Ухвала КАС ВС № 560/2281/20

УХВАЛА 27 грудня 2022 року м. Київ справа №560/2281/20 адміністративне провадження № К/990/35743/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М., суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М., перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у справі №560/2281/20 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрально-західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) про скасування постанови, УСТАНОВИВ: У квітні 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Хмельницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), у якому просило: - скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Хмельницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Секрети О.М. про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за невиконання рішення суду по виконавчому провадженню від 08 квітня 2020 року ВП №61414811 в розмірі 5100 грн 00 коп. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення. Дослідивши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. З матеріалів касаційної скарги та текстів оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач оскаржує постанову державного виконавця про накладення штрафу. За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. Оскаржуючи судові рішення заявник переконує, що судами першої та апеляційної інстанцій в порушення статті 90, 242 КАС України та пункту 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 не взято до уваги доводи та докази, що були надані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Також, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду судових рішень заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Так, заявником не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що справа №560/2281/20 має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. З огляду на викладене, наведені скаржником обґрунтування необхідності скасування судових рішень, не є достатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі та не дають підстав для висновку, що справа №560/2281/20 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження на підставі частини третьої статті 333 КАС України, оскільки рішення касаційного суду за наслідками розгляду цієї скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 13, 257, 287, 328, 330, 333 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у справі №560/2281/20. Копію даної ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Ж.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк Судді Верховного Суду