Постанова 4813 № 522/21104/17

Номер провадження: 22-ц/813/2587/22 Справа № 522/21104/17 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.12.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Цюри Т.В., суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., За участю секретаря судового засідання: Мілєвої М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2021 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та рішення приватного виконавця, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович, стягувач: ОСОБА_2 ,- ВСТАНОВИВ: 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність та рішення приватного виконавця, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович, стягувач: ОСОБА_2 (т.1, а.с.1-7). 15 лютого 2021 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та рішення приватного виконавця, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович, стягувач ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірними та скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича від 15.07.2019 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 59525834, та від 15.07.2019 року про арешт коштів боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №59525834. В іншій частині заявлених вимог відмовлено (т.2, а.с.39-40). Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбніков О.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15.02.2021 року скасувати, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі (т.2, а.с.44-49). Одеським апеляційним судом отримано заяву адвоката Євценко Романа Ігоровича, представника ОСОБА_1 , в якій він повідомив, що ОСОБА_1 помер (т.2, а.с.81-83). Судове засідання призначено на 01 грудня 2022 року об 14 год 00 хв. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справі від сторін до суду не надходило. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, ненадання жодних доказів щодо існування підстав для відкладення розгляду справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу у відсутності сторін. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно із ч.2 вищевказаної норми закону, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що категорія спірних правовідносин у даній справі не допускає правонаступництва, а тому немає підстав для застосування ч.1 ст.377 ЦПК України. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вартість нерухомого та рухомого майна боржника беззаперечно перевищує 5 500 гривень, які стягуються на підставі постанови № 59525834 приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В. від 15.07.2019 року, а тому накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно боржника ОСОБА_1 суттєво порушує принцип співмірності. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та встановлені обставини, вважає вірними вказані висновки суду першої інстанції з огляду на наступне. Слід зазначити, що апелянтом в прохальній частині апеляційної скарги зазначено про скасування оскаржуваної ухвали повністю та ухвалення нового судового рішення по справі, в свою чергу доводи апеляційної скарги стосуються оскаржуваної ухвали лише в частині задоволених вимог. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на вказане та керуючись ч.1 ст.367 ЦПК України, апеляційний суд переглядає оскаржувану ухвалу в межах доводів апеляційної скарги, а саме в частині задоволених вимог ОСОБА_1 стосовно визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця від 15.07.2019 року про арешт коштів та про арешт майна боржника. Так, судом встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року, позовну заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без розгляду, яка 15 квітня 2019 року оскаржена ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду. Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2019 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги по 5 000 (п`ять тисяч) гривень з кожного. 21 травня 2019 року представнику стягувача ОСОБА_4 видано виконавчі листи №522/21104/17 про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 судових витрат на користь ОСОБА_2 , які 11 липня 2019 року, які звернуті до примусового виконання. 04 червня 2019 року Одеським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року про залишення позову без розгляду. 12 липня 2019 року 2019 року приватним виконавцем Хлєбниковим О.В. прийняті постанови про: 1) відкриття виконавчого провадження № 59525834 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги в розмірі 5 000 (п`ять) гривень на підставі виконавчого листа №522/21104/17, виданого Приморським районним судом м. Одеси 21 травня 2019 року; 2) стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди на користь приватного виконавця Хлєбникова О.В. в розмірі 500 гривень. 15 липня 2019 року приватним виконавцем Хлєбникова О.В. прийняті постанови про: - арешт рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, в загальному розмірі 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень. - арешт коштів грошові кошти у всіх видах валют, що містяться на всіх рахунках, в тому числі карткових та депозитних, відкритих в АТ "Райффайзен Банк Аваль"(МФО 380805), АТ "УкрСиббанк" (МФО 351005), АТ "Альфа-Банк" (МФО 300346), АТ "Укрексімбанк" (МФО 322313), АТ "Ощадбанк" (МФО 300465), АБ "Південний" (МФО 328209), ПАТ "Укрсоцбанк" (МФО 300023), АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (МФО 305299), ПАТ "МТБ Банк" (МФО 328168), АТ "СБЕРБАНК" (МФО 320627), АТ "ОТП БАНК" (МФО 300528), АТ "АЛЬТБАНК" (МФО 320940), АТ "ТАСКОМБАНК" (МФО 339500), ПАТ "БАНК ВОСТОК" (МФО 307123), ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" (МФО 300614), АТ "ПРАВЕКС БАНК" (МФО 380838), ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" (МФО 322001), АБ "УКРГАЗБАНК" (МФО 320478), АТ "ПРОКРЕДИТ БАНК" (МФО 320984), ПАТ "ПУМБ" (МФО 334851) та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця - 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень. 19 липня 2019 року ОСОБА_1 отримав від приватного виконавця рекомендований лист з копіями постанов про відкриття виконавчого провадження та стягнення з нього основної винагороди. У той же день боржник надіслав приватному виконавцю заяву про зупинення виконавчого провадження на підставі ухвали апеляційного суду від 04 червня 2019 року про відкриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року про залишення позову без розгляду та, крім того, просив надіслати відповідь на низку його питань. В свою чергу, звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції невірно вказано про неправомірність винесення постанови про арешт майна боржника, адже, як наголошує апелянт, винесення вказаної постанови є не правом, а обов`язком виконавця. Також, апелянт зазначає про те, що виконавець вправі накласти арешт на все майно боржника, а так як в заяві про відкриття виконавчого провадження не було зазначено конкретний вид майна на який можливо накласти арешт, тому, як пояснює апелянт, виконавцем накладено арешт на все майно боржника. Колегія суддів вважає вказані доводи апеляційної скарги необґрунтованими, непідтвердженими та такими, що не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом з огляду на таке. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених вищевказаним законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно зі ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до положень частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. При цьому, згідно ч. 2-4 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна. Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Апеляційний суд звертає увагу на те, що арешт на рухоме майно ОСОБА_1 , в порушення ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» накладено без проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання та без опису такого майна. Аналіз діючого законодавства дає підстави стверджувати, що арешт на майно боржника як засіб забезпечення реального виконання судового рішення має накладатися з урахуванням певної послідовності та виключно у розмірі суми стягнення. Накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника є не співмірним з сумою боргу. Державний виконавець не здійснив опису арештованого майна, не вчинив дій з визначення вартості цього майна, що призвело до накладення арешту на все майно за відсутності відомостей про його вартість. Виконавцем не визначено на яке саме майно накладено арешт що унеможливлює розпорядження майном, яке знаходиться поза сумою боргу згідно судового рішення. При цьому, державний виконавець не навів обґрунтувань щодо неможливості арешту окремих об`єктів, що належать боржнику. За таких обставин вбачається порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, зокрема втручання виконавцем право особи на мирне володіння майном, яке за наявності вказаних обставин не є виправданим, так як здійснено з порушенням принципів пропорційності, справедливості, рівноваги між інтересами держави та боржника, оскільки останній несе надмірний тягар внаслідок таких дій виконавця. При цьому, боржник не вчиняв жодних дій, які б свідчили про ухилення останнього від виконання рішення суду в добровільному порядку. В силу п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Колегія суддів наголошує, що в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції, оскаржувані постанови приватного виконавця Хлєбникова О.В. не містять обґрунтування мотивів, з яких приватний виконавець виходив, накладаючи арешт саме на все рухоме та нерухоме майно. З огляду на вказане, судом першої інстанції вірно встановлено про неправомірність постанови про арешт всього майна боржника, адже у співставлення вказаних заходів до суми ,яка підлягає стягненню, то накладення арешту на майно боржника є неспівмірним, а тому зазначені дії порушують права ОСОБА_1 . Не є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги щодо неправомірності скасування постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника, адже згідно ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Крім того , відповідно до ч. 3 вищевказаної статті арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Слід зазначити, що вказівка на можливість накладення арешту на все майно або на окремі речі, зазначена в контексті того, що арешт накладається у розмірі суми стягнення, і вибір обсягу арешту залежить саме від розміру суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця. Таким чином, накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника, здійснене постановою від 15.07.2019 року ВП №59525834, за наявності у боржника окремих майнових об`єктів, що в сукупній вартості значно перевищують суму стягнення є неправомірним (суперечить закону). При цьому, матеріали справи не містять доказів попереднього здійснення перевірки майнового стану боржника, результати яких (виявлення факту того, що весь обсяг можливого для стягнення майна боржника не достатній для виконання рішення) давали б підстави виконавцю накладати арешт на все майно боржника. В свою чергу, хоча резолютивна частина вказаних постанов про арешт майна та коштів ОСОБА_1 і містить застереження про накладення таких арештів в межах суми звернення стягнення, але фактично, такий арешт, згідно постанови приватного виконавця Хлєбникова Олександра Володимировича накладено на кошти в розмірі 5 500 гривень на всіх рахунках ОСОБА_1 . Так, на виконання постанови про арешт коштів ОСОБА_1 , кожна, зазначена у постанові банківська установа, фактично здійснює обмеження ОСОБА_1 у користуванні грошовими коштами на суму 5 500 гривень, а те й у користуванні всіма коштами, чим порушено засади законності, співмірності та справедливості. Крім того, з наданої представником боржника ОСОБА_1 виписки з рахунку № НОМЕР_1 - пенсійного рахунку скаржника, що відкритий в ПАТ «МТБ Банк» на вказаному рахунку арештовано кошти в сумі 5 500 гривень. За змістом ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на яких заборонено законом. Відповідно до статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Статтею 46 Конституцією України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Конституційний Суд України у своєму рішенні № 25рп/2009 від 7 жовтня 2009 року зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується статтями 7, 22, 46, 58, 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані. Виходячи з викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі суду є вірними, в той час як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Тому, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича - залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2021 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та рішення приватного виконавця, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович, стягувач: ОСОБА_2 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 12.12.2022 року. Головуючий суддя Цюра Т.В. Судді: Гірняк Л.А. Комлева О.С.