Постанова 4813 № 511/780/22

Номер провадження: 22-ц/813/8013/22 Справа № 511/780/22 Головуючий у першій інстанції Теренчук Ж. В. Доповідач Ігнатенко П. Я. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.12.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач):Ігнатенко П.Я., суддів: Воронцової Л.П. Полікарпової О.М., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми авансу,- ВСТАНОВИВ: У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, посилаючись на те, що з метою придбання житлового будинку по АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_1 07.02.2022 року надав останній 2000 дол США, що підтверджується відповідною розпискою. Сторони відмовилися від укладення правочину та домовилися про повернення позивачеві грошових коштів переданих відповідачці у вигляді авансу. Разом з тим, ОСОБА_1 повернула йому лише 1000 доларів США, а іншу частину коштів повернути відмовилась. Нотаріальний договір передачі грошових коштів в якості завдатку не оформлювався, а тому передана ОСОБА_1 сума коштів є авансом і підлягає поверненню, що передбачено ст.570 ЦК України. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідачки на його користь вказану вище суму в розмірі 1000 доларів США, що еквівалентно 29255,00 грн. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) передані в якості авансу за будинок грошові кошти в сумі 1000 (одна тисяча) доларів США, ( що за еквівалентом за курсом НБУ станом на 21 липня 2022 року складає 36568,60 грн). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору 992,40 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати. Зазначила, що розписка від 07.02.2022 року, надана як доказ по справі не відповідає вимогам закону, не підтверджує обставини викладені у рішенні суду, у ній (розписці) зазначено, що ОСОБА_3 надано саме завдаток, а не аванс. Окрім того, розписка за змістом не відповідає формі, в ній не зазначено прізвища, паспорті дані, в якій валюті отримано кошти, від кого, та за який будинок надано завдаток, а тому, на думку скаржника, зазначена розписка не є доказом по справі. В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_1 також вказує на те, що згідно правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Враховуючи ціну даного позову, а також характер спірних правовідносин і предмет доказування у справі, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на вказане рішення суду першої інстанції підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов`язання вказано договори та інші правочини. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.657 ЦК України законом передбачено, що договір купівлі-продажу житлового будинку та іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Крім цього відповідно до ч.1 ст.635 ЦК України попередній договір укладається у формі встановленій, для основного договору. Відповідно до ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних договором платежів, підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних боржникові платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення зобов`язання. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного суду від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц за змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення в виконання зобов`язання. Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами. Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі. Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України ВС зазначив, що якщо сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти, то сума, яка названа в розписках завдатком, фактично є авансом. З матеріалів справи вбачається, що згідно копії письмової розписки від 07.02.2022 року ОСОБА_1 отримала завдаток за будинок в розмірі 2000 доларів США.(а.с.3) В ході розгляду справи в суді першої інстанції сторони підтвердили факт передачі ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 2000 доларів США в рахунок придбання в майбутньому житлового будинку. Відповідач підтвердила, що розписка від 07.02.2022 року написана особисто нею і кошти по розписці вона отримала. Сторони також зазначили, що ними не оформлявся договір купівлі продажу будинку по АДРЕСА_1 , який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, а тому будь-яких зобов`язань між сторонами по сплаті вартості належного ОСОБА_1 будинку не виникло. 25.04.2022 року ОСОБА_1 повернула ОСОБА_2 частину переданої їй суми в розмірі 1000 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.27). Згідно відзиву на позов ОСОБА_1 підтвердила отримання 2000 дол США та повернення 1000 дол США в зв`язку з відмовою ОСОБА_2 від придбання будинку. Відповідачка наполягала, що отримана нею сума є завдатком, а не авансом, а отже, оскільки зобов`язання не виконано з вини боржника, завдаток згідно ст.571 ЦК України має залишатись у кредитора (а.с.21-23). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що сплачені в рахунок виконання договору 2000 доларів США є авансом і повинні бути повернуті позивачу в тому розмірі, в якому вони передавалися з урахуванням повернутих відповідачем добровільно 1000 дол США. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта. Не спростовують висновків суду першої інстанції доводи скаржника про те, що розписка від 07.02.2022 року не є належним доказом по справі, оскільки не містить відомостей про передачу коштів відповідачу та за змістом не відповідає формі, так як передавався завдаток, а не аванс. В ході розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 підтвердила факт особистого написання нею розписки і отримання коштів, оспорюючи лише правову природу коштів (завдаток, а не аванс). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки договір купівлі-продажу будинку не укладений, що сторонами не заперечується, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 1000 дол США, як авансу, внесеного ОСОБА_2 в рахунок оплати за будинок. Разом з тим, при постановленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції в резолютивній частині зазначено еквівалент стягуваної суми до гривні, станом на день винесення рішення, що не відповідає правозастосовчій практиці Верховного Суду. У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14-ц . Верховний Суд зазначив, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Таким чином, при визначенні зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення зазначає саме розмір іноземної валюти, що підлягає стягненню. Дана правова позиція також підтримується Великою Палатою Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц . Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року зміні, виключивши з резолютивної частини рішення посилання на гривневий еквівалент. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року змінити, виключивши з резолютивної частини рішення посилання: «(що за еквівалентом за курсом НБУ станом на 21 липня 2022 року складає 36568,60 грн.)». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (постанови) шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий П.Я.Ігнатенко Судді: Л.П.Воронцова О.М.Полікарпова