Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/32054/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/32054/21 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Громадської ради доброчесності про визнання протиправним та скасування Висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16 грудня 2020 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2021 р. адміністративну справу № 640/32054/21 передано до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення територіальної підсудності відповідно до вимог частини першої статті 28 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 р. підсудність адміністративної справи № 640/32054/21 визначено за Київським окружним адміністративним судом. 24 листопада 2021 р. адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 640/32054/21 та призначено підготовче засідання. 21 лютого 2022 р. до суду надійшла заява позивача про відвід судді Харченко С.В. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 р. відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Харченко С.В. в цій адміністративній справі. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 р. заяву судді Харченко С.В. про самовідвід задоволено. Передано адміністративну справу № 640/32054/21 до канцелярії суду для визначення іншого складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України. 23 лютого 2022 р. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О. Передача справи судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О. відбулась 21 березня 2022 р., що підтверджується актом канцелярії суду. 25 березня 2022 р. суддею Кушновою А.О. подано заяву про самовідвід. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2022 р. заяву судді Кушнової А.О. про самовідвід задоволено та передано адміністративну справу № 640/32054/21 до канцелярії суду для визначення іншого складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України. 11 квітня 2022 р. протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями справу передано на розгляд судді цього адміністративного суду Журавлю В.О. 13 квітня 2022 року суддя Журавель В.О. подав заяву про самовідвід. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року заяву судді Журавля В.О. про самовідвід задоволено та передано адміністративну справу № 640/32054/21 до канцелярії суду для визначення іншого складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Дудіну С. О. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 р. прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С.О. Закрито провадження у справі. Роз`яснено позивачу, що цей спір не підлягає розгляду, як у порядку адміністративного судочинства так і в судовому порядку взагалі. Не погоджуючись з ухвалою суду про закриття провадження у справі та мотивуванням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.11.2022. Розгляд апеляційної скарги 30.11.2022, 14.12.2022 не відбувся, розгляд було відкладено задля належного повідомлення учасників справи про дату та час розгляду апеляційної скарги, а також перебуванням головуючого судді на засіданні Ради суддів України. 19.12.2022, під № 56369 до суду від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. 19.12.2022 сторони у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду апеляційної скарги, у зв`язку з чим, суд вирішив розглянути апеляційну скаргу у порядку письмового провадження. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Так, предметом спору у цій справі є вимоги позивача про визнання протиправним та скасування Висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 16 грудня 2020 року. Відповідно до норм статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з частиною першою статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1). Слід наголосити на тому, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких, є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір, як публічно-правовий. Досліджуючи питання про те, чи є функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю "владними управлінськими повноваженнями", слід врахувати, що згідно підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII), відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІII (далі - Закон №1402-VІII), відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККСУ у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККСУ. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ. Відповідно до приписів частин першої і другої статті 85 Закону № 1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККСУ. Згідно з пунктом 11 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII, суддівське досьє має містити інформацію щодо дотримання суддею правил професійної етики, зокрема, про відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, зокрема копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; дані щодо відповідності поведінки судді правилам суддівської етики. Таким чином, дослідження досьє та проведення співбесіди, як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності. При цьому, встановлені Законом № 1402-VIII, критерії кваліфікаційного оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді) спрямовані на забезпечення суддівського корпусу професійними кадрами високого рівня кваліфікації з урахуванням морально-психологічних якостей та загальних здібностей. Частинами першою, шостою статті 87 Закону № 1402-VІІІ, визначено, що Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. ГРД: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді. Колегія суддів звертає увагу на те, що питання щодо можливості оскарження в судовому порядку висновку Громадської ради доброчесності у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, вже було предметом дослідження Верховним Судом, який висловив відповідну правову позицію з цього питання, та яка, у силу приписів КАС України, підлягає обов`язковому врахуванню судами під час розгляду аналогічних спорів. Так, у постанові від 30.03.2021 у справі № 160/9844/19 (адміністративне провадження №К/9901/9172/20), Верховний Суд зазначив, що функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю не є "владними управлінськими повноваженнями" у розумінні КАС України, у зв`язку з цим ця інституція не має ознак суб`єкта владних повноважень. З цього приводу, Верховний Суд зауважив, що законодавець поставив собі за мету максимальним чином відмежувати ГРД від органів державної влади, насамперед ВККС, виключивши існування будь-яких механізмів, які б дозволяли ВККСУ (або іншим органам публічної влади) впливати на формування складу ГРД та процес прийняття нею відповідних рішень. При цьому, мова йде про відсутність як прямих важелів впливу на ГРД, як то, погодження призначень членів, формування списку кандидатів до ГРД, затвердження рішень ГРД актом ВККС, участь у засіданнях ГРД члена ВККС тощо, так і опосередкованих - надання державного фінансування ГРД, створення умов для роботи, надання пільг тощо. Верховний Суд повідомив, що на користь цього твердження свідчать також вимоги нормативних актів щодо персонального складу ГРД, до якої можуть входити лише "представники правозахисних громадських об`єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності" та, відповідно, членства у ній не можуть набувати: "особи, протягом останніх п`яти років працювали (проходили службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, поліції, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), податкової міліції, Служби безпеки України, митних органах, Національному антикорупційному бюро України, Національному агентстві з питань запобігання корупції; особи, які протягом останніх п`яти років перебували на державній службі; особи, які є суддями або суддями у відставці". Подібна організація роботи ГРД, виключає висновок про те, що ГРД є суб`єктом делегованих повноважень, адже ніякого делегування повноважень та відповідного публічного супроводу (забезпечення) їх передачі не відбувається. ГРД максимальним чином (юридично, організаційно, функціонально) є відмежованою від органів публічної влади та їх службовців. За правовим статусом, визначеним у статті 87 Закону № 1402-VІІІ, ГРД лише сприяє Комісії в питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься у досьє кандидата і підлягає дослідженню Комісією з-поміж іншої інформації при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 800/264/17. За приписами частини другої статті 88 Закону № 1402-VІІІ, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККСУ може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами. Це положення спрямовано на те, щоб ВККСУ реагувала та приймала до уваги позицію громадськості, водночас з процитованої норми не випливає очевидного висновку про те, що висновок ГРД є обов`язковим для ВККС у безальтернативному порядку. На підставі цього, Верховний Суд зауважив, що у будь-якому випадку висновок ГРД є лише проміжним рішенням, яке не тягне за собою безпосередньо жодних правових наслідків для судді (кандидата на посаду судді) щодо якого здійснюється оцінювання. Висновок ГРД покладає зобов`язання виключно на ВККСУ, яка має дати йому відповідну оцінку та врахувати, або не врахувати під час прийняття остаточного рішення щодо судді (кандидата на посаду судді). При цьому, ВС взяв до уваги ту обставину, що у судді (кандидата на посаду судді) є право надати відповідні коментарі та пояснення щодо фактів, встановлених ГРД та зафіксованих у її висновку. Це вказує на те, що висновок ГРД не створює самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя та є лише одним з можливих доказів, аналізуючи які сукупно з іншими доказами, ВККСУ і має прийняти остаточне рішення щодо учасника процедури оцінювання. Аналізуючи приписи Закону № 1402-VIII стосовно правового статусу ВККСУ та ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, Верховний Суд дійшов висновку, що ГРД у цих правовідносинах не є самостійним органом (суб`єктом владних повноважень), уповноваженим ухвалювати рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Отже, остаточне рішення, яке створює правові наслідки для особи, ухвалює ВККСУ. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Верховний Суд у вищевказаній постанові від 30.03.2021 у справі №160/9844/19 (адміністративне провадження №К/9901/9172/20) зазначив, що ужите в пункті 1 частини першої статті 238 КАС України формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього. У даному випадку, такою подією є прийняття ВККСУ рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з наданням відповідної оцінки висновку ГРД, яке може бути оскаржене до суду, в установленому законом порядку. Гарантоване статтею 55 Конституції України, й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду у вищевказаній постанові зауважила, погодила з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зі змісту норм законодавства, яким врегульовано питання діяльності ГРД слідує, що висновок ГРД, є рішенням інституції громадянського суспільства, яке не може бути предметом адміністративного оскарження, з огляду на те, що воно (рішення) приймається суб`єктом, який не є суб`єктом владних повноважень та який, у зв`язку з цим, не виконує владні управлінські функції. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити у контексті частини третьої статті 124 Конституції України в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. За таких обставин Верховний Суд у вищевказаній постанові від 30.03.2021 у справі № 160/9844/19, визнав правильним висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі із роз`ясненням про те, цей спір не підлягає розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду. Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок ГРД не створює для особи юридично значущих висновків, а остаточне рішення, яке створює правові наслідки для особи, ухвалює ВККСУ, яке підлягає оскарженню до суду. У частині посилань апелянта на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки при відкритті провадження у даній справі, іншим складом суду було вирішено здійснювати розгляд даної справи у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання та викликом сторін, але при визначенні іншого складу суду після самовідводу попереднього, суд прийнявши справу до свого провадження, без повідовлення сторін одразу вирішив закрити провадження у даній справі, колегія суддів наголошує на тому, що за результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Дудіну С.О., а за нормами ч. 14 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, як і за нормами ч. 2 другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Тож, за даних обставин, дана справа підлягала прийняттю до провадження новим складом суду, який мав розпочати розгляд справи спочатку та обрати форму розгляду даного спору, при цьому, визначальним є те, що суд, при вирішенні питання чи підлягає взагалі судовому розгляду даний спір, доцільно та обґрунтовано першочергово мотивував та вирішив питання можливості подальшого розгляду справи в порядку адміністративного судочинства та дійшов обґрунтованого висновку, на підставі правових висновків Верхового Суду, що провадження у даній справі підлягає закриттю. Тож, інших, аніж як закрити провадження у даній справі, варіантів/шляхів дій у суду не було, при цьому, не призначення судового засідання, не змінює правову природу даних правовідносин, та, головне, не впливає на застосування процесуальних наслідків у вигляді закриття провадження у справі. Щодо доводів апелянта про те, що даний склад суду, вже розглядав аналогічні спору по суті та приймав рішення, висловлюючи правову позицію по спірним правовідносинам (оскарження суддею висновку ГРД), та підтримував певний час право особи на оскарження висновку ГРД в суді та який сам скористався таким правом, колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Отже, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 160/9844/19, підлягають обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах та свідчать про необхідність закриття провадження у цій справі, станом на момент прийняття цього рішення. Тож, доводи апеляційної скраги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у даній справі. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено порушення норм процесуального права судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому, у її задоволенні необхідно відмовити, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 р. - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді Я.М. Василенко В.В. Кузьменко