська рада. Згідно довідки ЛКП «Сяйво» від 31.10.2011 року та довідок про реєстрацію місця проживання позивачів вбачається, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: з 16.01.1990 року ОСОБА_1 (син), з 30.08.1996 року ОСОБА_2 (невістка), з 30.08.1996 року ОСОБА_14 (внучка) та з 2000 року ОСОБА_5 (внучка), ОСОБА_3 (внучка). Відповідно до відповіді Залізничної районної адміністрації № 32-вих. 1221 від 06.01.2022 року у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо зміни договору найму відмовлено у зв`язку із непредставленням останнім необхідних документів, серед яких зокрема ордера або рішення на підставі якого була зайнята квартира АДРЕСА_2 . З відповіді ЛКП «Сяйво» № 2-45 від 27.11.2021 року встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 з 1951 року по 1992 року була зареєстрована ОСОБА_6 (баба позивача), з 1972 року по 1999 рік ОСОБА_7 (мама позивача), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , 1973 р.н. є зареєстрований за даною адресою з 1973 р.. Остання з ким було укладено договір найму на спірну квартиру була ОСОБА_7 . Позивач ОСОБА_1 зареєстрований за даною адресою з 1973 року, при цьому ЛКП «Сяйво» не володіє інформацією щодо того, на якій правовій підставі дані особи були вселені у згадану квартиру, ордер на вселення у квартиру за вказаною адресою відсутній, ЛКП «Сяйво» таким не володіє. Поруч з цим, згідно запису у домовій книзі ордер на квартиру АДРЕСА_5 був виданий 02.04.1954 року № 3031. Згідно відповіді Залізничної районної адміністрації ЛМР від 12.03.2021 року вбачається, що Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради не володіє інформацією щодо рішення, на підставі якого був виданий (в 1950-тих роках) ордер на спірну квартиру АДРЕСА_2 , оскільки архівні документи зберігаються в районній адміністрації з 1988 року. Відповідно до відповіді Державного архіву Львівської області ЛОДА від 30 березня 2021 року на адвокатський запит, у документах Залізничного райвиконкому м. Львова за період з 1951 по 1954 роки, рішення про видачу ордеру на квартиру АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_6 не виявлено. Крім того, встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01.04.2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - про визнання наймачем квартири відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 21.07.2022 року апеляційну скаргу адвоката Романишина Ярослава Олексійовича залишено без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року залишено без змін. Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. У статті 9 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер. Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї. Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР). При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. За змістом статті 58 ЖК України, ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, який видається на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду. А пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР встановлено, що ордер дійсний протягом 30 днів. Ордер породжує, з однієї сторони, адміністративно-правові відносини між органом місцевого самоврядування, який видав цей ордер, та житлово-експлуатаційною організацією, куди цей ордер і здається, а з другої сторони цивільно-правові відносини між громадянином та згаданою житлово-експлуатаційною організацією, яка зобов`язана укласти з ним договір найму житлового приміщення. Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що:-цей Закон визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання;-державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (стаття 1);-приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на те органами, створеними (зокрема) державними підприємствами, організаціями, установами у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (частина 1 статті 8). Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається учасниками справи те, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання всіх позивачів (апелянтів) з 1990-2000 років є квартира АДРЕСА_2 . Як вбачається з вищенаведеного, позивачі більше 30 років є зареєстрованими у встановленому законом порядку у спірній квартирі, що знаходиться в комунальній власності. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач оспорював поселення та проживання позивачів у спірній квартирі. Перелік квартир та будинків, які не підлягають приватизації, встановлено у частині 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». В той же час, відповідачем не наведено жодного законодавчо-нормативного акту, який би обґрунтовував неможливість визнання позивачів наймачами квартири чи приватизації спірної квартири позивачами. Ні Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», ні будь-який інший нормативно-правовий акт не містять вимоги до особи (осіб), яка (які) хочуть приватизувати квартиру у якій вони проживають, подання серед переліку документів, які необхідні для приватизації цієї квартири, ордеру для вселення в цю квартиру, а тому відсутність такого ордеру у позивачів аж ніяк не може бути правовою підставою для відмови позивачам у реалізації їхнього права на приватизацію цієї квартири, у якій вони більше 30 років є зареєстрованими. Проте, укладення договору житлового найму відноситься до дискреційних повноважень районної адміністрації. Так, відповідно до Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради, до повноважень районної адміністрації віднесено зміна договору найму житлових приміщень та укладення договору найму з фактично зареєстрованими і проживаючими мешканцями житлових приміщень, приєднання звільнених житлових приміщень, вільних допоміжних приміщень, у порядку, встановленому виконавчим комітетом. Обов`язок щодо надання повного пакету документів для укладення договору найму покладається на особу, яка звертається для укладення договору найму, а районна адміністрація розглядає такий та приймає відповідне рішення, у межах наданих повноважень. Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В судовому засіданні, представником відповідача підтверджено, що позивачі мають право на визнання користування квартирою, та що укладення договору житлового найму відноситься до повноважень Залізничної районної адміністрації. Згідно позиції Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму №13 від 24 жовтня 2008 року, суд не може підміняти державний орган, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. З огляду на зазначене, ту обставину, що відповідачем фактично визнається право позивачів, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення заявлених позивачами позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 адвоката Романишин Я.О. задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 26 вересня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 30 грудня 2022 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.