Постанова 4808 № 352/1014/22

Справа № 352/1014/22 Провадження № 22-ц/4808/1254/22 Головуючий у 1 інстанції ОЛІЙНИК М. Ю. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач) суддів: Максюти І.О., Пнівчук О.В. секретаря Працун В.В. з участю представника ОСОБА_1 адвоката Грабовецького О.Б. відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 19 вересня 2022 року постановлене у складі судді Олійника М.Ю. у м.Івано-Франківськ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2017 року стягнено з нього аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 2 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначає, що вказана сума сплачувалась ним своєчасно, в деяких випадках в значно більшому розмірі. Однак, стверджує, що більшість коштів, які ним сплачувались як аліменти були позичені в батьків. При розгляді справи про стягнення аліментів, на його думку, ОСОБА_2 не довела, що він фінансово спроможний сплачувати значно вищий розмір аліментів, ніж це передбачено СК України. У зв`язку з тим, що він немає доходів та має незадовільний стан здоров`я, просив суд зменшити розмір аліментів з 2000 грн до 1300 грн. Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 (одну тисячу) грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення та постановлення нового яким зменшити розмір аліментів на утримання неповнолітної дочки з 2000 грн до 1300 грн посилаючись на скрутне матеріальне становище, також просить стягнути з відповідачки судовий збір в сумі 1500,00 грн. Зокрема, вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки поданим доказам, зокрема, щодо довідки ПФУ, яка містить інформацію про те, що за період 2019 року по 2022 рік у нього відсутні відомості про сплату єдиного соціального внеску та страховий стаж теж відсутній, тим самим лист підтверджує відсутність у нього доходу. Разом з тим, не погоджується з висновком суду щодо не взяттям до уваги наданих ним документів з лікувального закладу про стан його здоров`я. Окрім цього судом не враховано, що відповідно до Постанови КМУ №146 від 26.02.1993 (Про затвердження переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб), зокрема п.10 передбачено, що з осіб які працюють і одержують заробіток тільки закордоном у державі, з якою Україна не уклала договору про надання правової допомоги, розмір аліментів обчислюється виходячи із розміру середньої заробітньої плати працівника для місцевості, де мешкали такі особи до від`їзду за кордон. Відзив представника ОСОБА_2 адвокатом Круць В.М. поданий поза строком встановленим ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 листопада 2022 року, тому судом не береться до уваги. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги просить задовольнити їх у повному обсязі. ОСОБА_2 заперечила доводи подані в апеляційній скарзі, просить рішення залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його матеріального стану, так як останній з 2015 року перебуває за кордоном. Відтак, суд прийшов до висновку, що позивачем, який не повідомляє суд про джерела та розмір свого дійсного доходу, не доведено належними засобами доказування виключні обставини щодо неможливості здійснення виплати аліментів на утримання доньки у раніше визначеному судом розмірі. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, вирішено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Рішення 31 травня 2017 року набрало законної сили (а.с. 48-50). В обґрунтування позовних вимог про зменшення розміру аліментів позивачем надано такі докази: - копію повідомлення Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 04 липня 2022 року №0900-0703-8/22431, згідно з яким, інформація на ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2022 року в реєстрі застрахованих осіб відсутня. Відомості за квітень-травень 2022 року про найманих працівників будуть накопичені в реєстрі застрахованих осіб після подання страхувальниками Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за ІІ квартал 2022 року (до 09 серпня 2022 року) (а.с. 14); - виписку з медичної картки ОСОБА_1 , що містить відомості про його медичне обстеження та діагнози у період з 8 грудня 2021 року по 12 травня 2022 року (а.с. 15-23). Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про зміну розміру аліментів, позивач послався на те, що змінився його сімейний стан, він сплачує аліменти на двох дітей та дружину та діти від двох шлюбів є з неоднаковим матеріальним утриманням. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення для справи. Згідно з частиною першою статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них. При цьому для збільшення або зменшення розміру аліментів достатньо однієї з вказаних обставин, наприклад, зміни сімейного стану. У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 СК України) і виплачуються щомісячно. Згідно із частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися, як аліменти на дитину, визначається судом. У правовій позиції Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі за № 6-143цс13 колегія суддів дійшла висновку про те, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (статті 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», статті 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», статті 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про зміну розміру аліментів, позивач послався на те, що він не працює, погіршився його стан здоров`я, доходи є такими, що він не спроможний виплачувати аліменти у присудженому судом розмір. Разом із цим, непрацевлаштування саме по собі не є підставою для зміни способу стягнення та зменшення розміру аліментів за відсутності доказів щодо погіршення майнового стану платника аліментів. А таких доказів позивачем не надано й погіршення його майнового стану нічим не доведено. Тобто, що на час присудження аліментів у нього було краще матеріальне становище ніж до подання позову про зменшення розміру аліментів. Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р., дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 р.) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Зокрема, матеріали справи не містять належних доказів матеріального становища відповідача, які б свідчили про те, що останній не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі. При вирішенні даного питання ключовими є інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення, не врахував, що батько зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів із метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку дитини, оскільки він не є непрацездатною особою. Схожий за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 664/252/19-ц. При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції, відповідно до ст. 182 СК України вірно врахував матеріальний стан відповідача та прийшов правильного висновку, що останній є молодою, працездатною особою, і спроможний сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі в розмірі по 2 000, 00 грн щомісячно, але не менше ніж ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття в твердій грошовій сумі. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про зменшення розміру аліментів з підстав зазначених в апеляційній скарзі про те, що відповідач офіційно не працевлаштований, оскільки це не звільняє його від обов`язку забезпечувати належне утримання своєї неповнолітньої дитини та сплачувати аліменти на її утримання. Крім цього, відповідач не подав будь-яких доказів щодо його доходів та не спроможності сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги з підстав Постанови КМУ №146 від 26.02.1993, зокрема про те, що платник аліментів, який виїжджає за кордон для постійного проживання в держави, з якими Україна не уклала договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться до виїзду за весь період до досягнення дитиною повноліття виходячи із розміру його заробітку (доходу) за останній місяць роботи на момент від`їзду, а в разі, коли платник аліментів не працює або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, виходячи із розміру середньої заробітної плати працівника для місцевості, де мешкає платник аліментів до від`їзду за кордон, адже суду не надано жодного доказу про дату виїзду з відміткою у паспорті та підстави перебування за кодоном. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст.80 цього Кодексу достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці про те, що надані ОСОБА_1 документи з лікувального закладу щодо стану його здоров`я, не дають суду достатніх підстав для зменшення розміру аліментів, оскільки не містять відомостей про наявність діагностованого у позивача захворювання, яке б впливало негативно на його матеріальне становище в цілому, та на можливість сплачувати аліменти у раніше визначеному розмірі. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. За правилом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У відповідності до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, колегія суддів вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тисменицького районного суду від 19 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 16 грудня 2022 року. Судді: В.Д.Фединяк І.О.Максюта О.В. Пнівчук