Постанова 4857 № 817/2468/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2022 року Справа № 817/2468/16 пров. № А/857/589/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «РЕКОРД» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року (суддя Щербаков В.В., м.Рівне, повний текст складено 26 липня 2021 року), - ВСТАНОВИВ: У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (далі ДПІ, ГУДФС відповідно), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі ППР): від 13.10.2015 №№0002041504, 0002031504 (далі ППР №204, 203 відповідно), 30.10.2015 №0002201504 (далі ППР №220), 27.11.2015 №0002571504 (далі ППР №257), 24.12.2015 №0002731504 (далі ППР №273), 26.04.2016 №0001181204 (далі ППР №118), 25.05.2016 №0001361204 (далі ППР №136), 16.08.2016 №0001771204 (далі ППР №177). Постановою Рівненського окружного адміністративного суду 18 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, позов задоволено (далі Судові рішення). Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року касаційну скаргу ДПІ задоволено частково. Судові рішення скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. За результатами нового розгляду справи, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило Головне управління ДПС у Рівненській області (далі Головне управління), яке із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В апеляційній скарзі вказує, що ТОВ затримало сплату узгодженої суми грошового зобов`язання нарахованого згідно звітних податкових декларацій з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік, 2014 та 2015 роки, а тому відповідачем правомірно нараховано штрафні санкції на підставі статті 126 Податкового кодексу України (далі ПК), сплачені позивачем суми зараховувались в рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів у відповідності до вимог статі 87 ПК. Також вказує, що всі порушення зафіксовані в актах перевірки, який є носієм доказової інформації, яка в подальшому використовувалась контролюючим органом для прийняття рішення щодо винесення податкових повідомлень-рішень. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зафіксовані в акті перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем строків сплати узгоджених грошових зобов`язань з плати за землю не можуть братись судом до уваги, оскільки такі висновки отримані з порушенням вимог закону, без дослідження розрахункових та інших документів, без врахування рішення про розстрочення податкового боргу, а тому спірні ППР не може вважати правомірними. Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 29.09.2015, 13.10.2015, 08.12.2015, 11.04.2016, 10.05.2016 ДПІ у м. Рівному проведено перевірку позивача про своєчасність сплати узгодженої суми податкового зобов`язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності, за результатами якої складено акти від 29.09.2015 №179, 13.10.2015 №186, 08.12.2015 №234, 11.04.2016 №102, 10.05.2016 №120 (далі Акт №№179, 186, 234, 102, 120 відповідно). Перевіркою встановлено, що ТОВ в порушення частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», пункту 287.3 статті 287 ПК затримало сплату узгодженої суми грошового зобов`язання, нарахованого згідно звітної податкової декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2013 рік №1300010509 від 20.02.2013, звітної податкової декларації з плати за землю (орендної платі за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2014 рік №1400024675 від 20.02.2014 та уточнюючої податкової декларації з плати за землю (орендної платі за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2014 рік №1400050134 від 11.07.2014, звітної податкової декларації з плати за землю (орендної платі за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2015 рік №1500026130 від 24.02.2015, а саме: на 215, 247, 217, 246, 215 днів по терміну сплати 30.10.2013 надано 20.02.2014 розстрочення податкового боргу згідно рішення ДПІ «Про розстрочення податкового боргу» №21 від 20.02.2014, скасовано 17.11.2014 розстрочення податкового боргу згідно рішення ДПІ «Про скасування розстрочення податкового борг`у №38 від 17.11.2014, сплачено 27.02.2015 на суму 3056,47 грн, сплачено 30.04.2015 на суму 3217,96 грн, сплачено 30.04.2015 на суму 4017,04 грн, сплачено 29.05.2015 на суму 1076,72 грн, сплачено 29.05.2015 на суму 5093,80 грн; на 208 днів по терміну сплати 30.11.2014, фактично сплачено 26.06.2015 на суму 5791,98 грн; на 178 днів по терміну сплати 30.12.2014, фактично сплачено 26.06.2015 на суму 224,58 грн; на 241 день по терміну сплати 30.12.2014, фактично сплачено 28.08.2015 на суму 5567,40 грн; на 210 днів по терміну сплати 30.01.2015, фактично сплачено 28.08.2015 на суму 1667,60 грн. на 245 днів по терміну сплати 30.01.2015, фактично сплачено 02.10.2015 на суму 4123,89 грн; на 214 днів по терміну сплати 02.03.2015, фактично сплачено 02.10.2015 на суму 3320,20 грн. на 252 дні по терміну сплати 02.03.2015, фактично сплачено 09.11.2015 на суму 3914,04 грн; на 224 дні по терміну сплату 30.03.2015, фактично сплачено 09.11.2015 на суму 2715,39 грн. на 245 днів по терміну сплати 30.03.2015, фактично сплачено 30.11.2015 на суму 4518,85 грн; на 214 дні по терміну сплату 30.04.2015, фактично сплачено 30.11.2015 на суму 2615,81 грн. на 341 днів по терміну сплати 30.04.2015, фактично сплачено 05.04.2016 на суму 4618,43 грн. на 334 днів по терміну сплати 30.05.2015, фактично сплачено 28.04.2016 на суму 7234,24 грн. ДПІ на підставі Актів №№179, 186, 234, 102, 120 прийнято 13.10.2015 ППР: №204, яким позивача за затримку на 21 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 5093,80 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10% в сумі 509,38 грн за платежем «орендна плата з юридичних осіб»; №203, яким позивача за затримку на 215, 247, 217, 246, 215, 208, 178, 241, 210 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 27676,15 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% в сумі 5535,23 грн за платежем «орендна плата з юридичних осіб» (т.1 а.