Ухвала ККС ВС № 465/2940/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня2022 року м. Київ справа № 465/2940/22 провадження № 51-3744 ск 22 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 16 серпня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, встановив: 3а вироком Франківського районного суду м. Львова від 16 серпня 2022 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки с. Соколів Теребовлянського району Тернопільської області, раніше судимої, останній раз вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 березня 2022 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; - засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винною у тому, що вона 07 травня 2022 року з 20:13 по 20.23, усвідомлюючи, що в Україні введено воєнний стан, перебуваючи у приміщенні магазину «Близенько» по вул. Глибокій, 20 у м. Львові, де здійснює свою діяльність ПП «Мережа Сервіс Львів № 5», скориставшись відсутністю стороннього нагляду, діючи повторно, шляхом вільного доступу таємно викрала з поличок магазину продукти харчування та шампунь, які помістила в наплічну сумку та покинула приміщення магазину, не оплативши за товар, однак свого умислу не довела до кінця з причин, які не залежали від її волі, оскільки була затримана працівником магазину. Своїми протиправними діянням ОСОБА_4 намагалася заподіяти ПП «Мережа Сервіс Львів № 5» матеріальної школи на суму 651,74 гривень. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі засуджена, не оспорюючи правильності встановлення судом фактичних обставин справи, доведеності вини та юридичної оцінки її дій, просить змінити судові рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та її особі через суворість і застосувати ст. 75 КК, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням. На обґрунтування своєї позиції посилається на те, що судами належним чином не було враховано її щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, відсутність матеріальної шкоди, а також те, що на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває та має постійне місце проживання. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 вказаного кримінального правопорушення та правильність кваліфікації її дій судом за ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 185 КК у касаційній скарзі засудженою не оспорюються. У касаційній скарзі засуджена порушує питання про недотримання вказаними судами визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Згідно зі ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 відповідно до вимог статей 50, 65 КК врахував тяжкість скоєного злочину, який згідно зі ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, дані про особу засудженої, її вік і стан здоров`я, яка має постійне місце проживання, розлучена, не має на утриманні осіб, які потребують піклування, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, була неодноразово засуджена за вчинення умисних корисливих злочинів, у тому числі до позбавлення волі, однак на шлях виправлення не стала і знову вчинила корисливий злочин проти власності, що свідчить про стійку кримінальну спрямованість поведінки та врахував знаходження у провадженні Залізничного районного суду м. Львова обвинувального акта за обвинуваченням її у вчиненні іншого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК та повідомлення про підозру у вчиненні нового кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, а також обставини, які пом`якшують покарання - повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення та відсутність обставин, які його обтяжують, та призначив їй покарання у мінімальній межі санкції ч. 4 ст. 185 КК. Підстав для застосування до засудженої положень ст. 75 КК місцевий суд не знайшов. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок у порядку апеляційної процедури, належним чином проаналізував доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_5 , дав на них умотивовану відповідь й обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду щодо виду та розміру покарання призначеного ОСОБА_4 і не знайшов підстав для застосуванням до неї положень ст.75 КК,а тому залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вказаний вирок - без змін. Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК. Призначене засудженій ОСОБА_4 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, його не можна визнати явно несправедливим. З урахуванням наведеного підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 статті 428 КПК, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 16 серпня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3