Постанова 4873 № 910/10440/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" грудня 2022 р. Справа№ 910/10440/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Майданевича А.Г. суддів: Ткаченка Б.О. Суліма В.В. при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А. за участю представників сторін: від позивача: Фелді О.В. від відповідача: Ратич Х.О. за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 23.12.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 (повний текст рішення складено 06.06.2022) у справі №910/10440/21 (суддя Князьков В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" до відповідача Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" про стягнення 4 850 042,19 грн, -,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" про стягнення 4 872 746,45 грн, з яких основний борг в розмірі 4 420 121,64 грн, 3% річних в розмірі 100 186,99 грн, інфляційні втрати в розмірі 248 312,86 грн, пеня в сумі 104 124,96 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договорів №к-205 від 15.10.2019 та №к-204 від 15.10.2019 оренди нежитлових приміщень в частині сплати орендних платежів за період з листопада 2019 по березень 2021. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Київської області від 01.06.2022 позов задоволено частково. Стягнуто з Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" основний борг в сумі 4 296 000 грн, пеню в розмірі 221 507,41 грн, інфляційні втрати в сумі 245 677,38 грн, 3% річних в сумі 85 872,73 грн та судовий збір в сумі 72 735,86 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені на суму 65,19 грн, інфляційних втрат в розмірі 895 грн та 3% річних на суму 24,48 грн відмовлено. Судовий збір в сумі 14,77 грн залишено за позивачем. Видано наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідачем було порушено свої зобов`язання за договором №к-204 від 15.10.2019 в частині внесення орендних платежів за листопад-грудень 2019, січень-грудень 2020, а також січень-березень 2021, внаслідок чого у орендаря утворилась заборгованість в розмірі 2 256 000 грн. Одночасно, орендарем також не було належним чином виконано свої зобов`язання за договором №к-205 від 15.10.2019 в частині сплати орендних платежів за період листопад-грудень 2019, січень-грудень 2020, а також січень-березень 2021, внаслідок чого у орендаря утворилась заборгованість в розмірі 2 040 000 грн. Наявність заборгованості за договорами №к-204 від 15.10.2019 й №к-205 від 15.10.2019 у загальному розмірі 4 296 000 грн стала підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних, інфляційних втрат й звернення до суду з позовом. Також, суд обгруновуючи рішення зазначив, що твердження відповідача щодо неотримання бюджетного фінансування як підстави для зміни строку для внесення орендних платежів спростовуються наявним в матеріалах справи листом №51-05/66507-21 від 07.09.2021 Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому вказано про фінансування статутної діяльності політичної партії у спірний період у розмірі більш як достатньої для виконання відповідачем свого обов`язку зі сплати орендних платежів. Одночасно, посилання відповідача в якості підтвердження наявності підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків внесення орендних платежів та направлення на адресу позивача гарантійних листів, суд вважає юридично неспроможними та позбавленими належного доказового обґрунтування, оскільки жоден з наданих до матеріалів справи листів не стосується договорів №к-205 від 15.10.2019 та №к-204 від 15.10.2019. Крім того, суд зазначив, що з огляду на період нарахування неустойки, який визначено позивачем у суд відсутні підстави вважати, що заявником було порушено при нарахуванні приписи ч.6 ст. 232 ГК України та пропущено строк позовної давності. Стосовно заяви відповідача про зменшення розміру неустойки на 99% на підставі ст.551 ЦК України, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку на невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення. Навпаки, наявними в матеріалах справи доказами спростовуються обставини неможливості використання орендарем спірних приміщень, а також неотримання грошових коштів з державного бюджету. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Територіальна організація політичної партії "Європейська солідарність" звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києа від 01.06.2022 в частині задоволення позоних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив його клопотання про призначення експертизи відмовивши йому у задоволенні, оскільки обставиною, яка підлягає встановленню є обставина щодо використання або невикористання орендарем приміщень відповідно до умов договору оренди та період протягом якого орендар не мав змоги використовувати приміщення через обставини, за які він не відповідає. Вважає, що дане порушення судом норм процесуального права призвели до унеможливлення встановлення цих обставин, що мало наслідком невірне вирішення справи. Також апелянт вказує, що він, у зв?язку з обставинами, що від нього не залежали, був позбавлений можливості використовувати орендовані приміщення в порядку встановленому пунктами 3.1 договору №к-204 та договору №к-205, а саме в періоди з 11.03.2020.до 22.05.2020, з 08.01.2021 по 25.01.202, з 23.03.2021 до 01.05.2021 у зв?язку з карантинними обмеженями, тому вважає, що він може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до ч.6 ст. 762 ЦК України. Крім того, апелянт звертає увагу, що позивач не довів жодними доказами факт отримання відповідачем коштів за бюджетною програмою КПКВК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій». У зв?язку з відсутністю фінансування політичної партії, в певні періоди часу відповідач, як територіальна організація політичної партії також не отримував фінансування в обсязі достатньому для сплати орендованих платежів. Тому вважає, що, оскільки як передбачено п.8.6 договору №к-204 та договору №к-205 позивач належним чином повідомлений про відсутність фінансування статуної діяльності політичної партії з боку держави, то звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів є передчасним. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 26.08.2022, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач зазначає, що судом правомірно відмовлено в задоволенні клопотання апелянта про призначення експертизи з підстав, що питання щодо яких апелянт просив призначити судову експертизу є питаннями права та в даній справі відсутня потреба в спеціальних знаннях. Позивач також вказує, що апелянтом не подано до матеріалів справи належних та допустимих доказів неможливості використання орендованих приміщень в період карантину. Натомість позивачем підтверджено обставини використання орендованих приміщень апелянтом. Позивач зауважує, що безпідставними є доводи апелянта про недоведеність отримання ним бюджетного фінансування його статутної діяльності. Бюджетні кошти були сплачені НАЗК апелянту в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2022 справу № 910/10440/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 поновлено Територіальній організації політичної партії "Європейська солідарність" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2022, відкрито апеляційне провадження та розгляд апеляційної скарги призначено 26.09.2022 . Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 відкладено розгляд апеляційної скарги Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 у справі № 910/10440/21 на 08.11.2022. 08.11.2022 судове засідання не відбулось у зв?язку із знеструмленням електромережі Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 розгляд апеляційної скарги Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 у справі № 910/10440/21 призначено на 12.12.2022. Позиції учасників справи Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 12.12.2022 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Представник позивача у судовому засіданні 12.12.2022 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 у справі № 910/10440/21, без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 15.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" (орендодавець) та Територіальною організацією партії "Блок Петра Порошенка "Солідарність" (орендар) було укладено договір №к-205 оренди нежитлових приміщень, за умовами п.1.1 якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в пункті 1.2. договору, а орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату. Нерухомим майном, що передається в оренду за даним договором, є нежитлові приміщення загальною площею 425 кв.м., розташовані на першому поверсі будівлі (літ. «М»), яказнаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська,

16. До договору додається план (схема) приміщення (додаток №1), який є невід`ємною частиною цього договору. приміщення, що передаються в оренду орендарю, помічені на плані (схемі) чорним контуром (п.п.1.2, 1.3 договору №к-205 від 15.10.2019). У розділі 2 договору сторони погодили, що орендодавець передає орендарю приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору. Передача орендодавцем приміщень здійснюється у стані згідно опису приміщень та устаткування, що додається до цього договору (Додаток №3). Даний стан вважається належним станом, який відповідає цьому договору. Користування орендарем приміщеннями та нарахування орендної плати починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень. Відповідно до п.3.1 договору №к-205 від 15.10.2019 орендар використовує приміщення для розміщення власного офісу на умовах, визначених даним договором. Орендар самостійно отримує дозвільні документи, якщо вони є необхідними для роботи офісу орендаря, розміщеного у приміщеннях. Договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (п.4.1 договору №к-205 від 15.10.2019). Згідно з п.4.2 договору №к-205 від 