с.10, 11); 30.10.2015 ППР №220, яким позивача за затримку на 245, 214 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 7444,09 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% в сумі 1488,09 грн за платежем «орендна плата з юридичних осіб» (т.1 а.с.8); 27.11.2015 ППР №257, яким позивача за затримку на 252, 224 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 6629,43 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% в сумі 1325,89 грн за платежем «орендна плата з юридичних осіб» (т.1 а.с.43); 24.12.2015 ППР №273, яким позивача за затримку на 245, 214 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 7134,66 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% в сумі 1426,93 грн за платежем «орендна плата з юридичних осіб» (т.1 а.с.45); 26.04.2016 ППР №118, яким позивача за затримку на 341 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 4618,42 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% в сумі 923,69 грн за платежем «орендна плата з юридичних осіб» (т.1 а.с.47); 25.05.2016 ППР №1361204, яким позивача за затримку на 334 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 7234,24 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% в сумі 1446,85 грн за платежем «орендна плата з юридичних осіб» (т.1 а.с.49). Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, установлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Зокрема, базові звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з податку на додану вартість визначені нормами пункту 49.18 статті 49 ПК. Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, установлених цим Кодексом. Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом. У відповідності до пунктів 285.1, 285.2 статті 285 ПК базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, установленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3 статті 287 розділу ХІІ ПК України). Згідно з абзацом 2 пункту 126.1 статті 126 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу: у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу, - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання; у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу, - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання. При цьому, граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків мають відповідати строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу (пункт 114.1 статті 114 ПК). Згідно з пунктом 102.1 статті 102 ПК контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. Відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Пунктом 100.1 статті 100 ПК визначено, що розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу. Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов`язання (пункт 100.2 статті 100 ПК). Згідно з пунктом 100.6 статті 100 ПК розстрочені суми грошових зобов`язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення. Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення установленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі відстрочки та розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку (статті 32 ПК України). З аналізу наведених норм права видно, що положення статті ПК щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати. Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України. Позивач звернувся із заявою до ДПІ про розстрочення податкового боргу з орендної плати за землю в сумі 86691,36 грн, за результатами розгляду якого відповідачем прийнято рішення від 20.02.2014 №21 про розстрочення (відстрочення) даного податкового боргу на строк 10 місяців починаючи з 20.02.2014 по 29.12.2014 зі щомісячною сплатою 8669,13 грн (т.1 а.с.60). На підставі вказаного рішення, 20.02.2014 між контролюючим органом та позивачем укладено договір №29 про розстрочення (відстрочення) податкового боргу з орендної плати за землю в сумі 86 691,36 грн (т.1 а.с.61-62). Тобто, рішенням контролюючого органу від 20.02.2014 №21 та договором від 20.02.2014 №29 про розстрочення сплати податкового боргу для позивача установлені нові строки сплати податкового зобов`язання з орендної плати за землю по строку 30.10.2013 та 30.11.2013, 30.12.2013 та 30.01.2014 сплати грошового зобов`язання, а саме починаючи з 20.02.2014 по 29.12.2014. Разом з тим, рішенням ДПІ від 17.11.2014 №39 розстрочення податкового боргу було скасовано. Відповідно до пункту 3.9 «Порядку розстрочення (відстрочення) грошових, зобов`язань (податкового боргу) платників податків», затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №574 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України; (далі МЮУ) 31.10.2013 за №1853/24385; далі - Порядок №574), установлено, що на розстрочені (відстрочені) грошові зобов`язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання (податкового боргу). Пунктом 4.4 Порядку №574 установлено, що з ініціативи органу державної податкової служби, що уклав договір про розстрочення (відстрочення), орган державної податкової служби вищого рівня, який прийняв рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), розриває цей договір, про що повідомляє платника податків та відповідний орган державної податкової служби. Відповідно до пункту 4.6 Порядку №574 з дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочені (відстрочені) суми, що залишились не сплаченими, нараховуються пеня та штраф у розмірах, передбачених Податковим кодексом України. З дня дострокового розірвання договору платник податків зобов`язаний сплатити не внесену суму розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань (податкового боргу) та суму процентів, нарахованих за фактичний строк дії розстрочення (відстрочення) (пункт 4.7 Порядку №574). Розстрочені (відстрочені) суми грошових зобов`язань (податкового боргу) та суми нарахованих процентів, що залишилися несплачені на день прийняття рішення про скасування розстрочення (відстрочення), стягуються у порядку, установленому законодавством для стягнення податкового боргу (пункт 4.8 Порядку №574). Розстрочені (відстрочені) суми грошових зобов`язань (податкового боргу) та суми нарахованих процентів, що залишилися несплачені на день прийняття рішення про скасування розстрочення (відстрочення), сплачуються (стягуються) у порядку, встановленому ПК. З метою забезпечення виконання вказаного обов`язку платника податків, пунктом 87.9 статті 87 ПК передбачено обов`язок контролюючого органу зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу, відповідно до пункту 100.1 статті 100 ПК є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу. Тобто, розстрочення (відстрочення) податкового боргу здійснюється виключно на платній основі, а плата (проценти) дорівнюють саме розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу. Отже, оскільки розстрочення сплати податкового боргу є платним, то за розстрочення, що передбачено статтею 100 ПК (за договором) платою є проценти, що дорівнюють розміру пені, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 ПК, а за розстрочення сплати податкового боргу за судовим рішенням - пеня, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 ПК. Правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року у справі № 803/115/16. Відтак, у разі розстрочення термінів сплати податкового боргу, штрафні санкції на суму такого податкового боргу не нараховуються з дати укладання (підписання) договору про розстрочення податкового боргу до закінчення строку дії цього договору. Однак, на розстрочені суми податкового боргу, які платник податків не сплатив у строки, встановлені таким договором, нараховуються пеня та штраф у відповідних розмірах згідно Податкового кодексу України, з дня, наступного за днем розірвання договору про розстрочення податкового боргу. Згідно розділу ІІ договору про розстрочення податкового боргу від 20.02.2014 №29, ДПІ має право розстрочені (відстрочені) суми податкового боргу та суми нарахованих процентів, що залишилися несплаченими на день прийняття рішення про скасування розстрочення (відстрочення), стягувати у порядку, встановленому законодавством для стягнення податкового боргу (т.1 а.с.61). Таким чином, з урахуванням вищевикладених норм чинного на момент прийняття спірних ППР законодавства та зважаючи на положення розділу ІІ договору про розстрочення податкового боргу від 20.02.2014 №29, за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань штрафні санкції могли бути нараховані контролюючим органом починаючи з 17.11.2014. Суд звертає увагу, що положення розділу ІІ договору про розстрочення податкового боргу від 20.02.2014 №29 стосуються права контролюючого органу стягувати несплачені розстрочені (відстрочені) суми податкового боргу та нараховані суми процентів, та не стосуються обставин нарахування штрафних санкцій, які визначені ПК. Згідно з підпункту 41.1.1 п.41.1 статті 41 ПК контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи. Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пунктом 75.1 статті 75 ПК визначено, що контролюючі органи мають право проводити перевірки камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Системний аналіз даної норми дає підстави для висновку суду про те, що проведення камеральної перевірки щодо сплати платником податку податкового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки здійснюється контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) такого платника. У актах перевірки податковий орган зазначає, що перевірка проведена на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 ПК при цьому відображено відомості щодо граничного строку сплати узгоджених сум податкового зобов`язання, а також відомості щодо дат та сум фактичної сплати такого зобов`язання. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податковим органом досліджувались не лише дані, які зазначені в податкових деклараціях з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік №1400024675 від 20.02.2014, за 2015 рік №1500026130 від 24.02.2015 року, уточнюючої податкової декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік №1400050134 від 11.07.2014 поданих позивачем, а також інші відомості. Перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених ПК податків та зборів, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є документальною (підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК). Відтак, в розумінні статті 75 ПК проведені ДПІ перевірки своєчасності сплати ТОВ узгодженої суми податкового зобов`язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності є не камеральною, а документальною перевіркою. Документальні перевірки можуть бути плановими або позаплановими, а також виїзними або невиїзними (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК). Згідно з абзацом 6 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу, та яка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (пункту 79.1 статті 79 ПК). Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Зафіксовані в Актах перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем строків сплати узгоджених грошових зобов`язань з плати за землю не можуть братись судом до уваги, оскільки такі висновки отримані з порушенням вимог закону, без дослідження розрахункових та інших документів, без врахування рішення про розстрочення податкового боргу, а тому спірні ППР суд не може вважати правомірними. Враховуючи встановлення судом факту порушення податковим органом установленої законом процедури проведення документальної перевірки позивача, з метою захисту прав позивача, суд шляхом виходу за межі позовних вимог дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визнання протиправними і скасувати ППР №№204, 203, 220, 257, 273, 118, 136),

177. Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний