Постанова 4873 № 910/15232/20 (910/18169/21)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" грудня 2022 р. Справа№ 910/15232/20 (910/18169/21) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гарник Л.Л. суддів: Сотнікова С.В. Полякова Б.М. секретар судового засідання Ковган О.І. за участю представників учасників провадження відповідно до протоколу судового засідання від 07.12.2022 розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі №910/15232/20 (910/18169/21) за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртеральянс", 2) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Долма" про визнання недійсним договору поруки №20/02-2017-3 від 13.03.2017 в межах справи №910/15232/20 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртеральянс" про банкрутство ВСТАНОВИВ: У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/15232/20 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі АТ КБ "ПриватБанк") про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртеральянс" (далі ТОВ "Укртеральянс"). 09.11.2021 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Укртеральянс" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах") про визнання недійсним договору поруки № 20/02-2017-2 від 13.03.2017. Позов мотивовано тим, що укладений боржником договір поруки від від 13.03.2017 № 20/02-2017-3 є фраудаторним, оскільки прийнявши нові грошові зобов`язання за оспорюваним правочином у період існування невиконаних зобов`язань із погашення заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк", боржник - ТОВ "Укртеральянс", діяв недобросовісно, збільшуючи свої фінансові зобов`язання всупереч своїх фінансових можливостей та з метою уникнення від виконання власних фінансових зобов`язань, наслідком чого є завдання шкоди кредитору АТ КБ "ПриватБанк". Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі №910/15232/20 (910/18169/21): - повністю задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк»; - визнано недійсним з моменту укладання договір поруки від 13.03.2017 № 20/02-2017-3, укладений між ТОВ "Укртеральянс" та ПрАТ "Інгосстрах"; - стягнуто з ПрАТ "СК "Інгосстрах" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1 135 грн витрат зі сплати судового збору. ПрАТ "Інгосстрах" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі №910/15232/20 (910/18169/21), в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», вирішити питання про розподіл судових витрат. Заперечуючи правильність застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 30.01.2019 у справі №911/5358/14, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від28.11.2019 у справі №910/8357/18, скаржник зазначає, що суд помилково не урахував висновок судової економічної експертизи та долучені до нього документи. Також в апеляційній скарзі йдеться про відсутність підстав в АТ КБ "ПриватБанк" для оспорювання договору поруки № 20/02-2017-2 від 13.03.2017 та недоведеність порушення його прав внаслідок укладення вказаного договору. Аналізуючи судову практику, на яку послався позивач, апелянт зазначає, що відповідні рішення Верховного Суду та викладені в них висновки є нерелевантними щодо спірних правовідносин. На думку скаржника, економічна доцільність укладення спірного договору є економічною категорією, відтак дослідження відповідного питання потребує спеціальних знань, у зв`язку з чим він був змушений самостійно замовити проведення відповідної експертизи та усвідомлюючи потенційний спротив позивача до суду з клопотанням про призначення експертизи не звертався. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Гарник Л.Л. (головуючий суддя), Поляков Б.М., Остапенко О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2022 відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі №910/15232/20 (910/18169/21), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15232/20 (910/18169/21). 22.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи. У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Остапенка О.М., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2022, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Гарник Л.Л. (головуючий суддя), Поляков Б.М., Сотніков С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 ПрАТ «СК "Інгосстрах" поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду. 13.09.2022 АТ КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене у справі судове рішення залишити без змін як таке, що є законним та обґрунтованим. 04.10.2022 від ПрАТ "СК "Інгосстрах" надійшла заява про участь Демченка С.В. у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за електронною адресою - ІНФОРМАЦІЯ_1 Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 задоволено заяву ПрАТ "СК "Інгосстрах" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. 26.10.2022 від ПрАТ "СК "Інгосстрах" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа ПрАТ "СК "Інгосстрах" від 05.12.2-19 №05/12-19-7б із вимогою до ТОВ «Долма» про сплату борга. 07.12.2022 від ліквідатора ТОВ "Укртеральянс" арбітражного керуючого Шевченка В.Є. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи аналізу фінсового стану ПрАТ "СК "Інгосстрах". Північний апеляційний господарський суд зазначені клопотання залишає без розгляду з тих підстав, що заявники пропустили строк, встановлений згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 для подання учасниками справи усіх заяв та клопотань. З наведених підстав залишено без розгляду також заявлене в судовому засіданні, яке відбулося 07.12.2022, клопотання ПрАТ "СК "Інгосстрах" про витребування матеріалів справи №910/15232/20 про банкрутство ТОВ "Укртеральянс". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 розгляд справи відкладено. 07.11.2022 від ПрАТ "СК "Інгосстрах" надійшла заява про участь Демченка С.В. у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за електронною адресою - ІНФОРМАЦІЯ_1 Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 задоволено заяву ПрАТ "СК "Інгосстрах" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У судовому засіданні 16.11.2022 представником ПрАТ "СК "Інгосстрах" заявлено клопотання про відкладення розгляду справи та визнання обов`язковою явки в судове засідання арбітражного керуючого ТОВ "Укртеральянс" Шевченка В.Є. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 розгляд справи відкладено. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 заяву ліквідатора ТОВ "Укртеральянс" арбітражного керуючого Шевченка Віталія Євгеновича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №910/15232/20 (910/18169/21) задоволено. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 заяву ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №910/15232/20 (910/18169/21) задоволено. 05.12.2022 від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли письмові пояснення. 07.12.2022 від ПрАТ "СК "Інгосстрах" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до розгляду питання про відкриття провадження за касаційною скаргою у подібній справі №910/14918/20 (910/17720/21). Північний апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні клопотання ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" з тих підстав, що судом не встановлено існування обставин, що унеможливлюють розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні, а заявником не доведено наявність підстав для вікладення розгляду справи згідно з ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України). Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом судового розгляду у цій справі є позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору поруки №20/02-2017-2 від 13.03.2017, укладеного між ТОВ "Укртеральянс" та ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах". Як встановлено судом першої інстанції, перевірено судом апеляційної інстанції та визнається учасниками справи, згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 визнано кредиторами по відношенню ТОВ «Укртеральянс» у справі №910/15232/20 АТ КБ "ПриватБанк" з грошовими вимогами на суму 684 718 391,18 грн, з яких 70 224 грн - вимоги першої черги, 350 256 465,02 грн - вимоги четвертої черги, 334 391 702,16 грн - вимоги шостої черги; ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" з грошовими вимогами на суму 752 388 505,36 грн, з яких 4 540 грн - вимоги першої черги, 752 383 965,36 грн - вимоги четвертої черги. 01.04.2013 між ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (страховик), АТ КБ "ПриватБанк" (страхувальник) укладено договір страхування кредитів №13/04/01-01К. Предметом вказаного договру страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном страхувальника (пункт 1.1); страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальнику завдані збитки у межах страхової суми в порядку і на умовах, передбачених цими договорами, а страхувальник зобов`язується своєчасно сплатити страховий платіж та виконувати інші умови цих договорів (пункт 1.2). Предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов`язані зі збитками, які можуть бути завдані страхувальнику внаслідок невиконання (або неналежного виконання) позичальниками, вказаними в додатках до договору, своїх обов`язків, передбачених кредитними договорами між страхувальником та позичальниками (надалі - кредитні договори) щодо своєчасного, повного повернення ними кредитів. Застрахованими по цьому договору є кредитні договори згідно додатків до договору (пункт 2.1). Пунктом 3.1 договору страхування кредитів визначено, що страховим випадком за цим договором є невиконання (неналежне виконання) позичальниками своїх обов`язків перед страхувальником, передбачених кредитними договорами, а саме: неповернення або часткове неповернення позичальниками кредитів у встановлені кредитними договорами строки, невиплата позичальниками в повному обсязі і в установлені кредитним договором строки процентів за користування кредитом. При настанні страхового випадку страховик сплачує страхувальнику обумовлене договором страхування страхове відшкодування. Відповідно до додатку №1 до договору страхування кредитів від 01.04.2013 №13/04/01-01К за даним договором застрахований, зокрема, наданий ТОВ «Долма» кредит на суму боргу 13 750 034 грн, страхова сума за яким становить 17 300 000 грн, а також кредит на суму боргу 10 000 000 грн, страхова сума за яким становить 12 400 000 грн. 18.12.2013 АТ КБ «Приватбанк» звернулося до ПрАТ «СК «Інгосстрах» із заявою про страхову подію, в якій зазначило про не погашення ТОВ «Долма» у строк до 10.12.2013 частки кредиту в сумі 14 000 000 грн та 1 287 625,04 грн нарахованих відсотків. 18.12.2013 ПрАТ «СК «Інгосстрах» склало страховий акт № 1459Б/К, відповідно до якого порушення ТОВ «Долма» умов кредитного договору від 28.09.2012 №КД-518Г та не повернення в строк до 10.12.2013 АТ КБ «Приватбанк» частки кредиту в сумі 14 000 000 грн та нарахованих відсотків у розмірі 1 343 625,04 грн внаслідок неплатоспроможності визнано страховим випадком та прийнято рішення виплатити страхове відшкодування в розмірі 15 343 625,04 грн. ПрАТ «СК «Інгосстрах» здійснено виплату страхового відшкодування ТОВ «Долма» на суму 15 343 625,04 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.12.2013 №3442 та №3446 із зазначеним у призначеннях платежів страхового акту від 18.12.2013 №1459Б/К. Надалі, ПрАТ «СК «Інгосстрах» звернулося до ТОВ «Долма» з листом від 20.12.2013 №20-12/02-01 щодо отриманого права регресної вимоги внаслідок виплати 18.12.2013 страхового відшкодування в сумі 15 343 625,04 грн за договором страхування кредитів від 01.04.2013 № 13/04/01-01К. У відповідь на даний лист ТОВ «Долма» листом від 23.03.2014 №2013/12/23-1 повідомило, що не має можливості відшкодувати ПрАТ «СК «Інгосстрах» грошові кошти в сумі 27 743 625,04 грн. Відтак, 26.12.2013 між ПрАТ «СК «Інгосстрах» (кредитор) та ТОВ «Долма» (боржник) укладено угоду про добровільне погашення заборгованості, відповідно до умов якої боржник визнає, що його заборгованість перед кредитором на момент укладення даної угоди становить 27 743 625,04 грн., яка буде погашена шляхом перерахування коштів на поточний рахунок кредитора протягом 3 (трьох) років з моменту укладення цієї угоди до 26.12.2016. У подальшому, 13.03.2017 між ПрАТ «СК «Інгосстрах» (кредитор) та ТОВ «Укртеральянс» (поручитель) укладено договір поруки №20/02-2017-3, у відповідності до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язку ТОВ «Долма», код ЄДРПОУ 33564332 (надалі іменується «боржник») щодо оплати (компенсації) витрат кредитора, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) у відповідності до договору страхування кредитів від 01.04.2013 № 13/04/01-01К у розмірі 27 743 625,04 грн, що виникли у зв`язку з виконання кредитором обов`язків боржника перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором від 28.09.2012 КД-518Г та додатково зазначені в угоді про добровільне погашення заборгованості від 26.12.2013. Згідно з пунктом 1.2 договору поруки у випадку порушення боржником обов`язку за основними договорами (Угодою про добровільне погашення заборгованості), боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно з пунктом 2.4 договору поруки сторони підтвердили, що строк позовної давності щодо зобов`язань сторін, які виникають за основним договором та/або цим договором, в тому числі у випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за основним договором та/або цим договором, становить п`ятнадцять років. Відповідно до пункту 3.1 договору поруки поручитель зобов`язаний у разі порушення боржником забезпеченого порукою обов`язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, не пізніше строку встановленого у п.1.1 цього договору. У зв`язку з невиконанням ТОВ «Долма» та ТОВ «Канделла» своїх зобов`язань, ПрАТ «СК «Інгосстрах» звернулося до ТОВ «Укртеральянс» як поручителя з вимогою від 05.12.2019 № 05/12-19-1 про сплату боргу. У відповіді від 06.12.2019 № 06-12/2019 ТОВ «Укртеральянс» повідомило ПрАТ «СК «Інгосстрах» про відсутність можливості погасити заборгованість у сумі 85 997 625,04 грн. На підставі встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ. Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України (далі ЦК України) та ГК України (далі ГК України), підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство. У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство. 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII (далі КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство. Відповідно до частини 1 статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. Згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини 3, 4 ст. 42 КУзПБ). Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 року у справі № 913/849/14). У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16 викладено висновок щодо застосування ст. 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 року може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022 року. Разом з тим, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 дійшла висновку про уточнення правової позиції судової палати щодо застосування ст. 42 КУзПБ та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладеної у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16. Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16 про те, що темпоральним критерієм застосування норми ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, що повністю узгоджується з наведеним вище правовим висновком, що критерієм для застосування норм ст. 42 КУзПБ та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після набрання чинності КУзПБ, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Водночас, палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 року у справі №911/1012/13 уточнила викладений у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 правовий висновок про те, що при застосуванні ст. 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Так, дійсно, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). Проте, на відміну від загальних норм ЦК України та ГК України, як зазначено вище, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину. Крім цього, уточнено і висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16, стосовно того, що передбачений ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Аналіз норм ст. 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст. 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає. Таким чином, оскільки провадження у даній справі №910/15232/20 про банкрутство ТОВ "Укртеральянс" відкрито за ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 року, то, керуючись темпоральним принципом, в даному випадку підлягають застосуванню положення Кодексу України з процедур банкрутства. Відтак, помилковими є висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, оспорюваний договір поруки №20/02-2017-2 укладений 13.03.2017 року, тобто поза межами трирічного строку від дати відкриття провадження у справі №910/15232/20 про банкрутство ТОВ "Укртеральянс", з огляду на що застосування до спірних правовідносин положень спеціальної статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не є можливим. Поряд із цим, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 зазначила, що укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16. Враховуючи викладене, помилкові висновки суду першої інстанції про можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в даному випадку не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судом першої інстанції при прийнятті рішення було застосовано загальні положення цивільного законодавства, визначені ЦК України. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Отже, розгляд відповідних заяв та справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів. За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України). Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами ст. 215 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 року у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 року у справі № 6-806цс16 тощо. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17). У постанові від 30.01.2019 року у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019 року, №910/8357/18 від 28.11.2019 року). Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Правила визначення особи, що наділяється правом заперечувати/ оспорювати у справі про банкрутство правочин, вчинений боржником, мають свої особливості. У разі заперечення такого правочину з підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, коло осіб, що наділяються відповідним правом, прямо визначено положеннями частин першої, другої статті 42 цього Кодексу. Натомість, у разі заперечення такого правочину хоча і у справі про банкрутство, однак з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (в порядку статті 7 КУзПБ), коло осіб, що наділяються відповідним правом визначається за загальним правилом, яке визначає передумови звернення до суду за захистом порушеного права (стаття 15, 16 ЦК України, стаття 4, 41, 45 ГПК України). Згідно зі статтею 1 КУзПБ матеріально-правовий статус кредитора у справі про банкрутство у розумінні цього Кодексу, що є і учасником, і стороною у справі про банкрутство, що обумовлений та визначається наявністю вимог щодо грошових зобов`язань до боржника, формалізується відповідною ухвалою суду про визнання цих вимог, з винесенням якої кредитор наділяється відповідними правами у справі про банкрутство, що презюмуються та випливають з цього матеріально-правового статусу та визначені, зокрема статями 45, 48, 52, 64 КУзПБ (право брати участь у прийнятті рішень на зборах кредиторів, заперечувати вимоги іншого кредитора, отримувати задоволення вимог до боржника за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута тощо) (висновки Верховного Суду в постанові від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, пункти 56.14-56.17). Поряд з цим матеріально-правовий зв`язок кредитора з боржником, що обумовлюється як в межах, так і поза межами справи про банкрутство наявністю вимог кредитора щодо грошових зобов`язань до боржника, а тому не вимагає їх формалізації у справі про банкрутство, наділяє кредитора статусом заінтересованої особи у розумінні наведених положень статей 3, 13, 15, 16, 202, 203, 215 ЦК України (пункти 7.8-7.10) з правом на судовий захист шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником, однак стороною якого цей кредитор не є, а також відповідними процесуальними правами (статті 4, 41, 42, 45, 46 ГПК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 19.07.2022 року у справі №904/6251/20(904/313/21). З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 року у даній справі грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Укртеральянс" визнано в розмірі 679 161 123,49 грн та ухвалою від 19.04.2021 - на суму 684 718 391,18 грн, то АТ КБ "ПриватБанк" виступає заінтересованою особою у визнанні оспорюваного договору недійсним, як кредитор ТОВ "Укртеральянс". Таким чином, банком, як конкурсним кредитором у справі, тобто заінтересованою особою, доведено в установленому законом порядку факт порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору, відтак останній має право на звернення із відповідним позовом до відповідачів у межах даної справи про банкрутство, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав конкурсного кредитора не суперечить вимогам чинного законодавства. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст. 558 ЦК України). Отже, з вищенаведених положень чинного законодавства слідує, що договір поруки може бути як оплатним, так і безоплатним. Як встановлено, предметом спірного договору від 13.03.2017 року №20/02-2017-3 є надання ТОВ "Укртеральянс" поруки перед ПрАТ "СК "Інгосстрах" за виконання обов`язку ТОВ "Долма" щодо оплати (компенсації) витрат, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) у відповідності до договору страхування кредитів від 01.04.2013 №13/04/01-01К у розмірі 27 743 625,04 грн, що виникли у зв`язку з не виконанням кредитором обов`язків боржника перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 28.09.2012 №КД-518Г та додатково зазначені в угоді про добровільне погашення заборгованості від 26.12.2013. Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору поруки у випадку порушення боржником обов`язку за основними договорами (Угодою про добровільне погашення заборгованості), боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Отже, відповідно до умов договору поруки 13.03.2017 року №20/02-2017-3 ТОВ "Укртеральянс" виступає в якості солідарного боржника ТОВ "Долма" щодо виконання останнім обов`язку з оплати (компенсації) витрат ПрАТ "СК "Інгосстрах", пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) у відповідності до договору страхування кредитів від 01.04.2013 №13/04/01-01К у розмірі 27 743 625,04 грн, що виникли у зв`язку з не виконанням кредитором обов`язків боржника перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 28.09.2012 №КД-518Г та додатково зазначені в угоді про добровільне погашення заборгованості від 26.12.2013. У той же час, здійснюючи оцінку обставин з точки зору фінансових правовідносин та наслідків впливу вчиненого оспорюваного правочину, суд першої інстанції обгрунтовано зауважив, що сумарний розмір чистих активів ТОВ "Укртеральянс" станом на 31.12.2016 року складав - 21 593,00 грн., чистий прибуток - 0 грн. Відтак, наведені обставини свідчать про відсутність доказів фінансової спроможності ТОВ "Укртеральянс" виконання договору поруки 13.03.2017 року №20/02-2017-3 при його укладенні. До того ж, підлягає урахуванню та обставина, що станом на 13.03.2017 у ТОВ "Укртеральянс" існували непогашені грошові зобов`язання перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитними договорами від 25.04.2013 № 2У040Г у розмірі 372 944,00 грн, від 25.04.2013 № 2У041Г у розмірі 215 076 112 грн. Отже, при веденні збиткової діяльності та маючи зобов`язання принаймні перед АТ КБ "ПриватБанк" на суму 244 810 915,25 грн, ТОВ "Укртеральянс" прийняло на себе додаткові зобов`язання на суму 27 743 625,04 грн. При цьому, слушними є твердження ПрАТ "СК "Інгосстрах" про те, що наявність грошових зобов`язань станом на день укладення спірного договору не означає безумовну заборону на ведення господарської діяльності та договірної роботи. Водночас, особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє. Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 28.05.2019 року у справі №922/3522/17. Натомість, укладаючи договір щодо забезпечення виконання ТОВ "Долма" зобов`язань, ТОВ "Укртеральянс" не пересвідчилося у фінансовому становищі товариства, солідарний обов`язок по виконанню зобов`язань якого покладається на ТОВ "Укртеральянс" на підставі спірного договору поруки від 13.03.2017 року №20/02-2017-3. Таким чином, внаслідок укладення спірного договору поруки, перебуваючи в стані фінансової неможливості виконання власних зобов`язань, боржник додатково прийняв на себе обов`язки в якості солідарного боржника ТОВ "Долма" зі сплати 27 743 625,04 грн., чим фактично збільшив свої боргові зобов`язання за відсутності фінансової спроможності їх погашення. З урахуванням встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладення спірного договору поруки спрямовано на необґрунтоване збільшення розміру боргових зобов`язань ТОВ "Укртеральянс" всупереч власним фінансовим інтересам. Твердження ПрАТ "СК "Інгосстрах" про укладення також з іншими поручителями договорів поруки щодо забезпечення виконання ТОВ "Долма" зобов`язань зі сплати 27 743 625,04 грн. за угодою про добровільне погашення заборгованості від 26.12.2013 не спростовують обставин, за яких було вчинено оспорюваний договір поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3. Одночасно, отримання АТ КБ "ПриватБанк" від ПрАТ "СК "Інгосстрах" суми основної заборгованості ТОВ "Долма" за кредитним договором від 28.09.2012 №КД-518Г на підставі договору страхування кредитів від 01.04.2013 №13/04/01-01К не впливає на спірні правовідносини за договором поруки, а встановлення обставин щодо належного виконання ПрАТ "СК "Інгосстрах" своїх зобов`язань за договором страхування кредитів від 01.04.2013 №13/04/01-01К не є предметом даного спору. Щодо наданого ПрАТ "СК "Інгосстрах" до матеріалів справи висновку від 29.04.2022 №01/04/2022 експерта за результатами проведення первинної судової економічної експертизи, складеного на замовлення ПрАТ "СК "Інгосстрах" судовим експертом Хомутенко С.В., колегія суддів також погоджується з наступними висновками суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Згідно з пунктом 1.2.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5) основними видами (підвидами) експертизи є економічна: бухгалтерського та податкового обліку; фінансово-господарської діяльності; фінансово-кредитних операцій. Як вбачається з висновку від 29.04.2022 №01/04/2022, на вирішення судової економічної експертизи поставлено 14 запитань, що стосуються економічної доцільності укладення ТОВ "Укртеральянс" договору поруки від 13.03.2017 року №20/02-2017-2. Водночас, при дослідженні наданих для проведення судової експертизи документів судом встановлено, що остання проведена виключно на підставі наданих ПрАТ "СК "Інгосстрах" договорів - договору страхування кредитів, угоди про добровільне погашення заборгованості, договору поруки. Судом встановлено, що судовому експерту не надавалися, а відтак і не досліджувалися при проведенні судової економічної експертизи фінансові звіти товариства, що відображають реальний фінансовий стан товариства, первинні і зведені документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору поруки, так і після його укладення. Отже, зроблений на замовлення ПрАТ "СК "Інгосстрах" документ не є експертизою економічного характеру, оскільки жодні профільні документи не досліджувались. Таким чином, місцевий суд обґрунтовано оцінив наданий висновок критично, оскільки при визначені економічної доцільності укладення ТОВ "Укртеральянс" оспорюваного договору поруки та його впливу на активи товариства судовим експертом не досліджувався фінансовий стан ТОВ "Укртеральянс". Отже, надані судовим експертом висновки від 29.04.2022 №01/04/2022 за наслідком проведення судової економічної експертизи мають суто теоретичний характер та не містять даних проведеного експертом фінансового аналізу на підставі фінансових показників (коефіцієнтів) діяльності ТОВ "Укртеральянс" при визначені економічної доцільності укладення ТОВ "Укртеральянс" договору поруки від 13.03.2017 року №20/02-2017-3. Статтею 104 ГПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами встановленими статтею 86 цього кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо не взяття до уваги висновку судового експерта в якості належного та допустимого доказу на спростування факту відсутності доказів фінансової спроможності ТОВ "Укртеральянс" виконання договору поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-2 при його укладенні. Стаття 3 ЦК України закріплює такі загальні засади цивільного законодавства, як принципи справедливості, добросовісності та розумності. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною). Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника,пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. Отже, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21). Укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента, та виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності, тобто кожна сторона повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін. З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, кредитор, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір поруки, повинен діяти добросовісно та розумно, зокрема, задля досягнення мети поруки достеменно переконатись про наявність фінансової спроможності потенційного поручителя на виконання ним зобов`язання за боржника, або проявити принаймні розумну обачність, знати про це. При цьому, судом встановлено, що ПрАТ "СК "Інгосстрах" як кредитор за оспорюваним договором поруки не вчиняв дії, спрямовані на отримання виконання зобов`язання, наприклад, щодо пред`явлення претензій про виконання договору поруки чи подання позову про стягнення з поручителя та/або боржника заборгованості за неналежне виконання боржником зобов`язання перед кредитором. Відповідно до викладеної у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №912/2185/16 правової позиції, суд повинен дослідити чи вчинялися сторонами оспорюваного правочину дії спрямовані на належне виконання договору поруки, наприклад подання позову про стягнення з поручителя заборгованості за неналежне виконання боржником зобов`язання перед кредитором. В угоді про добровільне погашення заборгованості від 26.12.2013, в якій закріплено основне зобов`язання ТОВ "Долма" з повернення 27 743 625,04 грн, встановлено, що дана заборгованість буде погашена шляхом перерахування коштів на поточний рахунок кредитора протягом 3 (трьох) років з моменту укладення цієї угоди до 26.12.2016. Втім, після настання вказаного строку ПрАТ "СК "Інгосстрах" не вчиняло жодних дій з повернення заборгованості з ТОВ "Долма". Натомість, грошові вимоги за невиконання ТОВ "Долма" зобов`язань за угодою про добровільне погашення заборгованості від 26.12.2013 пред`явлені ПрАТ "СК "Інгосстрах" лише через оспорюваний договір поруки та тільки в межах справи про банкрутство поручителя - ТОВ "Укртеральянс". До того ж, згідно з пунктом 3.5 оскаржуваного договору поруки у разі прострочення поручителем виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора за цим договором, поручитель зобов`язаний сплатити на користь кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. При простроченні поручителем виконання грошового зобов`язання перед кредитором на строк більше 10 календарних днів розмір процентів, встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України, застосовується в розмірі 360 процентів річних. Відтак, ПрАТ "СК "Інгосстрах" за період з 16.12.2017 по 16.12.2020 нараховано поручителю - ТОВ "Укртеральянс" на суму боргу 27 743 625,04 грн 360 % річних у розмірі 299 916 000,77 грн та інфляційні втрати в розмірі 5 529 238,27 грн. У той же час, встановлення процентів річних у розмірі 360 % в 120 разів перевищує звичайний розмір процентів, передбачений статтею 625 ЦК України, що є нетиповим та економічно необґрунтованим для даного виду договорів, а саме договору поруки. Відтак, встановлення процентної ставки в розмірі, яка може призвести до нарахування сум, розмір яких в рази перевищує розмір основного зобов`язання, є неспівмірним та таким, що не відповідає суті відповідальності, яка закладена законодавцем у положення статті 625 ЦК України. Такі нарахування мають наслідком порушення права інших контрагентів (кредиторів) боржника, оскільки неспівмірні із основним боргом суми нарахованих процентів річних як відповідальність за порушення грошового зобов`язання позбавляють можливості боржника розрахуватись за основними зобов`язаннями з іншими особами (контрагентами, кредиторами тощо). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.03.2021 року № 910/18739/16. Вищенаведене свідчить про те, що спірний договір поруки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та вчинений для створення штучної заборгованості ТОВ "Укртеральянс", заявленої під час проведення його процедури банкрутства. Таким чином, не здійснюючи реалізацію права вимоги до основного боржника - ТОВ "Долма", кредитор - ПрАТ "СК "Інгосстрах", провів штучне збільшення заборгованості, нарахувавши поручителю ТОВ "Укртеральянс" 360% річних за прострочення поручителем виконання грошового зобов`язання перед кредитором, чим штучно збільшив свої грошові вимоги до ТОВ "Укртеральянс" по основному боргу в розмірі 27 743 625,04 грн. більш як в десять разів - до 333 188 864,08 грн. Також суд першої інстанції обгрунтовано вставновив, що відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ПрАТ «СК «Інгосстрах» з 29.04.2016 виступає ОСОБА_1 . Поряд із цим, ОСОБА_1 з 16.12.2016 значиться також керівником ТОВ «Феба», яке є засновником ТОВ "Укртеральянс". Згідно з підпунктом 14.1.159 Податкового кодексу України пов`язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови чи економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, і які відповідають будь-якій із перерахованих у цьому ж підпункті ознак. Приймаючи до уваги, що керівником засновника ТОВ "Укртеральянс" (поручителя) та ПрАТ «СК «Інгосстрах» (кредитора) виступає одна й та же особа, суд вважає цілком обґрунтованими твердження позивача про необхідність врахування даної обставини при наданні оцінки щодо добросовісності та розумності дій сторін при укладенні ними спірного договору поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-2 та погодження в ньому умови нарахування 360 % річних за прострочення виконання поручителем зобов`язання. Наведені обставини та докази в їх сукупності свідчать про те, що укладений ТОВ "Укртеральянс" договір поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3 є фраудаторним та за своїм змістом суперечить вимогам закону - ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Внаслідок укладення такого договору поруки ТОВ "Укртеральянс" додатково прийняло на себе обов`язки в якості солідарного боржника ТОВ "Долма", що також перебувало в скрутному фінансовому становищі, зі сплати 27 743 625,04 грн та 360 % річних, у зв`язку з чим виконання ТОВ "Укртеральянс" грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що у свою чергу можна розцінити як завдання збитків, зокрема, кредитору АТ КБ "ПриватБанк". З наведених підстав суд першї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання договору поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3 недійсним. За наведених у цій постанові обставин суд апеляційної інстанції вважає, що аргументи та доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, ґрунтуються на неправильному розумінні норм чинного законодавства та не спростовують вказаного висновку. Викладений в апеляційній скарзі довід про те, що позивач належним чином не визначив підстави визнання недійсним оспорюваного договору, колегія суддів відхиляє з наступних підстав. Положеннями частини 1 статті 14 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Так, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, звернувшись до суду з позовом, АТ КБ "ПриватБанк" просило визнати недійсним договір поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3 з тих підстав, що оспорюваний договір на переконання позивача є фраудаторним, оскільки прийнявши нові грошові зобов`язання за оспорюваним правочином у період існування невиконаних зобов`язань із погашення заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк", боржник - ТОВ "Укртеральянс", діяв недобросовісно, збільшуючи свої фінансові зобов`язання всупереч своїх фінансових можливостей та з метою уникнення від виконання власних фінансових зобов`язань, наслідком чого є завдання шкоди кредитору АТ КБ "ПриватБанк". У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Також, колегія суддів зазначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не означає його незаконність, як і не може вказувати на незаконність рішення суду його негативні наслідки для скаржника, оскільки настання цих наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін є звичайним, передбаченим господарським процесом, наслідком. Подана ж апеляційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції, однак рішення суду не може ставитись під сумнів лише через незгоду з ним скаржника з підстав суб`єктивного тлумачення його як незаконного. З урахуванням зазначеного Північний апеляційний господарський суд доходить висновку про те, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Північний апеляційний господарський суд погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі №910/15232/20 (910/18169/21) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено 23.12.2022. Головуючий суддя Л.Л. Гарник Судді С.В. Сотніков Б.М. Поляков