Постанова Полтавський апеляційний суд № 638/13873/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 638/13873/21 Номер провадження 22-ц/814/3577/22Головуючий у 1-й інстанції Подус Г.С. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників в приміщенні апеляційного суду в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2021 року (час ухвалення рішення не зазначений, дата виготовлення повного тексту рішення 17 січня 2022) у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року АТ «Акцент Банк» звернулось до суду з вказаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № Б\Н від 31.07.2018 року у розмірі 23 010,62 грн, яка нарахована за станом на 20.08.2021 року і складається з: 17 737,85 грн заборгованість за кредитом; 5 272,77 грн заборгованість по відсоткам, а також стягнути судові витрати у сумі 2 270,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 28 грудня 2021 року позовні вимоги АТ "Акцент-Банк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 31.07.2018 року у розмірі заборгованості за кредитом 17 737, 85 грн та сплачений судовий збір у розмірі 1 749, 80 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь банку судові витрати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідач, підписавши Анкету-заяву, приєднався до Умов і правил надання банківських послуг та зобов`язався регулярно знайомитися зі змінами до них на сайті Банку. Розрахунком заборгованості підтверджено, що відповідач користувався кредитними коштами, тому ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг в Банку та погодився з ними. Суд безпідставно відмовив у стягненні процентів, оскільки відповідач користувався кредитними коштами, погодився з Умовами і правилами надання банківських послуг, підписавши анкету-заяву, а також підписав паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко обумовлені всі умови кредитування, строки та процентна ставка. Стверджується про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правильності розрахунку позивачем суми заборгованості за тілом кредита. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відповідно до положень ч.1 ст.369 цього Кодексу без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, згідно статуту Акціонерне товариство „Акцент-Банк" є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства „Акцент-Банк" (а.с.18-19). 31.07.2018 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (а.с.8). У анкеті відсутні дані про розмір кредиту, процентну ставку, строк кредитування, наслідки порушення умов кредитування, тощо. Згідно паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» процентна ставка встановлена у розмірі 44,40% річних (а.с.8 зворот). Згідно розрахунку, наданого АТ «А-Банк», загальна сума заборгованості станом на 20.08.2021 року становить 23 010 грн 62 коп., з яких: 17 737,85 грн заборгованість за кредитом; 5 272,77 грн заборгованість по відсоткам (а.с.6-7). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції при вирішенні цього спору у відповідності до наведеної норми процесуального закону правомірно керувався правовими позиціями, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах (постанова від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження№14-131цс19). У зазначеній справі Верховним Судом зроблені такі висновки. «Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Апеляційний суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов`язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги або заперечення позову (ст.81 ЦПК України). Зважаючи на те, що відповідач як споживач банківських послуг є більш слабкою (незахищеною) стороною у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходить з того, що Банк не довів належними і допустимими доказами згоду відповідача з Умовами і правилами надання банківських послуг, які долучені до справи. Отже, є правильними висновки суду першої інстанції, що Банком не доведені належними і допустимими доказами вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, оскільки вона (сплата процентів) не є складовою договору. Що стосується посилань Банку на паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», то апеляційний суд визнає, що першої інстанції правомірно не взяв цей доказ до уваги. Так, дійсно паспорт споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 , у цьому документі визначений реальний розмір річної процентної ставки відсотків, порядок нарахування процентів, проте у паспорті зазначено, що інформація, яка у ньому міститься зберігає чинність та є актуальною до 01.01.2019 року, тоді як заборгованість нарахована за станом на 20.08.2021 року. Що стосується доводів апеляційної скарги про підписання боржником паспорта споживчого кредита, то у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 з подібними фактичними обставинами викладені такі правові висновки. «За таких обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вбачає наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02грудня 2020року усправі №284/157/20-ц (провадження№61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.» «Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.» Отже, надана Банком завірена копія паспорта споживчого кредита за програмою «Кредитна картка» (а.с.8 зворот - 9) не є належним і допустимим доказом укладення з відповідачем договору у частині умов і порядку сплати відсотків за користування кредитними коштами. Заперечуючи проти висновку суду першої інстанції, Банк долучив до апеляційної скарги новий доказ - виписку по особовому рахунку (а.с.38), проте всупереч вимогам ч.3 ст.367 ЦПК України не обгрунтував існування об`єктивних обставин, які перешкоджали Банку подати цей доказ суду першої інстанції. Отже, цей доказ не підлягає дослідженню і оцінці судом апеляційної інстанції. Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент - Банк» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2022 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов