Ухвала КЦС ВС № 622/688/20

Ухвала 21 грудня 2022 року м. Київ справа № 622/688/20 провадження № 61-10675ск22 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Тітова М. Ю. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення компенсації, шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановив: 28 жовтня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у вказаній справі. Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 17 листопада 2022 року заявник надіслав до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, в якій вказує, що судові рішення оскаржуються ним лише в частині вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В уточненій касаційній скарзі заявник просить суд звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Крім того, згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата та додаткова. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) вказала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, мають різну правову природу. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред'явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Таким чином, заявник звільнений від сплати судового збору в частині оскаржуваних позовних вимог про поновлення на роботі тастягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З огляду на викладене, заявлене ОСОБА_1 клопотання про звільнення від сплати судового збору підлягає задоволенню. Проте у новій редакції касаційної скарги заявником так і не було зазначено, на підставі якого (яких) саме пунктів частини другої статті 389 ЦПК України подається касаційна скарга. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду, у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави. Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У поданій касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Натомість у скарзі лише в загальному зазначено, що підставою касаційного оскарження є пункт 2 статті 389 ЦПК України. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадку), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Крім того, заявник у касаційній скарзі посилається на пункти 5, 6 частини першої та пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України, якими передбачено підстави для скасування судових рішень, а не підстави касаційного оскарження. Таким чином, у касаційній скарзі ОСОБА_1 відсутні посилання на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга. Таким чином, заявнику необхідно надати суду нову редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень статті 392 ЦПК України з урахуванням вимог цієї ухвали із зазначенням конкретного (конкретних) пункту (пунктів) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав). Згідно з частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків касаційної скарги. Керуючись статтями 127, 390, 393 ЦПК України, ухвалив: Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року. Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя М. Ю. Тітов