Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2796/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Дерех Н.В. 20 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/2796/22 пров. № А/857/14990/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 500/2796/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 02.08.2022р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати заборгованості з пенсійних виплат за період: 01.06.2018р. - 31.12.2019р. та 01.04.2020р. - 31.05.2022р.; - зобов`язати нарахувати заборгованість по пенсії за період: 01.06.2018р. - 31.12.2019р. та 01.04.2020р. - 31.05.2022 р. у розмірі 187866,24 грн., - стягнути заборгованість по пенсії у розмірі 187866,24 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.09.2022р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат за період: 01.06.2018р. - 31.12.2019р. та 01.04.2020р. - 31.05.2022р. Крі того, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області виплатити ОСОБА_1 нараховану пенсію за період: 01.06.2018р. - 31.12.2019р. та 01.04.2020р. - 31.05.2022р. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.09.2022р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Також, не погодився із прийнятим рішенням, апелянт ОСОБА_1 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та просив в цій частині рішення суду першої інстанції змінити та позов задоволити повністю. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 , є громадянином України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Із змісту довідки Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 26.04.2022р. № 6117-5001358219 видно, що позивач є внутрішньо переміщеною особою із фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 . З 01.06.2022р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як внутрішньо переміщена особа. В червні 2022р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою щодо виплати заборгованості з пенсійних виплат. 30.06.2022р Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом №2349-2463/Т-02/8-1900/22 відмовив ОСОБА_1 у виплаті заборгованості, оскільки на даний час бюджет Пенсійного фонду України на 2022 рік не затверджений. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст. 46 Конституції України, видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. ст.92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996р., ратифікована Законом України від 14.09.2006р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003р.. ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. В ст.5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Тобто, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. ст.47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу. ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат. Виключно цим Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (ст.5 Закону № 1058-IV). Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду. При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом. ч.2 ст.49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону. Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу. Судом першої інстанції встановлено, що пенсійний орган фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період з 01.06.2018р. 31.12.2019р. в розмірі 98289, 58 грн. та з 01.04.2020р. 31.05.2022р. в розмірі 89576,66 грн., а всього на загальну суму 187 866,24 грн. нараховані позивачу та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії. Однак, пенсійний орган наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено після прийняття окремого порядку та при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України. (а.с. 7) Колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи апелянта, оскільки положеннями ст. 9, ст.47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. Порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Жодних змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось. При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. ст.92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Із змісту ч.3 ст.113 Конституції України видно, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі постанови Кабінету Міністрів України, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Таким чином, відсутні правові підстави для невиплати позивачу заборгованості по пенсійним виплатам. Щодо доводів апелянта пенсійного органу, що прийняття рішення про стягнення конкретної суми є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями мають розумітись повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційні повноваження - це такі повноваження, які надають адміністративному органу при прийнятті останнім рішення відповідно до чинного законодавства певний ступінь свободи, коли адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати (прийняти) один з кількох передбачених законом варіантів рішення. Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130). Як встановлено судом першої інстанції, сума заборгованості розрахована пенсійним органом самостійно. Таким чином, прийняття судового рішення про сплату заборгованості в розмірі, розрахованому безпосередньо суб`єктом владних повноважень, не передбачає втручання в дискреційні повноваження цього суб`єкта. Щодо доводів пенсійного органу, про те, що у період з 01.06.2018р. - 31.12.2019р. позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, і саме цей пенсійний фонд повинен виплачувати заборгованість, колегія суддів зазначає про таке. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком. Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Пенсійний орган у справі не надав відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав. У рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення). За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги позивача є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення яким позов задоволити повністю, а апеляційну скаргу пенсійного органу залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 500/2796/22 скасувати та прийняти нову постанову. Позов задоволити. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат за період: 01.06.2018р. - 31.12.2019р. та 01.04.2020р. - 31.05.2022р. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - нарахувати ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період: 01.06.2018р. - 31.12.2019р. та 01.04.2020р. - 31.05.2022 р. у розмірі - 187866,24 грн. (сто вісімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень двадцять чотири копійки). Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 заборгованість по пенсії у розмірі - 187866,24 грн.(сто вісімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень двадцять чотири копійки). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 20.12.2022р.