Постанова 4855 № 640/1216/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1216/22 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (правонаступник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0076554203 від 04.10.2019, № 0076114203 від 04.10.2019, № 0076524203 від 04.10.2019, № 0076314203 від 04.10.2019, № 0076104203 від 04.10.2019, № 0076094203 від 04.10.2019; - визнати протиправними та скасувати рішення №№ 76494203, 0076474203 від 04.10.2019 про застосування штрафних санкцій; - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0045 від 04.10.2019 Головного управління Державної податкової служби у м. Києві. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2022 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (правонаступник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві) звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 31 липня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято наказ № 10949 «Про проведення позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з 27.08.2019 тривалістю 5 робочих днів. Як вбачається зі змісту мотивувальної частини наказу, останній прийнятий на підставі п.75.1.2 Податкового кодексу України у зв`язку з неподанням податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2017 рік. За наслідками реалізації вказаного наказу відповідачем складено акт перевірки №20/26-15-42-03-30-3280115019 та винесено: - податкові повідомлення-рішення № 0076554203 від 04.10.2019, № 0076114203 від 04.10.2019, № 0076524203 від 04.10.2019, № 0076314203 від 04.10.2019, №0076104203 від 04.10.2019 , № 0076094203 від 04.10.2019; - рішення №№ 76494203, 0076474203 від 04.10.2019 про застосування штрафних санкцій; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0045 від 04.10.2019. Відповідно до акта перевірки, підставою для винесення спірних актів індивідуальної дії слугував висновок контролюючого органу про заниження чистого оподатковуваного доходу за 2017 рік на суму 2 000 142, 38 грн. через неподання позивачем до перевірки будь-яких документів, що підтверджують правомірність формування показників податкової звітності. Як наслідок, позивачу було донараховано ПДФО, ПДВ, військовий збір, ЄСВ та застосовано штрафні санкції. Вважаючи вказані вище рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не отримував будь-яких запитів від контролюючого органу про надання документів до перевірки, а отже не міг підтвердити правомірність формування показників звітності. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач при винесенні оскаржуваних рішень діяв у межах наданих йому повноважень, у спосіб, визначений законодавством України, а тому підстави для їх скасування та задоволення позову відсутні. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України). Відповідно до підпункту 20.1.4. та пункту 75.1 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, документальні позапланові невиїзні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідно до п.п. 78.1.1. ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої підстави, як - отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Таким чином, законною може бути визнана перевірка, призначенню якої передує направлення платнику податків запиту, який відповідає встановленим вимогам, та ненадання відповіді на складений у відповідності до вимог ПК України запит контролюючого органу (відповіді на законний запит). При цьому, запит фіскального органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, містити чітко визначені обставини, які свідчать про порушення платником податків вимог податкового законодавства. Між тим, порушення вимог щодо складання, оформлення, надіслання запиту нівелюють його юридичну значимість та не створюють для платника податків будь-яких правових наслідків для цілей його виконання. Відповідно до п.79.3 Податкового кодексу України присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова. У той же час, пунктом 85.4 Податкового кодексу України визначено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки. Разом із тим, за змістом п.85.2 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. З матеріалів справи вбачається, що перевірка була розпочата 27.08.2019 і закінчена 09.09.2019 по факту складення вказаного вище акта перевірки. В той же час, як у самому акті перевірки, так і в матеріалах справи відсутні будь-які докази складення контролюючим органом запитів про надання документів на адресу позивача в період з дати прийняття наказу про призначення перевірки і до 09.09.2019. Посилання контролюючого органу на те, що в жовтні 2018 року, тобто за 9 місяців до призначення даної перевірки, відповідачем на адресу позивача направлявся лист № 64454/М/26-15-13-03-15 від 25.10.2018 про надання пояснень та їх документальних підтверджень щодо заниження суми отриманого доходу, однак документів позивачем надано не було, колегія суддів не бере до уваги, оскільки в такому випадку відповідачем повинна бути призначена перевірка на підставі п.78.1.1 ПК України, а не на підставі п.78.1.2, як то має місце в рамках даного спору. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зауважує про недотримання відповідачем процедури проведення перевірки в частині витребування у позивача документів, що вплинуло на правильність висновків відповідача. При цьому, колегія суддів зазначає, що сам вид перевірки (позапланова невиїзна) без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень чи документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення. Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових невиїзних, може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення такої перевірки платник податків має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Таким чином, оскільки вище було встановлено обставину щодо недотримання контролюючим органом порядку проведення перевірки позивача, які мали наслідком позбавлення його можливості подати докази та призвели до безпідставних висновків самої перевірки, колегія суддів доходить висновку, що документальна позапланова невиїзна перевірка позивача, за наслідками якої було складено акт №20/26-15-42-03-30-3280115019, була проведена контролюючим органом із порушенням вимог ПК України, що має наслідком визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої перевірки, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії. Як наслідок, акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й немає юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі рішення не можуть бути визнані правомірними. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 821/371/17, від 11.06.2019 у справі № 815/348/18, від 11.07.2019 у справі №804/8855/14, від 07.02.2020 у справі №815/5748/15, від 27.02.2020 у справі №П/811/3206/15, від 20.03.2020 у справі №804/8592/15, від 26.03.2020 у справі №813/823/16, від 02.09.2020 по справі №820/3426/16, від 06.11.2020 у справі №826/6329/16, від 25.02.2021 у справі № 826/10069/15, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (правонаступник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2022 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.