Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 352/982/22

Справа № 352/982/22 Провадження № 22-ц/4808/1348/22 Головуючий у 1 інстанції Хоминець М.М. Суддя-доповідач Мальцева П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів: Баркова В.М., Луганської В.М., секретаря Шандалович В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до арбітражного керуючого-ліквідатора Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості ФОП ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного затримкою видачі трудової книжки, та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до арбітражного керуючого-ліквідатора Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості ФОП ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного затримкою видачі трудової книжки, та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала в Івано-Франківському обласному державному об`єднанні спиртової та лікеро-горілочної промисловості з 09.09.1986 року на посаді прибиральниці спиртово-дріжджового цеху і пропрацювала на цьому підприємстві на різних посадах до винесення Івано-Франківським господарським судом постанови про визнання Івано-Франківського ОДОСП банкрутом та введення ліквідаційної процедури, тобто 32 роки. 08.05.2018 року постановою Івано-Франківського господарського суду Івано-Франківське ОДОСП визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_2 (надалі - ліквідатор). 23.05.2018 року ліквідатором видано наказ по ОДОСП, яким він повідомив працівників про майбутнє звільнення у зв`язку з введенням ліквідаційної процедури, а 23.07.2018 року провів звільнення у відповідності до ст.41 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і Кодексу законів про працю, але всупереч п.1 ст. 40, ст. 41, 47, 48 КЗпП України не видав працівникам трудові книжки, не виплатив належні їм при звільненні виплати. Позивач стверджує, що ліквідатор провів вказане звільнення документально ще 29.06.2017 року, не дочекавшись рішення суду вищої інстанції. У відповідності до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний був у день звільнення видати працівникам належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. Таким чином, ліквідатор, не видавши у день звільнення працівникам трудові книжки, порушив норми трудового законодавства, тим самим перешкоджає працівнику в реалізації гарантованого права на працю та позбавляє можливості подальшого працевлаштування. Станом на 17.05.2021 року ліквідатор трудової книжки працівникам не видав, записи належні не вніс. Разом з тим, внаслідок незаконних умисних дій відповідач завдав позивачу матеріальної шкоди в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного невидачею (затримкою видачі) трудової книжки, який складає 144808,07 грн. Через затримку видачі трудової книжки ОСОБА_1 не мала можливості влаштуватися на роботу, у зв`язку з чим була позбавлена засобів для існування. На цій підставі позивач вважає, що ліквідатор заподіяв їй моральну шкоду, яку вона оцінює у 5000 грн. Просила стягнути з відповідача на її користь вказані суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Ухвалою Тисменицького районного суду від 14 жовтня 2022 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до арбітражного керуючого-ліквідатора Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості ФОП ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного затримкою видачі трудової книжки, та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Тисменицького районного суду від 14 жовтня 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції при постанові ухвали про закриття провадження у справі не визначив, що стороною (відповідачем) у справі є арбітражний керуючий (ліквідатор, а не підприємство - банкрут) - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника (ст1 та 61 КУзПБ) та є суб`єктом незалежної професійної діяльності і до моменту винесення ухвали(постанови) про припинення повноважень прирівнюється до службової особи боржника ( ч.1,2 ст. 10 КУзПБ). Також апелянт вказала, що внаслідок незаконних умисних дій (бездіяльності), грубим порушенням вимог законодавства під час виконання повноважень, що вже встановлено господарським судом Івано-Франківської області, ліквідатор ОСОБА_2., а не банкрут - боржник ОДОСП, завдав матеріальної та моральної шкоди кредиторам, в тому числі і позивачу. Відповідно до ч.3 ст. 25 КУзПБ шкода, заподіяна особі внаслідок умисних дій чи бездіяльності арбітражного керуючого відшкодовується арбітражним керуючим. Згідно ч.3 ст. 60 КУзПБ розгляд скарг(бездіяльність) арбітражного керуючого віднесено до компетенції господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. З огляду на це логічно припустити, що розгляд заяв кредиторів про стягнення з арбітражного керуючого завданої ним шкоди також мав би відноситися до компетенції господарського суду, яки й розглядає справу про банкрутство. Проте, зміст ст.ст.7,8 КУзПБ, якими визначено юрисдикцію, підсудність та порядок розгляду спорів під час процедур банкрутства, вказує на те, що господарському суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, непідсудні справи про стягнення з арбітражного керуючого завданої кредиторам(боржнику) шкоди. Зважаючи на суб`єктний склад, спори за позовами про стягнення шкоди з арбітражного керуючого підсудні судам загальної юрисдикції і розглядаються за правилами цивільного судочинства. Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 по справі № 701/281/18-ц викладено правовий висновок, відповідно до якого арбітражний керуючий за своїм правовим статусом є самозайнятою фізичною особою, яка призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство, тобто за суб`єктним складом сторони у справі є фізичними особами, а відтак спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зважаючи на вищевказане, ОСОБА_1 вважає, що позовна заява на законних підставах підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства до фізичної особи - арбітражного керуючого (ліквідатора. Відповідач у справі ФОП ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2022 року залишити без змін, оскільки з огляду на положення законодавства України, розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 607/6254/15-ц. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до арбітражного керуючого - ліквідатора Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості ФОП ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного затримкою видачі трудової книжки, та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи, тому не погодитись з ним не можна. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, постановою Івано-Франківського господарського суду від 08.05.2018 року Івано-Франківське обласне державне об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2 Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. 21.10.2019 року в Україні почав діяти Кодекс України з процедур банкрутства, який набрав чинності 21 квітня 2019 року. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. У ГПК України передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів, спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржників у такій справі. У даному позові ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача арбітражного керуючого-ліквідатора Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості ФОП ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, викликаного затримкою видачі трудової книжки, та відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства. Таким чином, з огляду на положення законодавства України законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 607/6254/15-ц та вірно застосована судом першої інстанції, виходячи з обставин справи. Виходячи з вищенаведеного, закриваючи провадження у справі, враховуючи предмет спору та суб`єктний склад, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що справа за позовом ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому правомірно застосував приписи п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, так як подана до фізичної особи-арбітражного керуючого, з вини якого заподіяна шкода, оскільки суперечать п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України. Також відповідно до ч. 2 ст. 10 КУзПБ арбітражний керуючий з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника. Посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 по справі № 701/281/18-ц, також не заслуговують на увагу, оскільки висновки, викладені у постанові стосуються інших правовідносин, і у справі № 701/281/18-ц не вирішується питання стосовно її розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 грудня 2022 року. Головуючий Є.Є. Мальцева Судді: В.М. Барков В.М. Луганська