Постанова 4824 № 758/12311/19

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 6 грудня 2022 року місто Київ справа № 758/12311/19 апеляційне провадження № 22-ц/824/10758/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Головачова Я.В., суддів: Вербової І.М., Нежури В.А., за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Ковбасюк О.О. від 29 липня 2022 року у справі за позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, посилаючись на те, що з 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2014 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Визначено місце проживання дитини з матір`ю. 29 березня 2019 року відповідач, ігноруючи судове рішення, без відома і дозволу позивача, самочинно забрав дитину до себе за місцем проживання і утримує її до цього часу. Спроби позивача повернути дитину виявилися безрезультатними, відповідач не тільки не повертає матері сина, а й усіма можливими методами перешкоджає навіть побаченням із ним. Враховуючи те, що відповідач відмовився добровільно повернути позивачу дитину та незаконно утримував її, позивач звернулася до суду із позовом про негайне відібрання дитини. В подальшому дитина буде надалі проживати з матір`ю, як це було визначено у рішенні суду від 22 липня 2014 року. Фактично з липня 2014 року та до моменту відібрання дитини, відповідач не брав участі у її вихованні та утриманні. Увесь цей час всі питання догляду, розвитку та лікування дитини позивач вирішувала самостійно. У зв`язку із порушення мовлення та дикції, позивач, перебуваючи на території Німеччини, зверталася за професійною допомогою до логопеда, внаслідок чого за період з 17 жовтня 2018 року по 11 січня 2019 року та з 25 січня 2019 року по 14 березня 2019 року нею було витрачено на заняття із логопедом грошові кошти у сумі 1 017,11 євро, що в гривневому еквіваленті становить 28 468 грн. 90 коп. Крім того, у період з 2016 року по березень 2019 року позивачем здійснювались додаткові витрати на утримання дитини, а саме на купівлю (оплату) одягу, іграшок, медикаментів, відвідування спортивних гуртків, оплату медичних оглядів на загальну суму 134 544 грн. 29 коп. Вказувала, що ОСОБА_3 є працездатним, отримує дохід, має нерухоме майно, приватний будинок, загальною житловою площею 102 кв.м., земельну ділянку, площею 0,0532 га, транспортний засіб марки BMW. Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від розміру середньої заробітної плати у місті Києві, що становить 16 249 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років щомісячно, починаючи з 23 вересня 2019 року і до повноліття дитини; аліменти за минулий час, а саме за період з серпня 2014 року по серпень 2019 року, у розмірі 1/4 частини від розміру середньої заробітної плати у місті Києві, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини, що відповідно до розрахунку становить 134 403 грн.; додаткові витрати на утримання дитини в сумі 81 506 грн. 60 коп., що становить половину понесених позивачем витрат на купівлю (оплату) одягу, іграшок, медикаментів тощо; витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 29 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. Рішення мотивовано тим, що в ході розгляду іншої справи № 758/13198/16-ц за позовом ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та зустрічним позовом ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, було встановлено перешкоджання ОСОБА_1 у спілкуванні дитини з батьком; вивезення малолітнього ОСОБА_4 до Німеччини на постійне місце проживання; відібрання малолітнього ОСОБА_4 органами міста Кельн та повернення його до України, де він залишився проживати з батьком з 29 березня 2019 року. Ураховуючи постійне проживання дитини з батьком та перебування на його утриманні, відсутні підстави для стягнення аліментів на його утримання на користь матері. Позивачем не доведено вжиття заходів щодо одержання аліментів у період з 2014 по 2019 роки, а також ухилення відповідача від їх сплати, а тому вимоги про стягнення аліментів за минулий час не підлягають задоволенню. Також позивачем не доведені вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину. Стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн., суд першої інстанції виходив з реального обсягу наданих послуг, принципу співмірності та їх розумності. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що приймаючи рішення, суд першої інстанції взагалі не досліджував наявні в справі докази, а послався лише на обставини, встановлені судами у справі № 758/13198/16-ц. Однак у справі № 758/13198/16-црозглядалося питання щодо усунення перешкод у спілкуванні відповідача з сином, а не виконання ним батьківських обов`язків, зокрема щодо матеріального утримання. На підтвердження своєї позиції посилається на постанови Верховного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17. Посилання суду на факт проживання дитини з батьком також є безпідставним, оскільки відповідач у супереч рішенню Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2014 року самовільного його визначив, з приводу чого позивачем пред`явлено відповідний позов. Рішенням місцевого загального суду міста Кельн від 28 листопада 2018 року не було змінено місце проживання дитини, а вирішено питання лише щодо її повернення в Україну. Більше того, відповідач перешкоджає позивачу у спілкування з дитиною, що підтверджується зверненнями до поліції. Суд також дійшов помилкового висновку про недоведеність розміру понесених позивачем додаткових витрат на дитину, оскільки оригінали таких доказів знаходяться у відповідача, якими він неправомірно заволодів і з приводу чого подано заяву про вчинення злочину від 11 жовтня 2019 року. Суд не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем витрат на правничу допомогу, а тому підстави для їх стягнення в розмірі 15 000 грн. відсутні. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що рішення є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування немає. Дитини проживає з ним, доказів понесених позивачем додаткових витрат за минулий час суду не надано. Посилання на те, що він викрав оригінали доказів є надуманими, але навіть у такому випадку позивач не була позбавлена можливості клопотати про їх витребування. Доводи в частині стягнення витрат на правничу допомогу також є необґрунтованими, оскільки відповідач не зобов`язаний надавати докази їх фактичної сплати. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_2 , ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просили її задовольнити. Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 30 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб. У даному шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2014 року шлюб між сторонами розірвано. Неповнолітній син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишається проживати з матір`ю. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 3 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, у справі № 758/13198/16-ц, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення порушень прав батька задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 у 5-ти денний строк, з дня набрання рішення суду законної сили, усунути перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено порядок участі ОСОБА_3 у спілкуванні з сином: особисті побачення кожного понеділка, четверга та суботи протягом двох годин без присутності матері; з 10 години суботи до 18 години неділі перебування ОСОБА_4 з ночівлею за місцем проживання батька ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) з урахуванням розпорядку дня дитини, її стану здоров`я та особистого бажання; спільного відпочинку один раз на рік, протягом 10 днів в літній період пори року, без супроводу матері. У зазначених судових рішеннях судами також встановлено, що ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином Німеччини ОСОБА_9 та переїхала на проживання до Німеччини разом зі своїм сином ОСОБА_4 .. ІНФОРМАЦІЯ_2 народила там дитину ОСОБА_10 . В подальшому, на підставі рішення місцевого загального суду міста Кельн Німеччини від 28 листопада 2018 року малолітній ОСОБА_4 був повернутий до України. З 29 березня 2019 року дитина проживає разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 13 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно з частинами 2, 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу. Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно до частин 1-2 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Згідно із частиною 1 статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що у період до вересня 2019 року позивач не вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, факт та розмір понесених додаткових витрат на утримання дитини позивачем не доведено, проживання дитини разом з батьком з 29 березня 2019 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції взагалі не досліджував наявні в справі докази, а послався лише на обставини, встановлені судами у справі № 758/13198/16-ц, які не стосується предмету цього позову, відхиляються колегією суддів. Суд першої інстанції правомірно взяв до уваги обставини, встановлені у справі № 758/13198/16-ц, оскільки вони мають суттєве значення щодо встановлення повної картини спірних правовідносин, зокрема щодо перешкоджання батьку у спілкуванні з дитиною, зміни місця проживання дитини без дозволу батька, примусове повернення дитини до України. Посилання скаржникана правові висновки, викладені у постановах Верховного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17 є необґрунтованими, оскільки правовідносини у справах не є подібними. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, щосудом безпідставно встановлено факт проживання дитини з батьком у супереч рішенню Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2014 року, оскільки проживання з березня 2019 року ОСОБА_4 разом з батьком зумовлене примусовим поверненням дитини з Німеччини. Наразі у сторін триває спір щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , зокрема рішенням Подільського районного суду міста Києва від 10 серпня 2022 року у справі № 758/12311/19 місце проживання дитини визначено з батьком. Вказане рішення переглядається судом апеляційної інстанції. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що аліменти не можуть бути стягнуті на користь того з батьків, з ким дитина фактично не проживає. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції щодо недоведеності розміру понесених позивачем додаткових витрат на дитину є необґрунтованими і відхиляються колегією суддів. Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами 1, 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. В матеріалах справи відсутні належні докази понесених позивачем додаткових витрат на утримання дитини. Наявні в матеріалах справи копії деяких фіскальних чеків не дають можливості встановити на що були витрачені кошти і ким. Твердження скаржника про викрадення оригіналів документів, що підтверджують розмір додаткових витрат, є голослівними, а тому не можуть братися до уваги. Доводи скаржника про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження оплати відповідачем витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 2 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 3 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20). Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного провадження. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. В подальшому представник відповідача збільшив розмір цих витрат до 40 000 грн. Згідно з положеннями частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного оскарження судового рішення відповідач надав суду додаткову угоду № 4 від 22 вересня 2022 року до договору про надання правничої допомоги від 28 січня 2019 року; акт виконаних робіт від 26 вересня 2022 року; акт виконаних робіт від 10 листопада 2022 року. В актах виконаних робіт зазначено обсяг наданих послуг: надання правової оцінки підставам апеляційного оскарження судового рішення; здійснення правового аналізу правових позиції Верховного суду на які посилається позивач; формування та погодження правової позиції із клієнтом; підготовка та направлення відзиву на апеляційну скаргу; представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції. Сукупна вартість послуг становить 40 000 грн. Однак, враховуючи критерії розумності розміру заявлених витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, колегія суддів вважає, що представництво інтересів відповідача в апеляційному суді не вимагло додаткового вивчення юридичної природи спірних правовідносин чи виконання значного обсягу юридичної і технічної роботи, а тому доходить висновку про часткове стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 липня 2022 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: