Постанова Черкаський апеляційний суд № 700/245/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2022 року м. Черкаси справа № 700/245/22 провадження № 22-ц/821/1292/22 категорія 310000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Бородійчука В.Г., суддів:Василенко Л.І., Карпенко О.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 21 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 . Свої вимоги мотивував тим, що 11 грудня 1993 року між сторонами був укладений шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за № 108 Лисянському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області. Від шлюбу мають двох дітей: 31.01.1995 та ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує, що останнім часом шлюбне життя між ними не складається, сімейні відносини погіршилися, що унеможливлює подальше існування сім`ї. Враховуючи фактичне припинення шлюбу виникла потреба в офіційному його розірванні. Подальше перебування у шлюбі буде суперечити її законним правам та інтересам, а відтак шлюб підлягає розірванню. В зв`язку з вищевикладеним, просила суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 11 грудня 1993 року Лисянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №

108. Після розірвання шлюбу позивачу залишити прізвище « ОСОБА_3 ». Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 21 липня 2022 року позов задоволено. Шлюб, зареєстрований 11 грудня 1993 року Лисянським районним відділлом ЗАГС Черкаської області, актовий запис № 108, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , розірвано. Після розірвання шлюбу позивачу залишено прізвище « ОСОБА_3 ». Рішення суду мотивоване тим, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б її інтересам, що має істотне значення внаслідок чого шлюб підлягає розірванню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У серпні 2022 року ОСОБА_2 подав до Черкаського апеляційного суду скаргу, в якій просить рішення Лисянського районного суду від 21.07.2022 року скасувати та закрити провадження у справі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судом не було враховано, що відповідач категорично заперечує проти розірвання шлюбу. Суд всупереч вимогам закону не надавав сторонам строк для примирення, а відтак позбавив позивача та відповідача права на примирення. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що у сторін є двоє дітей. Тобто, фактично висновки районного суду про небажання зберегти сім`ю не відповідає дійсності. Вважає, що суд формально поставився до розгляду питання про розірвання шлюбу, не вжив достатніх заходів для примирення подружжя. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_1 , зазначено, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними й такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Вказує, що спільне життя між нею та ОСОБА_2 не склалось. Фактичні шлюбні відносини на даний час припинені. Наміру проживати разом з відповідачем як дружина та чоловік не має, оскільки спільне життя є неможливим.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». В силу положень ст. 13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Розглядаючи спір, суд першої інстанції врахував, що відповідно до ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя Встановлено, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, тому відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим. Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Згідно із ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 3 ст. 115 цього Кодексу документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. 11 грудня 1993 року сторони зареєстрували шлюб у Лисянському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаській області, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 11 грудня 1993 року (а.с. 3). Судом встановлено, що сторони припинили подружні стосунки. Позивач не бажає надалі перебувати в цьому шлюбі, а збереження сім`ї суперечить її інтересам. Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя. Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї. Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей. Згідно п.10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Судом встановлено, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, вказує що не бажає примирення. На підставі цього, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 зазначив, що категорично заперечує проти розірвання шлюбу, тому вважає, що суд передчасно дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Крім того, на судове засідання, яке відбулося 21 липня 2022 року, відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому просив надати сторонам час для примирення терміном на шість місяців. Враховуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції застосував положення ч. 1 ст. 111 СК України, яка передбачає, що вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду та зупинив своєю ухвалою від 12 жовтня 2022 року провадження у справі надавши сторонам строк для примирення терміном на два місяці з моменту постановлення ухвали суду. Станом на 12 грудня 2022 року строк для примирення сторін закінчився і провадження у справі було поновлено. Заяв від сторін про примирення не надійшло. Судом апеляційної інстанції враховуючи ту обставину, що примирення не відбулося, приймаючи до уваги вимоги закону, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, дійшов висновку, що районний суд правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивача і після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову про розірвання шлюбу, оскільки такий існує формально, докази про можливість збереження сім`ї сторін відсутні, подальше спільне проживання буде суперечити інтересам сторін. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до того, що відповідач не погоджується із розірванням шлюбу з позивачем, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини. Слід зазначити, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження. Оскільки судом першої інстанції достовірно з`ясовані фактичні взаємини та обставини сумісного життя подружжя, час припинення між ними шлюбних відносин, мотиви розірвання шлюбу та дійсні причини позову, які у своїй сукупності свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу і сім`ї є неможливим, суперечить їх інтересам, враховуючи небажання та неспроможність сторін відновити сімейні відносити, а також відсутність наявних перешкод, передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України, приймаючи до уваги, що сім`я повинна будуватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, які втрачені сторонами, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про наявність підстав для розірвання шлюбу. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 21 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 20 грудня 2022 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді О.В. Карпенко Л.І. Василенко