Постанова Київський апеляційний суд № 382/1674/21

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 382/1674/21 Номер провадження: 22-ц/824/12900/2022 Головуючий у суді першої інстанції О. А. Кисіль Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 29 грудня 2022 року місто Київ Номер справи 382/1674/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Сіра Ю. М. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року, постановлену у складі судді Кисіль О. А., в приміщенні Яготинського районного суду Київської області у с т а н о в и в : У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Яготинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про виключення відомостей про нього, як батька, з актового запису про народження дитини. Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року відкрито провадження у справі. Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 01 червня 2022 року за клопотанням позивача у справі призначено судову генетичну експертизу, на час проведення якої зупинено провадження у справі. Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 17 серпня 2022 року відновлено провадження у справі для розгляду клопотання експерта. 23.10.2022 ОСОБА_1 подав до суду заяву про відвід судді, який обґрунтував наявністю сумніву в неупередженості та об`єктивності судді, що виразилося у тривалому розгляді суддею справи (понад 10 місяців), навмисним затягуванням її розгляду, не вирішення клопотання про допит свідків, ухвалення судового рішення у справі №382/2181/19 від 11.10.2022. При цьому заявник використав лексику, що не притаманна для написання ділових документів, у тому числі заяви про відвід судді. Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року визнано, що звернення ОСОБА_1 із заявою про відвід судді є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про відвід судді. Застосовано до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 7 443,00 грн в дохід державного бюджету. Не погоджуючись із ухвалою суду в частині стягнення штрафу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду про накладення на нього штрафу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для застосування до нього заходів процесуального примусу, оскільки подання лише однієї заяви про відвід не може вважатися зловживанням позивачем процесуальними правами. У незаконності дій учасника процесу повинна обов`язково прослідковуватися послідовність та системність порушень передбачених ст. 143 ЦПК України, які призвели до негативних процесуальних чи матеріальних наслідків, а цих обставин суд не встановив. Зазначив, що у даній справі відсутні підстави передбачені статтею 148 ЦПК України щодо повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами. ОСОБА_1 звернув увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь - які інші заяви про відвід або інші процесуальні документи, в яких містяться попередження про недопустимість зловживання процесуальними правами та отриманні позивачем. Крім того, апелянт вказав, що встановивши по справі зловживання процесуальними правами з боку позивача та стягнувши в дохід держави штраф у розмірі 7 443,00 грн суд першої інстанції не врахував тяжкий майновий стан позивача, який є багатодітним батьком та опікуном неповнолітньої дитини, що було підставою для звільнення позивача від сплати судового збору за подачу позову до суду. Також ОСОБА_1 вказав про те, що суд першої інстанції продовжив розгляд справи 25.10.2022 без відновлення провадження у справі, яке було відновлено ухвалою суду лише 27.10.2022. Позивач ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у відповідності до вимог закону шляхом направлення 20.12.2022 судової повістки - повідомлення на електронну адресу, зазначену позивачем як у позові так і у апеляційній скарзі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від позивача не надходило. Вирішуючи питання щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про час, дату та місце розгляду справи апеляційний суд ураховує практику Верховного Суду, який виходить із того, якщо учасник надав суду електронну адресу, зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Із підтвердження від 20.12.2022 про отримання ОСОБА_1 20.12.2022 електронного поштового відправлення, надісланого Київським апеляційним судом на вказану апелянтом у позові та у апеляційній скарзі електронну поштову адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 убачається, що ОСОБА_1 обізнаний про розгляд 28.12.2022 Київським апеляційним судом поданої ним апеляційної скарги на ухвалу суду від 25.10.2022 у цій справі. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася у відповідності до вимог закону. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача не надходило. Колегія суддів розцінила причини неявки відповідача в судове засідання як неповажні та вважала за можливе розглянути справу за відсутності позивача. Третя особа Яготинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання суду апеляційної інстанції явку свого представника не забезпечив, надіслав до апеляційного суду заяву у якій просив розгляд справи проводити без участі представника Відділу. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідач та третя особа не скористалися. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності сторін та третьої особи, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про застосування до позивача заходів процесуального примусу, та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 28 грудня 2022 року. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до частин другої та четвертої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Так, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції визнав, що звернення ОСОБА_1 із заявою про відвід судді є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами, у зв`язку із чим застосував до заявника заходи процесуального примусу у вигляді штрафу. При цьому суд першої інстанції зазначив, що вжиті ОСОБА_1 висловлювання у заяві про відвід судді не притаманні для написання ділових документів та відображають зневажливе ставлення заявника до суду та судової гілки влади загалом, є виявом очевидної неповаги, не спрямовані на ефективний захист його прав, свобод та інтересів, а тому суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Згідно з частинами другою, третьою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). При їх здійсненні слід враховувати і вимоги частини четвертої статті 12 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних прав. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (п. 1 ч. 2 ст.43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства у разі подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Таким чином на осіб які беруть участь у справі покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальний обов`язок. При цьому під добросовісністю слід розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування права за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживанням наданими правами. При цьому за змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню. І кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам цивільного судочинства, а отже, зловживає ним. Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України). Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи. Види заходів процесуального примусу визначені частиною першою статті 144 ЦПК України, а саме: попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, привід, штраф. Згідно з частиною першою статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Відповідно до статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу. У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Цивільним процесуальним законом до кола основних прав учасників справи віднесено право подавати заяви та клопотання і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Спеціальним правом учасника справи є право подати заяву про відвід судді. Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. З виділених матеріалів справи № 382/1674/21 убачається, що ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Яготинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про виключення відомостей з актового запису про народження дитини. 01 червня 2022 року ухвалою Яготинського районного суду Київської області призначено судову генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Державного науково - дослідного експертно-криміналістичного центру, та зупинено провадження у справі. 03.08.2022 експерт Державного науково - дослідного експертно-криміналістичного центру С. Г. Алексієнко надіслала до суду клопотання № СЕ-19-22/23232-БД щодо вирішення питання про зміну назви призначеної у справі експертизи та поставлених експерту питань, забезпечення явки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , разом, для відбору зразків, необхідних для проведення експертизи, у зв`язку із чим ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 17 серпня 2022 року відновлено провадження у справі для розгляду клопотання експерта. 21.08.2022 ОСОБА_1 надіслав до суду клопотання про розгляд клопотання експерта без його участі. 25.08.2022, 01.09.2022 Яготинським районним судом Київської області ОСОБА_1 надіслано лист про необхідність приведення поданого ним клопотання про призначення у справі судової генетичної експертизи у відповідності до клопотання експерта, який було отримано позивачем, що підтверджується зворотними повідомленнями по вручення поштового відправлення. Зазначений лист залишено позивачем без реагування. 05.10.2022 на адресу суду надійшло повідомлення судового експерта С. Г. Алексієнко про неможливість проведення експертизи №СЕ-19-22/23232-БД від 23.09.2022 на підставі ст. 72 ЦПК України у зв`язку із неявкою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , разом, для відбору зразків букального епітелію до ДНДЕКЦ МВС. 23.10.2022 ОСОБА_1 подав до суду заяву про відвід судді, який обґрунтував тим, що тривалий розгляд суддею справи та навмисне затягування її розгляду, не вирішення клопотання про допит свідків, ухвалення судового рішення у справі №382/2181/19 від 11.10.2022, викликають сумніви у неупередженості та об`єктивності судді під час розгляду даної справи. Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року визнано, що звернення ОСОБА_1 із заявою про відвід судді є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про відвід судді. Застосовано до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 7 443,00 грн в дохід державного бюджету. Суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погоджується суд апеляційної інстанції, звернув увагу на те, що заява про відвід судді містить некоректні, зневажливі висловлювання на адресу головуючого судді суду першої інстанції, вжиті образливі слова щодо головуючого судді та судового гілки влади загалом, що є неприпустимим та суперечить загальним засадам ЦПК України. Суд вважав, що звертаючись до Яготинського районного суду Київської області із заявою про відвід судді, використовуючи при цьому некоректну лексику, що має цинічний (зневажливо-знущальний характер), в діях ОСОБА_1 вбачається зловживання процесуальними правами. Так, зі змісту заяви про відвід судді вбачається, що ОСОБА_1 у заяві використав лексику не притаманну для написання ділових документів, у тому числі заяви про відвід судді, що виражає явну неповагу до суду та відображає зневажливе ставлення до судової гілки влади загалом: «…огидно читати Ваш мараз у судовому рішенні…», «…безграмотна суддя…», «…свого ума у судді … не хватило…», «…маразм…», «…дебілам…», «…неуків…», «Да гнати потрібно всраним віником у три шиї…. суддів…», «…ознаки серйозного захворювання дебільність…», «..хворі люди працюють суддями..», «..прокльони….вилізуть боком на ваших дітях?!» тощо. Суд першої інстанції зазначив, що така мова перебуває поза нормальним стилем спілкування, в першу чергу, у діловому мовленні, що використовується в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою і установою, між посадовими особами, тощо, що виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що у розумінні Європейського суду з прав людини констатується як зловживання правом на подання заяви. Колегія суддів повністю погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, Верховний Суд наголошує, що цивільний процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду. У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право. Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про обов`язок національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (справа «Шульга проти України», пункт 28, справа від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (справа «Мусієнко проти України», рішення від 20 січня 2011 року). Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Смірнова проти України» рішення від 08 листопада 2005 року, справа «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. Fгапсе, рішення від 27 квітня 2000 року). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (справа «Красношапка проти України» рішення від 30 листопада 2006 року). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц, від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20 викладено висновок, що у процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик. Учасник справи може мати сумніви у тому, чи відповідають дії суду чинному законодавству, а також у неупередженості або об`єктивності суддів та може скористатися інститутом відводу суддів за наявності визначених законом підстав. Проте у скаргах і заявах, як по суті, так і з процесуальних питань, повинен бути стриманим і коректним у словах, утримуватися від надання особистісних характеристик і оцінок, а тим більше надуманих звинувачень суддів у вчиненні злочинів. У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України. Отже нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників. Європейський суд з прав людини, практика якого в силу вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов`язковою до застосування судами, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)). У справі, яка переглядається, установивши, що в обґрунтування заяви про відвід судді ОСОБА_1 використано зазначені висловлювання, які заявник явно спрямовував на образу головуючого судді суду першої інстанції, так і на образу судової гілки влади загалом, виражаючи при цьому глибоку неповагу до суддів та суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявник звернувшись до Яготинського районного суду Київської області із заявою про відвід судді, використавши при цьому некоректну лексику, яка має цинічний (зневажливо-знущальний характер), зловжив процесуальними правами. ОСОБА_1 використав відповідне процесуальне право всупереч завданню цивільного судочинства, тобто з іншою метою, ніж виконання такого завдання. Отже ОСОБА_1 , не дотримуючись наміру досягнення головної мети судового розгляду - вирішення спору, створив умови, які призвели до того що він вийшов за межі дійсного змісту свого права та вчинив необґрунтовані дії, що виразились у зловживанні ним процесуальними правами. Образливі висловлювання позивача на адресу судді та суду, використання яких неприпустиме при оформленні, зокрема, й заяви про відвід судді, є нічим іншим як зловживання процесуальними правами. Обґрунтування заяви про відвід судді з використанням наведених вище висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, у розумінні Європейського суду з прав людини також констатується як зловживання правом на подання заяви. Так Європейський суд з прав людини, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. З урахуванням зазначених в заяві про відвід тез і висловів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звернення позивача із заявою про відвід судді, у якій заявник використовує некоректні, принизливі, глумливі, образливі висловлювання щодо суддів та судової системи загалом, є виявом очевидної неповаги, не спрямоване на ефективний захист їх прав, свобод та інтересів, а тому суперечить завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами, що у свою чергу є підставою, відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, для застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, що передбачено частиною четвертою статті 44, статтями 143, 144, 148 ЦПК України. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання заяви ОСОБА_1 про відвід судді, з урахуванням змісту її обґрунтування, такою, що суперечить завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. При цьому обґрунтованим є застосування судом до позивача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до необхідності у відмові застосування до позивача заходів процесуального примусу не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали суду, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення в цій частині. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав наявність в діях позивача зловживання процесуальним правами, проте судом не мотивовано обраний ним розмір штрафу, який підлягає стягненню з позивача, що є максимальним згідно ч. 5 ст. 148 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції не погоджується лише із розміром стягнутого з ОСОБА_1 штрафу у сумі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 7 443, 00 грн. Так, згідно приписів статті 148 ЦПК України у випадку зловживання процесуальними правами суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Застосовуючи до позивача заходи процесуального примусу, суд визначив максимальний розмір штрафу, передбачений частиною першою статті 148 ЦПК України, та стягнув із позивача штраф у сумі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 7 443, 00 грн. При цьому суд не врахував майновий стан позивача, який є багатодітним батьком, його річний дохід у 2021 році склав 7 601,19 грн., на його утриманні перебуває дитини - сироти ОСОБА_4 , над якою ОСОБА_1 встановлено опіку (а.с. 53, 55, 56). Колегія суддів уважає, хоча позивачем допущено зловживання процесуальними правами, проте сплата ОСОБА_1 штрафу у визначеному судом розмірі у сумі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 7 443, 00 грн, та є максимальним згідно ч. 5 ст. 148 ЦПК України, для позивача несе значний тягар з урахуванням його фінансового стану, що є скрутним. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Виходячи з вищенаведеного, ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу слід змінити, зменшити суму стягнутого з позивача штрафу у дохід державного бюджету з трьох до 0,3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме з 7 443, 00 грн до 744, 30 грн. При цьому, викладаючи резолютивну частину судового рішення суд першої інстанції не дотримався встановлених для виконавчих документів вимог, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та помилково зазначив замість «стягувача» «отримувача». А також визначаючи стягувача за вказаним виконавчим документом суд першої інстанції не врахував положення частини п`ятої статті 148 ЦПК України, які передбачають, що стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України. З урахуванням встановлених обставин колегія суддів вважає за необхідне привести резолютивну частину у відповідності до вимог, визначених приписами статті 148 ЦПК України шляхом виключення з абзацу третього резолютивної частини ухвали дані про отримувача коштів та зазначити, що у даному виконавчому документі боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем є Державна судова адміністрація України. Ухвала Яготинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року в частині визнання заяви про відвід судді від 23.10.2022 зловживанням ОСОБА_1 процесуальними правами підлягає залишенню без змін з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Отже строк пред`явлення ухвали до примусового виконання в частині стягнення штрафу становить три місяці, починаючи з наступного дня після набрання нею законної сили. Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України. Оскільки ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги судові витрати по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню позивачу. Такі витрати відносяться за рахунок держави. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.п.1, 2 ч.1 ст. 374, 375, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу змінити. Зменшити суму стягнутого з ОСОБА_1 штрафу у дохід державного бюджету з трьох до 0,3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме з 7 443, 00 грн до 744, 30 грн. Виключити з абзацу третього резолютивної частини ухвали дані про отримувача коштів та зазначити, що у даному виконавчому документі боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , стягувачем є Державна судова адміністрація України, код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5. Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року в частині визнання заяви про відвід судді від 23.10.2022 зловживанням ОСОБА_1 процесуальними правами залишити без змін. Строк пред`явлення ухвали до примусового виконання в частині стягнення штрафу становить три місяці, починаючи з наступного дня після набрання нею законної сили. Даний виконавчий документ набрав законної сили 29.12.2022. Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Стягувач: Державна судова адміністрація України, код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 29.12.2022. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна