Постанова Київський апеляційний суд № 760/12082/21

Справа № 760/12082/21 Головуючий 1 інстанція- Зуєвич Л.Л. Проваження № 22-ц/824/10344/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 15 грудня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 21 червня 2022 року у справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ)про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, в с т а н о в и в: У травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що її рідна бабуся ОСОБА_5 була оголошена померлою на підставі рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 15 квітня 2016 року у справі № 760/24903/14-ц з моменту набрання законної сили цим рішенням суду, тобто із 26 квітня 2016 року. Солом`янським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видане свідоцтво про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 . Вказує, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/4 частину будинку по АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії НВХ 071446 від 13 липня 1992 року. Вона є єдиною спадкоємицею за законом за правом представлення після смерті баби, яка заповіту не складала. Мати позивачки ОСОБА_6 , яка є донькою ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому до неї як до внучки переходить за правом представлення та частина спадщини, яка б належала її матері на час відкриття спадщини, якби вона була жива. Вона не подала заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк, оскільки не знала про наявність рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 15 квітня 2016 року про оголошення баби померлою, про що їй стало відомо лише 10 березня 2021 року. При цьому ні вона, ні інші заінтересовані особи участі у даній справі не брали. Після ознайомлення із судовим рішенням вона виявила, що її баба ОСОБА_5 оголошена померлою за заявою відповідача ОСОБА_1 , та за участі заінтересованої особи ОСОБА_4 . На підставі рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 15 квітня 2016 року відповідач ОСОБА_1 отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , подав заяву до - 2 - Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини (спадкова справа № 568/2016) та отримав 25 травня 2017 року свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину будинку по АДРЕСА_1 та зареєстрував за собою право власності на вказане спадкове майно. Відповідач ОСОБА_1 нікого не повідомляв про оголошення померлою ОСОБА_5 , до участі у справі у якості заінтересованих осіб свідомо не залучав, інформацію про відкриття спадщини та наявність спадкової справи № 568/2016 приховав, у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину зазначив, що інших спадкоємців, передбачених законом немає. Вважає, що зроблено це було свідомо, з метою заволодіння спадковим майном одноосібно та позбавлення її та інших спадкоємців права на спадкування за законом. Доказами недобросовісної поведінки ОСОБА_1 позивачка вважає те, що йому було відомо про наявність інших спадкоємців, з якими він перебуває у родинних відносинах, проживає в одному будинку та бачиться щодня, а також спільно з ними на праві часткової власності володіє будинком по АДРЕСА_1 . Зокрема, крім неї, спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є рідний брат померлої ОСОБА_4 і племінник померлої ОСОБА_3 . Така недобросовісна поведінка відповідача по відношенню до неї позбавила її права прийняти спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, чим порушено її права. Дізнавшись 10 березня 2021 року про смерть бабусі від її дядька ОСОБА_3 та після ознайомлення з рішенням Солом`янського районного суду м.Києва вона 19 березня 2021 вона звернулася до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом, проте 24 березня 2021 року нотаріусом Фроловою А.О. винесено постанову № 1389/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті баби, оскільки після смерті ОСОБА_5 була заведена спадкова справа № 568/2016 за заявою її племінника ОСОБА_1 , спадкоємця п`ятої черги, у встановлений законом 6-ти місячний термін ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори не звертались і ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . Стверджує, що саме її необізнаність про наявність рішення суду щодо оголошення баби ОСОБА_5 померлою, приховування з боку ОСОБА_1 факту винесення судового рішення у справі № 760/24903/14-ц зумовило порушення її прав як спадкоємиці та позбавило можливості отримати у спадок за правом представлення 1/4 частину житлового будинку і у свою чергу призвело до набуття спадкового майна особою, яка не мала права на спадкування, оскільки вона як онука спадкодавця в першу чергу має право на спадкування за правом представлення. У зв`язку з наведеним просилавизнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , видане 25 травня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 ; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 20585954, що був внесений на підставі свідоцтва від 25 травня 2017 року про право на спадщину за законом про реєстрацію права власності на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на спадкове майно, а саме на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 21 червня 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину будинку по АДРЕСА_1 , видане 25 травня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 , скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 20585954 про реєстрацію права власності на 1/4 частину будинку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на спадкове майно, а саме на 1/4 частину будинку по АДРЕСА_1 . - 3 - Не погоджуючись із рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права, встановлення судом обставин, які не доведені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами. Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки вона спадщину після смерті баби ОСОБА_5 не прийняла, вимог про встановлення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не заявляла, а відтак її вимоги про визнання за нею права власності на спадкове майно і припинення прав відповідача на спадщину є передчасними. Суд захистив права позивачки, які ще не виникли, не врахувавши з цього приводу висновки Верховного Суду у постановах від 14 липня 2021 року, від 29 липня 2022 року, від 20 лютого 2019 року та помилково врахувавши висновки у постанові ві 22 вересня 2021 року, який навпаки спростовує висновки оскаржуваного рішення. Суд не врахував, що скасування запису в державному реєстрі речових прав не допускається та суперечить абз.1 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», що підтверджується висновком Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2021 року. Оскаржуване рішення не відповідає вимогам процесуального закону до його змісту, зокрема не наведено оцінки заперечень відповідача проти позову. Вважає, що наведені позивачкою причини пропуску строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не є поважними та такими, які об`єктивно унеможливлювали звернення до нотаріуса у встановлений строк. Позивачкою не подано доказів і такі у справі відсутні про те, що вона дізналася про порушення свої прав лише 10 березня 2021 року і неможливість дізнатися про це раніше. Суд першої інстанції порушив принцип змагальності та рівності сторін, прийшовши до висновку про те, що поведінка відповідача щодо приховування від спадкоємців здійснення ним дій по оформленню факту смерті ОСОБА_5 не відповідає критерію доброчесності. Судом не враховано подачу позову із пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки ОСОБА_5 визнана померлою із ІНФОРМАЦІЯ_2 , а позов подано у 2021 році. Позивачка ОСОБА_2 в особі представника адвоката Іванюка Р.В. подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. До відзиву на апеляційну скаргу позивачкою всупереч вимогам ч.4 ст.360 ЦПК України не додано доказів його надсилання іншим учсникам справи, а тому апеляційний суд не приймає відзив до уваги. Решта учасників правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Нечваль Я.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати оскаржуване рішення Солом`янського районного суду м.Києва як незаконне. Представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Бобровніков В.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Третя особа Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином повідомлене про час розгляду справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на його офіційну електронну адресу судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду представника не направило, причин неявки не повідомло, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Направлена на адресу третьої особи ОСОБА_3 судова повістка повернулася із відміткою пошти про відмову адресата від отримання (т.2 а.с.96), а щодо третьої особи - 4 - ОСОБА_4 , то судова повістка повернулася із відміткою пошти, що особа за вказаною адресою відсутня (т.2 а.с.97), що у свою чергу відповідно до приисів п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України вважається врученням судових повісток третім особам і не перешкоджає розгляду в апеляційній інстанції. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено, що Солом`янським районним судом м.Києва була розглянута справа № 760/24903/14-ц за заявою ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою. Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 15 квітня 2016 року заяву задоволено, оголошено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлою від дня набрання законної сили рішенням суду. На підставі вказаного рішення суду Солом`янським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено актовий запис про смерть № 15 від 21 липня 2016 року та в цей же день видане свідоцтво про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 . У зв`язку з оголошенням ОСОБА_5 померлою відкрилася спадщина на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавиці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії НВХ 071446 від 13 липня 1992 року. 27 липня 2016 року ОСОБА_1 як спадкоємець п`ятої черги подав до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка доводилась йому тіткою. 