Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/6995/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/6995/22 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача судді Косцової І.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення виплати пенсії, призначеної за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити йому виплату пенсії за віком з 28.02.2016 року, у розмірах відповідно до норм чинного законодавства України; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести індексацію та компенсацію пенсії за віком, передбачену Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати», з 28.02.2016 року. В обґрунтування позову зазначено, що у період з 04.10.2001 року по 31.08.2015 року він отримував пенсію в УПФУ в Київському районі м. Одеси. У зв`язку з переїздом на постійне проживання до Ізраїлю, з 01.09.2015 року йому було припинено виплату пенсії. Позивач вважає, що з набранням чинності рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 у відповідача були відсутні підстави для припинення виплати пенсії у зв`язку з виїздом особи за кордон, тому орган пенсійного фонду повинен був поновити виплату пенсії. Крім того представник позивача подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області адвокатський запит про підстави припинення виплати пенсії, однак у відповідь отримав загальну інформацію щодо пенсійного забезпечення позивача під час його проживання в Україні. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення виплати позивачеві пенсії, призначеної за віком та зобов`язав відповідача поновити позивачеві пенсію за віком з 28.02.2016 року у розмірах відповідно до норм чинного законодавства України. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. За висновком суду першої інстанції, позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення. При прийнятті рішення по суті спору суд першої інстанції виходив із того, що позивач через свого представника у березні 2021 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з проханням поновити виплату пенсії, проте йому було відмовлено по суті заявленого клопотання. Суд першої інстанції вважає, що відновлення виплати пенсії позивача має здійснюватися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень). В апеляційний скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняте у справі судове рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що відповідно до заяви ОСОБА_2 від 10.08.2015 року у зв`язку з його постійним проживанням за кордоном, було припинено виплату пенсії з 01.09.2015 року та нараховано пенсію за 6 місяців наперед. В подальшому позивач не звертався з заявою про поновлення пенсії. Апелянт наголошує, що питання поновлення пенсії позивачу не розглядалось, жодних рішень з даного приводу не приймалось, що взагалі виключає наявність будь-яких спірних правовідносин, які мають розглядатись судом. Також апелянтом зазначено про протиправність поновлення пенсії з 28.02.2016 року з огляду на порушення строку звернення до суду та тривалу пасивну поведінку позивача. ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву не скористався. У відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи, що встановлені судом апеляційної інстанції. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.7). З 04.10.2001 року ОСОБА_2 призначено пенсію за віком (а.с.58). 10.08.2015 року позивачем подано до УПФУ у Київському районі м. Одеси заяву про припинення виплати пенсії з 01.09.2015 року у зв`язку з переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. До заяви надано копію паспорта НОМЕР_2 з відміткою про постійне проживання в Ізраїлі та талон про зняття з реєстрації обліку 07.08.2015 року (а.с.111-113). Розпорядженням пенсійного органу №125558 від 11.08.2015 року ОСОБА_2 припинено виплату пенсії з 01.03.2016 року, виплачено пенсію за 6 місяців вперед з 01.09.2015 року та закрито його особовий рахунок (а.с.110). Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не поновлення йому пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом. Джерела правового регулювання та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наступне. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно п.1 ч.2 та ч.4 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З урахуванням наведених норм діючого законодавства колегія суддів доходить висновку, що за загальним правилом право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України, незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а. Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Згідно ст.51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 п.2 ч.1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в п.3.3. Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії, незалежно від місця її проживання. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в п.52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року. Також, у п.3 Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості. Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України. З огляду на зазначене, судова колегія не ставить під сумнів право позивача на отримання пенсійних виплат. Поряд з тим, питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) (далі Порядок №22-1). Пунктом 1.1 Порядку №22-1 передбачено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Відповідно п.2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Згідно з положеннями п.2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З аналізу зазначеної норми вбачається, що особа повинна звернутись до пенсійного органу із заявою про поновлення пенсії та пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку. При цьому судова колегія наголошує, що Верховним Судом неодноразово роз`яснювалось, зокрема у постановах від 31 березня 2021 року (справа №0440/7137/18), від 17 березня 2021 року (справа №454/2238/16-а), від 21 грудня 2020 року (справа №229/4165/17) тощо, що вимоги Порядку №22-1 передбачають можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. Разом з цим, матеріали справи не містять доказів звернення позивача чи його законного представника з заявою про поновлення виплати пенсії встановленої форми та відповідного змісту до органів пенсійного фонду. Як вбачається з матеріалів справи, представником позивач а- адвокатом Христюком Ю.Г. було подано адвокатський запит щодо підстав та обставин припинення пенсії ОСОБА_2 та взагалі не містить жодних клопотань про поновлення позивачеві виплати пенсії (а.с.134). За таких обставин судова колегія констатує, що оскільки позивач не звертався з заявою у встановленій формі щодо поновлення виплати пенсії, а відповідачем не приймалось власне рішення про відмову у її поновленні, відсутнє й порушення прав позивача на поновлення йому виплати пенсії. З огляду на викладене судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та їм надано невірну правову оцінку, а тому, відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову. Враховуючи, що вказана справа належить до категорії незначної складності, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 328 КАС України дійшла висновку про відсутність у учасників справи права на касаційне оскарження такого рішення. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року - скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.