15.10.2019 строк оренди приміщень за даним договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення і закінчується 31.12.2019. Пунктом 4.3 договору передбачено, що по закінченню календарного року, цей договір автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторні не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 1 календарний місяць до закінчення відповідного календарного року. Орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями за даним договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі: без податку на додану вартість 333,33 грн., крім того податок на додану вартість 20% -66,67 грн, разом - 400,00 грн за 1 квадратний метр приміщення на місяць (п.6.1 договору ). За умовами п.6.2 договору №к-205 від 15.10.2019 загальна сума місячної орендної плати, що підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного в п. 6.1. цього договору, на площу приміщення, вказану в п. 1.2. цього договору, та становить: без податку на додану вартість - 141 666,67 грн, крім того податок на додану вартість 20% - 28 333,33 грн, разом -170 000 грн. Орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КП1ЖК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій» (п.6.3 договору №к-205 від 15.10.2019). Згідно з п.6.5 договору №к-205 від 15.10.2019 орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору. У разі необхідності визначення загального розміру орендної плати за користування приміщеннями протягом певної частини місяця або певної кількості днів, загальний розмір орендної плати за один місяць ділиться на кількість календарних днів у відповідному місяці та множиться на кількість днів фактичної оренди приміщень орендарем (п.6.6 договору №к-205 від 15.10.2019). Відповідно до п.п.6.7-6.9 договору №к-205 від 15.10.2019 вказано, що до складу орендної плати не входить вартість комунальних послуг, а саме за споживання електричної енергії, теплової енергії та води. Орендар зобов`язаний відшкодувати (компенсувати) вартість комунальних послуг орендодавцю. При цьому сторони розуміють, що орендодавець не є постачальником вказаних послуг. Вартість комунальних послуг компенсуються орендарем за тарифами, що встановлені для орендодавця постачальниками таких послуг, у строк не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця за спожиті орендарем у цьому місяці електричну енергію, теплову енергію та воду на підставі окремих рахунків, які орендодавець надає орендарю не пізніше 26 (двадцять шостого) числа відповідного місяця. Вартість комунальних послуг розраховується за даними приладів обліку (лічильників) або, у разі їх відсутності, пропорційно площі приміщень до загальної площі будівлі, у якій розташовані приміщення. За умовами п.8.3 договору №к-205 від 15.10.2019 у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення. У п.8.6 договору №к-205 від 15.10.2019 сторони домовились, що орендар не несе відповідальності за порушення передбачених договором строків оплати, якщо воно мало місце у зв`язку з неперерахуванням Національним агентством з питань запобігання корупції на рахунок орендаря коштів, виділених з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних партій, та про зазначені обставини орендар письмово повідомив іншу сторону. 15.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" (орендодавець) та Територіальною організацією партії "Блок Петра Порошенка "Солідарність" (орендар) було укладено договір №к-204 оренди нежитлових приміщень, за умовами п.1.1 якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в пункті 1.2. договору, а орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату. Нерухомим майном, що передається в оренду за даним договором, є нежитлові приміщення загальною площею 470 кв.м., розташовані на першому поверсі будівлі (літ. «Н»), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська,

16. До договору додається план (схема) приміщення (додаток №1), який є невід`ємною частиною цього договору приміщення, що передаються в оренду орендарю, помічені на плані (схемі) чорним контуром (п.п.1.2, 1.3 договору №к-204 від 15.10.2019). У розділі 2 договору сторони погодили, що орендодавець передає орендарю приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору. Передача орендодавцем приміщень здійснюється у стані згідно опису приміщень та устаткування, що додається до цього договору (Додаток №3). Даний стан вважається належним станом, який відповідає цьому договору. Користування орендарем приміщеннями та нарахування орендної плати починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень. Згідно з п.3.1 договору №к-204 від 15.10.2019 орендар використовує приміщення для розміщення власного офісу на умовах, визначених даним договором. Орендар самостійно отримує дозвільні документи, якщо вони є необхідними для роботи офісу орендаря, розміщеного у приміщеннях. Договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (п.4.1 договору №к-204 від 15.10.2019). Відповідно до п.4.2 договору №к-204 від 15.10.2019 строк оренди приміщень за даним договором починається з дати підписання сторонами акту прийнмання-передачі приміщення і закінчується 31.12.2019. У п.4.3 вказано, що по закінченню календарного року, цей договір автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторні не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 1 календарний місяць до закінчення відповідного календарного року. Згідно з п.6.1 договору №к-204 від 15.10.2019 орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями за даним договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі: без податку на додану вартість 333,33грн., крім того податок на додану вартість 20% -66,67 грн., разом - 400,00 грн. за 1 квадратний метр приміщення на місяць. Орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КП1ЖК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій» (п.6.3 договору №к-204 від 15.10.2019). Пунктом 6.5 договору №к-204 від 15.10.2019 передбачено, що орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору. У разі необхідності визначення загального розміру орендної плати за користування приміщеннями протягом певної частини місяця або певної кількості днів, загальний розмір орендної плати за один місяць ділиться на кількість календарних днів у відповідному місяці та множиться на кількість днів фактичної оренди приміщень орендарем (п.6.6 договору №к-205 від 15.10.2019). Відповідно до п.п.6.7-6.9 договору №к-204 від 15.10.2019 до складу орендної плати не входить вартість комунальних послуг, а саме за споживання електричної енергії, теплової енергії та води. Орендар зобов`язаний відшкодувати (компенсувати) вартість комунальних послуг орендодавцю. При цьому сторони розуміють, що орендодавець не є постачальником вказаних послуг. Вартість комунальних послуг компенсуються орендарем за тарифами, що встановлені для орендодавця постачальниками таких послуг, у строк не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця за спожиті орендарем у цьому місяці електричну енергію, теплову енергію та воду на підставі окремих рахунків, які орендодавець надає орендарю не пізніше 26 (двадцять шостого) числа відповідного місяця. Вартість комунальних послуг розраховується за даними приладів обліку (лічильників) або, у разі їх відсутності, пропорційно площі приміщень до загальної площі будівлі, у якій розташовані приміщення. За умовами п.8.3 договору №к-204 від 15.10.2019 у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення. У п.8.6 договору №к-204 від 15.10.2019 сторони домовились, що орендар не несе відповідальності за порушення передбачених договором строків оплати, якщо воно мало місце у зв`язку з неперерахуванням, Національним агентством з питань запобігання корупції на рахунок орендаря коштів, виділених з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних партій, та про зазначені обставини орендар письмово повідомив іншу сторону. На теперішній час договори №к-204 від 15.10.2019 й №к-205 від 15.10.2019 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсними визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять. Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, судом прийнято до уваги договори №к-204 від 15.10.2019 й №к-205 від 15.10.2019 як підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з оренди майна. Судом першої інтанції встановлено, що нерухоме майно на підставі договорів №к-204 від 15.10.2019 і №к-205 від 15.10.2019 було передано у користування відповідача за актами приймання-передачі. До договорів №к-204 від 15.10.2019 і №к-205 від 15.10.2019 контрагентами укладались численні додаткові угоди, зокрема, щодо перейменування Територіальної організації партії "Блок Петра Порошенка "Солідарність" на Територіальну організацію політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві, зменшення розміру орендної плати за квітень 2020, травень 2020, червень 2020, липень 2020, серпень-грудень 2020, січень 2021. Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що відповідачем було порушено свої зобов`язання за договором №к-204 від 15.10.2019 в частині внесення орендних платежів за листопад-грудень 2019, січень-грудень 2020, а також січень-березень 2021, внаслідок чого у орендаря утворилась заборгованість в розмірі 2 256 000 грн. Одночасно, орендарем також не було належним чином виконано свої зобов`язання за договором №к-205 від 15.10.2019 в частині сплати орендних платежів за період листопад-грудень 2019, січень-грудень 2020, а також січень-березень 2021, внаслідок чого у орендаря утворилась заборгованість в розмірі 2 040 000 грн. Наявність заборгованості за договорами №к-204 від 15.10.2019 й №к-205 від 15.10.2019 у загальному розмірі 4 296 000 грн і стала підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних, інфляційних втрат й звернення до суду з позовом. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двохстороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. За приписами ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Як було встановлено судом вище, згідно п.6.1 договору №к-205 від 15.10.2019 орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями за даним договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі: без податку на додану вартість 333,33грн., крім того податок на додану вартість 20% -66,67 грн., разом - 400,00 грн. за 1 квадратний метр приміщення на місяць. Орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КП1ЖК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій» (п.6.3 договору №к-205 від 15.10.2019). Відповідно до п.6.5 договору №к-205 від 15.10.2019 орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору. Згідно з п.6.1 договору №к-204 від 15.10.2019 орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями за даним договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі: без податку на додану вартість 333,33грн., крім того податок на додану вартість 20% -66,67 грн., разом - 400,00 грн. за 1 квадратний метр приміщення на місяць. Орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КП1ЖК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій» (п.6.3 договору №к-204 від 15.10.2019). Відповідно до п.6.5 договору №к-204 від 15.10.2019 орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору. Як було встановлено судом, до договорів №к-204 від 15.10.2019 та №к-205 від 15.10.2019 контрагентами укладались численні додаткові угоди, зокрема, щодо зменшення розміру орендної плати за квітень 2020, травень 2020, червень 2020, липень 2020, серпень-грудень 2020, січень 2021. Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку суми заборгованості відповідача зі сплати орендних платежів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок є арифметично вірним та в повному обсязі відповідає умовам укладених між сторонами договорів, а також додаткових угод до них. Колегія суддів зауважує, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.). Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»). У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом. В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Проте, всупереч наведеного, відповідачем доказів внесення орендних платежів за договорами №к-204 від 15.10.2019 і №к-205 від 15.10.2019 за спірний період надано не було. Щодо заперечень відповідача стосовно розміру орендних платежів, а також наявності підстав для звільнення орендаря від їх сплати за період з квітня 2020 по січень 2021 на підставі ст.782 Цивільного кодексу України, суд виходив з наступного. Згідно з частинами 4, 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2020 № 377) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин, зокрема, заборонено до 22.05.2020 проведення всіх масових заходів, в яких бере участь більше 10 людей. Законом від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 цього Кодексу". Законом України від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020 та діяв до 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин 4 та 6 статті 762 Цивільного кодексу України , також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб". Так, у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження. За змістом пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України такого вичерпного переліку обставин теж не передбачено. У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Відтак, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Верховним Судом у постанові від 20.10.2021 по справі № 911/3067/20 вказано, що при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, №910/13158/20. При цьому, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо. Наразі, у підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном відповідач послався на запровадження Кабінетом Міністрів України у спірний період заборони на проведення всіх масових заходів у зв`язку із карантином. Однак, суд зауважив, що запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину (у тому числі заборона масових заходів) само по собі не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України. Наразі, за висновками суду, відповідач не довів повного припинення ним діяльності у період карантину, у тому числі, внаслідок відсутності доступу до майна, тоді як позивач у цей період забезпечив відповідачу доступ до орендованого майна. Судом враховано наявні в матеріалах справи докази оплати відповідачем комунальних платежів за спірний період, що фактично свідчить про визнання орендарем обставин споживання таких послуг, а отже, і користування об`єктом оренди. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстави звільнення згідно ч.6 ст.782 Цивільного кодексу України відповідача від внесення орендних платежів за період з квітня 2020 по січень 2021 відсутні, а отже, відповідні заперечення відповідача не спростовують обґрунтованості наведеного позивачем розрахунку суми основного боргу Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві за договорами №к-205 від 15.10.2019 та №к-204 від 15.10.2019. Твердження відповідача щодо неотримання бюджетного фінансування як підстави для зміни строку для внесення орендних платежів спростовуються наявним в матеріалах справи листом №51-05/66507-21 від 07.09.2021 Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому вказано про фінансування статутної діяльності політичної партії у спірний період було зроблено у розмірі більш як достатньому для виконання відповідачем свого обов`язку зі сплати орендних платежів. За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" до Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві про стягнення основного боргу в сумі 4 296 000 грн. Стосовно позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" до Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втарт, суд виходив з наступного. Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності. У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Як встановлено судом, за умовами п.8.3 договору №к-205 від 15.10.2019 у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення. За умовами п.8.3 договору №к-204 від 15.10.2019 у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення. З огляду на порушення відповідачем строків внесення орендної плати, позивачем було нараховано та заявлено до стягення за договором №к-205 від 15.10.2019 пеню на суму 105216,04 грн та за договором №к-204 від 15.10.2019 - 116 356,56 грн, що загалом становить 221 572,60 грн. Дослідивши наданий розрахунок колегія суддів вважає, що вірно встановлено судом першої інстанції після здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку, що останній містить помилки, зокрема, позивачем не враховано, що пеня нараховуються, починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ст.254 Цивільного Кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Означені приписи заявником не було враховано при визначенні періоду нарахування неустойки за порушення відповідачем строків внесення орендних платежів за травень та жовтень 2020, а також січень 2021. Після здійснення перерахунку, колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції та вважає, що обгрунтованим є стягнення з відповідача пені на загальну суму 221 507,41 грн. Стосовно доводів відповідача про наявність підстав для звільнення Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві від відповідальності за порушення строків внесення орендної плати, колегія суддів вважає зазначити наступне. Частинами 1, 2 ст.614 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. У п.8.6 договорів №к-205 від 15.10.2019 та №к-204 від 15.10.2019 сторони домовились, що орендар не несе відповідальності за порушення передбачених договором строків оплати, якщо воно мало місце у зв`язку з неперерахуванням, Національним агентством з питань запобігання корупції на рахунок орендаря коштів, виділених з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних партій, та про зазначені обставини орендар письмово повідомив іншу сторону. Проте, як вказувалось судом вище, твердження відповідача щодо неотримання бюджетного фінансування як підстави для зміни строку для внесення орендних платежів спростовуються наявним в матеріалах справи листом №51-05/66507-21 від 07.09.2021 Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому вказано про фінансування статутної діяльності політичної партії у спірний період у розмірі більш як достатньому для виконання відповідачем свого обов`язку зі сплати орендних платежів. Одночасно, посилання відповідача в якості підтвердження наявності підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків внесення орендних платежів на направлення на адресу позивача гарантійних листів, суд вважає юридично неспроможними та позбавленими належного доказового обґрунтування, оскільки жоден з наданих до матеріалів справи листів не стосується договорів №к-205 від 15.10.2019 та №к-204 від 15.10.2019. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов віних висновків, що підстави для звільнення Територіальної організації політичної партії "Європейська солідарність" у місті Києві від відповідальності за порушення строків внесення орендних платежів відсутні. Стосовно посилань відповідача на порушення позивачем під час розрахунку приписів ч.6 ст.232 Господарьського кодексу України та також пропущення строку позовної давності за відповідними вимогами, суд зауважив на наступному. Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Відповідно до ст. 223 Господарського кодекск України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак, 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)". Вказаним Законом, зокрема, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені саттями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину." Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту:"7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на період нарахування неустойки, який визначено позивачем, судом першої інстанції вірно встановлено, що відсутні підстави вважати, що заявником було порушено при нарахуванні приписи ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та пропущено строк позовної давності. Стосовно заяви відповідача про зменшення розміру неустойки на 99% на підставі ст.551 Цивільного кодексу України, суд зазначив на таке. Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення пені відповідач посилається на те, що останній є неприбутковою організацією, був позбавлений можливості використовувати орендовані приміщення, позбавлений можливості впливати на надходження грошових коштів з бюджету, карантин, є обставино, що виникла внезалежності від дій орендаря. Оцінюючи вказані доводи відповідача, суд дійшов висновку щодо їх юридичності неспроможності в контексті вирішення питання про зменшення пені. При цьому, суд звернув увагу відповідача на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Зі змісту норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України). Згідно з приписами частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Однак, відповідачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення. Навпаки, наявними в матеріалах справи доказами спростовуються обставини неможливості використання орендарем спірних приміщень, а також неотримання грошових коштів з державного бюджету. До того ж, суд зауважив, що сама по собі обставина, що відповідач є неприбутковою організацією не є беззаперечною підставою для зменшення пені. Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів підтримує висновки суду про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки задоволенню. Стосовно позовних вимог про стягення нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд зазначив наступне. Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань за договорами №к-205 від 15.10.2019 та №к-204 від 15.10.2019 позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних на загальну суму 85897,21 грн, з яких за договором №к-205 від 15.10.2019 - 40789,17 грн та договором №к-204 від 15.10.2019 - 45108,04 грн), а також інфляційні втрати в загальному розмірі 246 572,38 грн, з яких за договором №к-205 від 15.10.2019 - 117 087,44 грн та за договором №к-204 від 15.10.2019 - 129 484,94 грн. Дослідивши наведедені розрахунки позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що останній містить помилки у визначенні початкової дати періоду нарахування (аналогічний як і при розрахунку пені), а також арифметичні помилки. Здійснивши власний перерахунок, колегія суддів дішла висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат на загальну суму 245 677,38 грн та 3% річних - 85 872,73 грн. Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції надавши оцінку всім аргументам учасників судового процесу дійшов до обґрунтованого рішення, ухваленого на підставі повного і всебічного з`ясовання обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Доводи апеляційної скарги про неможливість використання ним орендованих приміщень в періоди з 11.03.2020.до 22.05.2020, з 08.01.2021 по 25.01.2021, з 23.03.2021 до 01.05.2021 у зв?язку з карантинними обмеженями, суд апеляційної інстанції вважає необгрутованими, з огляду на наступне. Згідно п. 3.1 договорів №к-204 та №к-205, орендар використовує приміщення для розміщення власного офісу, на умовах визначених даним договором. Таким чином, договором не встановлено, що орендовані приміщення використовуються орендарем виключно для проведення масових заходів чи конкретного проекту «Відкритий офіс». Отже, зважаючи на те, що договорами не встановлено обмежень у виключному використанні відповідачем орендованих приміщень для проведення масових заходів, відповідно необгрунтованими є доводи відповідача про наявність перешкод у використанні приміщень за цільовим призначенням, згідно договору, протягом періодів дії карантинних обмежень. З наведених підстав, наказ відповілдача від 17.03.2020 про запровадження дистанційної форми роботи не спростовує обставин можливості використання останнім орендованих приміщень за цільовим призначеннм визначеним в договорах оренди та не може слугувати підставою для звільнення від сплати орендної плати. Крім того, з аналізу п.п. 12 та 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції змін, внесених у зв`язку із запровадженням карантину, вбачається, що відповідач як орендар автоматично не звільняється від сплати орендної плати в період дії карантину нд підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України. Звільнення від сплати орендної плати можливе згідно підстав визначених ч. 6 ст. 762 ЦК України, а саме, в разі доведення орендарем неможливості використання ним орендованого майна за цільовим призначенням. При цьому, відповідачем не долучено до справи доказів його звернення ним до позивача із листами про неможливість використання орендованих приміщень за цільовим призначенням та у зв`язку з цим, вчинення дій спрямованих на звільнення орендованих приміщень та повернень їх орендодавцю (позивачу). За наведених обставин, підстави для звільнення апелянта від сплати орендної плати, в порядку ч. 6 ст. 762 ЦК України, відсутні. Безпідставними також є доводи відповідача, що розміщена на офіційному веб-сайті НАЗК інформація та звіти ПП «Європейська солідарність», а також надана позивачем відповідь НАЗК на адвокатський запит не є належним підтвердженням отримання коштів за бюджетною програмою «Фінансування статутної діяльності політичних партій». Згідно загальнодоступних відомостей, оприлюднених на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі - НАЗК) про перерахування з Державного бюджету України коштів на фінансування статутної діяльності Відповідача, а саме: 1) у звіті Політичної партії «Європейська солідарність» про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за IV квартал 2019 року зазначено, що з державного бюджету отримано усього 95 057 957,40 гри., з яких: 29.01.2019 року-35 841 525,00 грн.; 22.04.2019 року - 35 841 525,00 грн.; 04.09.2019 року - 23 374 907,40 грн. 2) у звіті Політичної партії «Європейська солідарність» про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за І квартал 2020 року зазначено, що за звітній період з державного бюджету отримано усього 10 146 875,00 грн., з яких: - 06.02.2020 року - 6 602 737,50 грн.; - 06.02.2020 року-3 544 137,50 грн. Також за даними офіційного веб-сайту НАЗК (https ://nazk. gov.ua/uk/monitoryng- diyalnosti-natsionalnogo-agenstva/'), в розділі «Політичні партії», «Державне фінансування політичних партій», ПП «Європейська солідарність» міститься інформація про те, що з 01.01.2020 року політичної партії «Європейська солідарність» виплачено 111,84млн грн, з яких 24,94млн грн за останній квартал. У зв`язку з неподанням відповідачем звітів політичної партії за періоди з II кварталу 2020 року до III кварталу 2021 року, позивач звернувся до НАЗК із адвокатським запитом вих. №01/09/21-07 від 01.09.2021 з метою з`ясування обставин щодо здійснення бюджетного фінансування статутної діяльності відповідача. Згідно листа НАЗК «Про надання інформації» вих,№51-05/66507-21 від 07.09.2021 у відповідь на адвокатський запит надано інформацію, що НАЗК здійснювалося державне фінансування статутної діяльності політичної партії «Європейська солідарність», а саме: за 3 квартал 2019: 04.09.2019 перераховано 23 374 907,40 грн (за період з 01.07.2019 по 29.08.2019); у 4 кварталі 2019 фінансування не здійснювалося у зв`язку з позачерговими виборами народних депутатів, що відбулися 21.07.2019; за 1 квартал.2020: 10.02.2020 - 10 146 875,00 грн за 2 квартал 2020: 30.04.2020 - 10 146 875,00 грн.; за 3 квартал 2020: 22.07.2020 - 10 146 875,00 грн.; за 4 квартал 2020: 16.12.2020 - 10 146 875,00 грн.; за 1 квартал 2021: 17.02.2021 -24 947 225,00 грн; за 2 квартал 2021: 20.04.2021 - 24 947 225,00 грн.; за 3 квартал 2021:05.07.2021 -24 ;947 225,00 грн. Отже, в період заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати з листопада 2019 року до березня 2021 року НАЗК здійснювалося перерахування коштів відповідачу за бюджетною програмою «Фінансування статутної діяльності політичних партій». Доказів спростування цих відомостей відповідачем не подано. Навпаки, ним долучено в суді першої інстанції до матеріалів справи звіти політичної партії, що підтверджують отримання ним бюджетного фінансування його статутної діяльності в період заборгованості по орендній платі. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що за імперативними вимогами ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по сплаті позивачу орендних платежів встановлено сторонами в п. 6.5. договорів оренди, а інші умови договору (пункти 6.3. та 8.6.) не можуть бути розцінені, як такі, що містять відкладальні положення щодо моменту його виконання. Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.Лише за умовив инесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15. З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог. На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Територіальної організації політичної партії «Європейська Солідарність» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 у справі №910/10440/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 у справі №910/10440/21 слід залишити без змін. Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Територіальної організації політичної партії «Європейська Солідарність» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 у справі №910/10440/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 у справі №910/10440/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10440/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 27.12.2022. Головуючий суддя А.Г. Майданевич Судді Б.О. Ткаченко В.В. Сулім