25 травня 2017 року ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 . Право на вказане спадкове майно ОСОБА_1 зареєстрував у встановленом узаконом порядку. Також судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є онукою померлої ОСОБА_5 і має право на спадкування після смерті баби за законом, оскільки мати позивачки - ОСОБА_7 , яка є донькою ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому до неї як до внучки переходить за правом представлення та частина спадщини, яка б належала її матері на час відкриття спадщини, якби вона була жива. ОСОБА_2 у встановлений законом шестимісячний строк після набрання законної сили рішенням суду про оголошення її баби ОСОБА_5 померлою, заяви про прийняття спадщини не подала, із бабою на момент смерті не проживала, тобто не є такою, що прийняла спадщину. Про наявність рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 15 квітня 2016 - 5 - року у справі № 760/24903/14-ц ОСОБА_2 стало відомо лише 10 березня 2021 року від її дядька ОСОБА_3 якому, в свою чергу про це стало відомо 03.03.2021 після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ознайомлення з матеріалами спадкової справи № 568/2016 та отримання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2016 року у справі № 760/24903/14-ц. 19 березня 2021 року позивачка звернулася до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом, проте державним нотаріусом Фроловою А.О. винесено постанову № 1389/02-31 від 24 березня 2021 року про про відмову у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на те, що після смерті ОСОБА_5 була заведена спадкова справа № 568/2016 за заявою її племінника ОСОБА_1 , спадкоємця п`ятої черги, у встановлений законом 6-ти місячний термін ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори не звернувся і ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . Наведені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачка належними та допустимими доказами довела ті обставини, на які посилалася, як на підставу своїх позовних вимог, які відповідач належним чином не спростував. При цьому суд виходив з того, що права позивачки порушені, бо вона має першочергове право спадкування, проте не вступила у спадщину за умови певної недобросовісної поведінки відповідача у справі, який вступив у спадщину та оформив спірне спадкове майно на себе. З огляду на що позивачці нотаріусом було відмовлено у задоволенні заяви про вступ у спадщину, суд вважає, що за обставин даної конкретної справи у позивачки існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, а тому наявні обґрунтовані підстави для визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку. Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них з наступних підстав. Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом мають спадкоємці за законом (ст.1223 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України). Згідно ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Згідно ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюєься строк у шість місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч.1 ст.1272 ЦК України). За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч.3 ст.1272 ЦК України). - 6 - Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що виникнення прав у спадкоємця на спадкове майно можливе лише у випадку вчинення ним дій щодо прийняття спадщини. Це по-перше. По-друге, прийняття спадщини спадкоємцем, який не проживав із спадкодавцем, можливе виключно у позасудовий спосіб, а саме шляхом подачі відповідної заяви нотаріусу у встановлений законом шестимісячний строк, в тому числі у випадку пропуску такого строку спадкоємцем і визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, наслідком чого є подача нотаріусу заяви про прийняття спадщини у визначений судом строк. І по-третє, якщо спадкоємець не подав заяви про прийняття спадщини у встановлений законом чи судом строк, він вважається таким, що не прийняв спадщину і відповідно жодних прав на спадщину у нього не виникає. Вирішуючи спір, суд не врахував, що позивачка як спадкоємець за правом представлення після смерті баби ОСОБА_5 не подала нотаріусу у встановлений законом шестимісячний строк з моменту набрання законної сили рішенням суду про оголошення ОСОБА_5 померлою заяви про прийняття спадщини. Окрім того, позивачка не зверталася до суду із позовом про визначення їй додаткового строку для подання нею заяви про прийняття спадщини відповідно до приписів ч.3 ст.1272 ЦК України. За таких обставин з огляду на те, що позивачка не прийняла спадщину у встановленому законом порядку, вона згідно закону вважається такою, що не прийняла спадщину і відповідно прав на неї не має. Наведене у свою чергу свідчить про відсутність порушення її прав з боку відповідача ОСОБА_1 , який хоча і є спадкоємцем наступної черги після позивачки, проте успадкував частину будинку після смерті ОСОБА_5 . Аналогічні висновки про те, що неприйняття спадщини у встановленому законом порядку свідчить про відсутність прав у спадкоємця на спадкове майно сформовані у цілому ряді постанов Верховного Суду та є усталеними. Так, у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 237/2312/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у визнанні права власності на спадкове майно, погодився з висновками суду про те, що позивачка не має права на спадщину, оскільки її не прийняла. Верховний Суд зазначив: «Зверненню до суду із позовом про визнання права на земельну частку (пай), має передувати звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, поданою впродовж шестимісячного строку з дня відкриття спадщини. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачка звернулася до нотаріуса із заявою лише у вересні 2017 року, за перебігом понад 7 років після смерті спадкодавця, тобто з істотним порушенням строку, передбаченого статтею 1270 ЦК України. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Рішення суду про встановлення позивачці додаткового строку для прийняття спадщини матеріали справи не містять». У постанові від 29 липня 2022 року у справі № 478/1932/19 Верховний Суд зазначив: «визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, встановленому ст.1269 ЦК України, та набути право на спадщину відповідно до ч.5 ст.1268, ст.ст.1296-1299 ЦК України. Вирішення судом спору щодо визнання права власності в порядку спадкування може відбуватися лише після прийняття спадщини». У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 216/1509/15 Верховний Суд вказав: «у - 7 - разі пропущення спадкоємцем строку для прийняття спадщини із поважних причин, належним способом захисту його права на спадщину є звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Перерозподіл спадщини між спадкоємцям у порядку ст.1280 ЦК України можливий лише після прийняття спадщини тим із спадкоємців, що пропустив строк для її прийняття. Встановивши, що позивачка пропустила шестимісячний строк звернення із заявою про прийняття спадщини і визначити додатковий строк для подання цієї заяви не просить, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачка не може вважатися такою, що прийняла спадщину у розумінні статті 1280 ЦК України». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). При цьому посилання суду в рішенні на постанову Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 на підтвердження своїх висновків про можливість визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку як винятковий спосіб захисту, який має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформленні спадщини у нотаріальному порядку, не є релевантними, оскільки у наведеній судом справі № 227/3750/19, встановлені інші фактичні обставини, а саме - позивачка прийняла спадщину в порядку ст.1268 ЦК України, як така, що проживача разом із спадкоємцем на момент його смерті, а тому просила встановити факт постійного проживання із спадкодавцем і визнати за нею право власності на спадкове майно. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у позові та задовольняючи вимоги, вказав, що ст.ст.1268 і 1269 ЦК України презюмується, що у разі постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину, а відтак оскільки позивачка постійно проживала із спадкодавцем та як спадкоємець за заповітом у встановлений строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подала, то є такою, що прийняла спадщину. Тоді як у даній справі, рішення в якій є предметом перегляду, встановлено, що позивачка спадщину не прийняла ні шляхом проживання із спадкодавцем, ні шляхом подачі заяви нотаріусу. Відповідно до змісту п.60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішення в подібних правовідносинах потрібно розуміти лише такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Суд наведеного не врахував, що потягло невірне вирішення спору. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати - 8 - Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). З викладених вище підстав колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи та ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, оскільки апеляційним судом встановлено, що позивачка не прийняла спадщину після смерті баби ОСОБА_5 у встановленому законом порядку і прав на спадщину у неї не виникло. За таких обставин, посилання позивачки на порушення її прав з боку відповідача, який оформив спадщину на своє ім`я, не грунтуються на законі, що унеможливлює визнання за нею права власності на спадкове майно і позбавлення цих прав відповідача. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 наведені інші доводи щодо незаконності рішення, зокрема що скасування запису в державному реєстрі речових прав не допускається та суперечить абз.1 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», що оскаржуване рішення не відповідає вимогам процесуального закону до його змісту, оскільки не містить оцінки заперечень відповідача проти позову, що наведені позивачкою причини пропуску строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не є поважними, які об`єктивно унеможливлювали звернення до нотаріуса у встановлений строк, що позивачкою не подано доказів і такі у справі відсутні про те, що вона дізналася про порушення свої прав лише 10 березня 2021 року і неможливість дізнатися про це раніше, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності та рівності сторін, прийшовши до висновку про те, що поведінка відповідача щодо приховування від спадкоємців здійснення ним дій по оформленню факту смерті ОСОБА_5 не відповідає критерію доброчесності, що судом не враховано подачу позову із пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові, які апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 21 червня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання права власності на майно в порядку спадкування за - 9 - законом. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: