LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Одеський апеляційний суд522/22260/21

від 12.12.2022НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.12.2022 року м. Одеса Справа № 522/22260/21 Провадження № 22-ц/813/8640/22 Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий Бездрабко В.О. (суддя-доповідач) судді: Приходько Л.А. Семиженко Г.В. секретар судового засідання: Виходець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на додаткове рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13 вересня 2022 року, постановлене під головуванням судді Шенцевої О.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про скасування обтяження, В С Т А Н О В И В: У листопада 2021року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») про скасування обтяження. Позовні вимоги мотивовано тим, що 15 травня 2015 року позивач придбав у ОСОБА_2 автомобіль марки NISSAN модель TIIDA СЕДАН-В, 2007 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . Під час відчуження майна ОСОБА_2 не повідомляв та не інформував позивача про те, що автомобіль перебував або перебуває під приватним обтяженням. 26 червня 2020року при спробі відчужити автомобіль позивачу стало відомо, що 26 липня 2012року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №12790355 зареєстроване обтяження транспортного засобу на підставі кредитного договору про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування, серія та номер: 05/08/2007/840-К/576, виданий 23.08.2007, видавник: Відділення ПАТ «КБ «Надра» Одеське РУ, боржник: ТОВ «АВТОРАЙ», реєстратор обтяження - ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Позивач зазначає, що на момент придбання автомобіля у реєстрі не було жодного обтяження, що підтверджується листом №31/15-300аз від 10.08.2021 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області (Філії ГСЦ МВС). Вказав, що він є добросовісним набувачем транспортного засобу, на якого таке обтяження не може розповсюджуватися згідно положень ст.10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень». Відповідно до інформації, що знаходиться в розпорядженні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом ліквідаційної процедури ПАТ «КБ «Надра», права вимоги за кредитними договорами клієнта ТОВ «АВТОРАЙ» (ЄДРПОУ 34505744) було відступлено ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» у складі лоту №GL48N718070, що підтверджується листом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35-036-14014/20 від 09 листопада 2020року. Зазначив, що він не має жодних зобов`язань перед ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ПАТ «КБ «Надра», не є поручителем ТОВ «АВТОРАЙ», а ТОВ «АВТОРАЙ» (код ЄДРПОУ 34505744) як юридична особа є припиненим в результаті ліквідації. Просив скасувати приватне обтяження у вигляді заборони відчуження належного йому на праві власності транспортного засобу; стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 13 липня 2022року позов задоволений. Ухвалено скасувати приватне обтяження у вигляді заборони відчуження транспортного засобу автомобіля марки NISSAN модель TIIDA СЕДАН-В, 2007 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , накладеного 26 липня 2012 року, та вилучити в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запис від 26 липня 2012 року за №12790355 в частині об`єкта обтяження: автомобіль марки NISSAN модель TIIDA СЕДАН-В, 2007 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 . 15 липня 2022року від адвоката Фомічова Владислава Олеговича, діючого від імені ОСОБА_1 , надійшла заява про ухвалення у справі додаткового рішення про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» понесених позивачем витрат, пов`язаних з розглядом справи у загальному розмірі 15 908,00грн., з яких оплата судового збору за звернення до суду з позовом становить 908,00грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000,00грн. В обґрунтування заяви адвокат зазначив, що розглянувши справу по суті пред`явлених вимог та задовольнивши позов, суд не вирішив питання розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_1 . Вказав, що 16 липня 2020року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «ПАВЕРЛЕКС» укладений договір про надання правової (правничої) допомоги, предметом якого є захист прав клієнта у справі щодо скасування обтяження належного йому автомобілю. Сторони договору погодили, що за ведення справі в суді першої інстанції позивач зобов`язаний сплатити Об`єднанню гонорар у розмірі 15000,00грн. Заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є пропорційним до предмету спору, з урахуванням значення справи для позивача; обсягу наданої останньому правничої допомоги та використання адвокатом робочого часу на надання такої допомоги, який склав 13год.20хв. у відповідності до наданого до заяви звіту. Додатковим рішенням суду від 13 вересня 2022року заява про стягнення судових витрат задоволена частково. Вирішено стягнути на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» витрати на правову (правничу) допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить частково скасувати додаткове рішення суду від 13 вересня 2022року в частині стягнення с товариства на користь позивача витрат на правову (правничу) допомогу адвоката у розмірі 15 000,00грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір правничої допомоги у сумі 15000,00грн. є завищеним, необґрунтованим та має неспівмірний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Адвокат Фомічов В.О. не надав фінансових документів на підтвердження фактичного здійснення витрат на професійну правничу допомогу та перерахування ОСОБА_1 коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги. Так саме і позивачем не надано доказів фактичного понесення витрат у вигляді оплати вартості наданої йому правничої допомоги, зокрема документів, що свідчать про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ тощо). У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Фомічов В.О., зазначивши про законність та обґрунтованість додаткового рішення суду від 13 вересня 2022року, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Зокрема вказав, що про подання позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення у справі ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» було обізнано, однак своїх заперечень щодо розміру пред`явлених до стягнення судових витрат не заявили. В апеляційній скарзі представник апелянта посилається на неактуальну практику суду касаційної інстанції у вирішенні питання про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу. Ухвалене у справі додаткове рішення суду прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства, правові висновки суду підтверджуються доказами у справі та відповідають актуальній правовій позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду в частині вирішення спорів про стягнення судових витрат. Також у відзиві вказав, що розмір попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які ОСОБА_1 очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 10 000,00грн. 10 листопада 2022року на адресу Одеського апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фомічова В.О. надійшла заява про обґрунтування та стягнення судових витрат, в якій ставиться питання про стягнення з ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» на користь позивача 10092,00грн. судових витрат у зв`язку із розглядом апеляційної скарги, з яких 10000,00грн. витрати на правничу допомогу та 92,00грн. понесені витрати на направлення поштової кореспонденції. В обґрунтування заяви послався на те, що між ОСОБА_1 та АО «Паверлекс» був укладений Додатковий договір від 07 листопада 2022року до Договору від 16 липня 2020року про надання юридичних послуг позивачу в суді апеляційної інстанції. Згідно звіту про обсяг наданої правничої допомоги та використання адвокатом робочого часу на надання такої допомоги було витрачено 17год.00хв. робочого часу. Звернув увагу, що при розрахунку вартості правничої допомоги, серед іншого враховано витрати у вигляді податків, які складають майже половину від отриманого доходу та які має сплатити адвокатське об`єднання. 18 листопада 2022року ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» подало письмові заперечення на заяву представника позивача про стягнення судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, що заявлений адвокатом розмір таких витрат є надмірно завищеним, неспівмірним із складністю справи та непідтвердженим належними доказами, а тому у задоволенні заяви просили відмовити. У призначене судове засідання представники сторін повторно не з`явилися, причини неявки не повідомили, про дату, час, місце розгляду справи були повідомлені в порядку ст.128 ч.6 ЦПК України, що підтверджується довідками про доставку судових повісток про виклик на електрону адресу сторін, вказану ними, як адресу для отримання судової кореспонденції. За ухвалою суду розгляд справи відбувається в порядку ст.372 ч.2 ЦПК України. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. За положеннями ст.367 ч.1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що додаткове рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13 вересня 2022року в частині стягнення з ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних зі сплатою позивачем судового збору у розмірі 908,00грн. в апеляційному порядку не оскаржується, то законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною першою ст.137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.137 ЦПК України). За змістом частини третьої наведеної норми права для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною восьмою ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). При вирішенні питань про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд касаційної інстанції у своїх постановах щодо застосування відповідних норм права, висновки у яких в силу ст.263 ч.4 ЦПК України є обов`язковими, неодноразово роз`яснював, «що у розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи». З матеріалів справи встановлено, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 16 липня 2020 року здійснювалось Адвокатським об`єднанням «Паверлекс», зокрема адвокатом Фомічов В.О. Розділом 5 договору сторони погодили, що гонорар являється єдиною формою отримання об`єднанням винагороди за надання правової (правничої) допомоги клієнтові. За ведення справи в суді першої інстанції клієнт сплачує об`єднанню гонорар у розмірі 15000,00грн. протягом десяти днів після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції. У разі наявності потреби ведення справи в суді апеляційної інстанції, розмір гонорару визначається в окремому додатку до цього договору (а.с.52). При зверненні до суду, у позовній заяві представник ОСОБА_1 зазначив, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат понесених позивачем в суді першої інстанції становить 15908,00грн., просив вирішити питання розподілу судових витрат. 13 липня 2022року адвокатом Фомічовим В.О. подана заява, в якій серед іншого пред`являлася вимога про стягнення судових витрат понесених позивачем, докази на підтвердження яких будуть надані разом з окремою заявою про ухвалення додаткового рішення у справі (а.с.41). 15 липня 2022року представником позивача була подана до суду заява про ухвалення додаткового рішення, в якій ставилося питання про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат у загальному розмірі 15908,00грн., з яких 908,00грн. - сплачений судовий збір та 15000,00грн. - витрати на професійну правничу допомогу адвоката. До заяви доданий звіт про обсяг наданих послуг та використання адвокатом часу надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 за договором від 16 липня 2020року у справі №522/22260/21 та докази направлення копії цієї заяви з додатками на адресу відповідачів (а.с.49-55). Будучи достовірно обізнаними про заявлені позивачем вимоги, у тому числі про стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням ОСОБА_1 правничої допомоги в суді першої інстанції Адвокатським об`єднанням та подачу заяви про ухвалення додаткового судового рішення й розгляд цієї заяви судом (а.с.59,60), відповідач в особі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не заявив. Згідно наданих доказів підтверджено отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції. При вирішенні питання про стягнення цих витрат представник ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не заперечував проти їх стягнення та не спростував розмір заявлених до стягнення коштів. За наведених обставин суд першої інстанції, з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства, правильно вирішив питання про розподіл судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи та стягнув на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу, проти стягнення яких ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не заперечувало. Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині додаткового рішення Приморського районного суду м.Одеси не спростовують, а відтак підлягають залишенню без задоволення. Щодо вимог представника позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Встановлено, що 07 листопада 2022року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Паверлекс» укладений Додатковий договір до договору про надання правової (правничої) допомоги від 16 липня 2020року, за яким Адвокатське об`єднання було уповноважено на представлення інтересів позивача в суді апеляційної інстанції. Сторони погодили, що розмір гонорару за надання правничої допомоги за цим договором, предмет якого визначений п.1.2 договору від 16 липня 2020р. за ведення справи в суді апеляційної інстанції складає 10000,00грн., які клієнт має сплатити об`єднанню протягом 1 місяця після прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції у справі №522/22260/21 (а.с.121-126). Згідно звіту про обсяг наданих послуг та використання адвокатом робочого часу на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 на стадії апеляційного розгляду справи загальний термін витраченого часу становить 17год.00хв., з яких : 02год.30хв. - отримання апеляційної скарги, правовий аналіз та вивчення документів та апеляційної скарги. Зустріч з клієнтом, вироблення правової позиції по справі; підготовка та підписання додаткового договору про надання правової допомоги; 08год.00хв. - робота з документами та апеляційною скаргою; складання відзиву на апеляційну скаргу, формування додатків до відзиву; направлення відзиву. 06год.30хв. - робота з документами та складання заяви про обґрунтування та стягнення судових витрат та додатків до неї, направлення їх сторонам та суду (а.с.123). При вирішенні питання про стягнення цих витрат ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» заперечував розмір заявлених до стягнення коштів, пославшись на його не співмірність наданим послугам. Ураховуючи, що порядок та принципи розподілу судових витрат є однаковими як для розгляду цивільних справ, так й господарських, а висновки суду касаційної інстанції, зокрема Великої Палати обов`язковими, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від16 листопада 2022року у справі №922/1964/21 суд касаційної інстанції зазначив, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20). Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення (п.107-120 постанови)». У пунктах 122-135 наведеної постанови роз`яснено «за змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір. Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 26 Закону №5056-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону). Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Частинами першою та другою статті 30 Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункти 122-135)». Проаналізувавши підстави наведені адвокатом позивача у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від 10 листопада 2022року та надані докази, колегія суддів дійшла висновку, що відображена інформація про характер та обсяг виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) в суді апеляційної інстанції не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на виконання відповідних робіт. Встановлено, що до Одеського апеляційного суду адвокатом Фомічовим В.О. був поданий відзив на апеляційну скаргу та вищезазначена заява з додатками від 10 листопада 2022року. За своїм змістовим наповненням ці процесуальні документи мають те ж саме правове обґрунтування позиції позивача та посилання на постанови суду касаційної інстанції, які були зазначені у заяві про ухвалення додаткового рішення суду, тобто сформовані в суді першої інстанції. Наведені у звіті адвоката послуги у вигляді : отримання апеляційної скарги, правовий аналіз та вивчення документів та апеляційної скарги; робота з документами та апеляційною скаргою, складання відзиву, формування додатків до відзиву; робота з документами та складання заяви про стягнення судових витрат та додатків до неї, які містяться у різних групах виконаних робіт та обраховані окремими проміжками витраченого часу на вчинення цій дій, фактично поглинаються наданням послуг з підготовки відзиву на апеляційну скаргу та поданням заяви про стягнення судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи. Наведений у звіті час протягом 17год.00хв., витрачений адвокатом на надання послуг з професійної правничої допомоги, на переконання суду не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, у розумінні приписів частини четвертої статті 137 ЦПК України та не є співмірним зі складністю справи, зокрема щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, яке є предметом апеляційного перегляду. З урахуванням викладеного, зваживши на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на правничу допомогу та стягнення з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь позивача 4000,00грн., оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 137 ЦПК України є доведеним, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Також стягненню з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» в порядку ст.133 ч.3 п.4 ЦПК України підлягають понесені позивачем витрати у загальному розмірі 104,00грн., пов`язані з поштовим відправленням іншим сторонам відзиву на апеляційну скаргу та копії заяви про стягнення судових витрат (а.с.116, 126). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» без задоволення, а додаткового судового рішення від 13 вересня 2022року без змін. Щодо заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, пов`язаних із розглядом апеляційної скарги, то вона підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 судових витрат у загальному розмірі 4104,00грн. Керуючись ст. ст. 133,137, 141, 142, 367, 376, 382-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» залишити без задоволення. Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 4104,00грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 21 грудня 2022року. Головуючий : В.О.Бездрабко Судді : Л.А.Приходько Г.В. Семиженко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»